Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №160/21916/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2026 рокуСправа №160/21916/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про визнання протиправною та скасування постанови, -

УСТАНОВИВ:

29.07.2025 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувсядо Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007355 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.07.2025 №007355 про застосування адміністративно-господарського штрафу в загальному розмірі 17000,00 гривень, у зв`язку із чим позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 25.08.2025 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 відкрито провадження у справі № 160/21916/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

18.09.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 16.07.2025 №007355. Згідно із копії акту №OAP 041563 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.06.2025, зокрема встановлено, таке: ««Під час перевірки виявлено порушення ст. 30, 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час здійснення нерегулярних перевезень пасажирів за маршрутом Одеса-Дніпро, перевізник не забезпечив водія відповідною документацією на перевезення пасажирів, а саме: договір із замовником транспортних послуг, документом, що засвідчує сплату транспортних послуг, чим порушено вимоги ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Відсутній діючий повірений тахограф. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів передбачених ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: договору із замовником транспортних послуг, документа, що засвідчує сплату транспортних послуг, відсутня інформація про роботу та відпочинок водія (на паперовому носії чи тахокарта)». За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 , зареєстрований 16.04.1997 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи за ідентифікаційним кодом 22030170000001064, перебуває на обліку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний) 49.41 Вантажний автомобільний транспорт 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки “MERCEDES-BENZ” SPRINTER 311 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 21.08.2024 року.

Згідно із направленням на рейдову перевірку від 30.05.2025 року №000022 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено рейдову перевірку: м. Одеса, вул. Колонтаївська, 58, АЗС «АМІС» та був перевірений транспортний засіб “MERCEDES-BENZ” SPRINTER 311 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 .

За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.06.2025 №ОАР 041563, у якому зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення ст. 30, 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час здійснення нерегулярних перевезень пасажирів за маршрутом Одеса-Дніпро, перевізник не забезпечив водія відповідною документацією на перевезення пасажирів, а саме: договір із замовником транспортних послуг, документом, що засвідчує сплату транспортних послуг, чим порушено вимоги ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Відсутній діючий повірений тахограф. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів передбачених ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: договору із замовником транспортних послуг, документа, що засвідчує сплату транспортних послуг, відсутня інформація про роботу та відпочинок водія (на паперовому носії чи тахокарта).

Водій транспортного засобу з актом ознайомлений про що свідчить його підпис в акті від 03.06.2025.

Позивачу засобами електронного зв`язку направлено повідомлення від 01.07.2025 №57635/25/24-25 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 16.07.2025 в приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, разом із актом проведення перевірки від 03.06.2025 №ОАР 041563.

16.07.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ФОП ОСОБА_1 складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007355, згідно із якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн за порушення ст.39 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 р. №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ у редакції на час спірних відносин).

Відповідно до ст.5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

За змістом частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно із частинами сімнадцятої - двадцять першої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема: використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567 у редакції на час спірних відносин), відповідно до пункту 1 якого цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п.2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно із пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку №1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону, додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

За вимогами статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається із матеріалів справи, при проведенні перевірки 03.06.2025 відповідачем було виявлено порушення перевізником вимог ст. 30, 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час здійснення нерегулярних перевезень пасажирів за маршрутом Одеса-Дніпро, перевізник не забезпечив водія відповідною документацією на перевезення пасажирів, а саме: договір із замовником транспортних послуг, документом, що засвідчує сплату транспортних послуг, чим порушено вимоги ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Відсутній діючий повірений тахограф. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів передбачених ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме: договору із замовником транспортних послуг, документа, що засвідчує сплату транспортних послуг, відсутня інформація про роботу та відпочинок водія (на паперовому носії чи тахокарта).

Вказане порушення стало підставою для накладення на власника транспортного засобу, ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Натомість, питанням, що суду необхідно вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування частини першої статті 33 Закону України “Про автомобільний транспорт” щодо належного встановлення ознак статусу “автомобільного перевізника”.

Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом № 2344-ІІІ в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №640/27759/21, №240/22448/20, №280/3520/22, №620/18215/21, №600/1407/22-а та №280/2150/23.

Так, у постанові від 19.10.2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ.

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників / користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за подібних обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 року у справі №280/3520/22.

Таким чином, положення статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 року у справі №620/18215/21).

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23.08.2023 року у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України “Про автомобільний транспорт”). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи частини 2 статті 33 Закону № 2344-ІІІ містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас, саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

На думку суду, сама по собі належність на праві власності автомобіля марки “MERCEDES-BENZ” SPRINTER 311 CDI, позивачу не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 03.06.2025 ОСОБА_2 на належному позивачу на праві власності транспортному засобі здійснював регулярне перевезення пасажирів у комерційних цілях, та що позивач є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.

Суд не заперечує того, що під час під час здійснення уповноваженими особами Укртрансбезпеки контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі № 240/22448/20.

На важливості такого етапу процедури реалізації повноважень Укртрансбезпеки з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III, як розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по суті з метою з`ясування дійсних обставин вчинення правопорушення, встановлення належної винної особи (автомобільного перевізника) та притягнення її до відповідальності у випадку винних дій/бездіяльності, наголошував Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21.

Отже, відповідач був зобов`язаний під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органі Укртрансбезпеки встановити дійсного автомобільного перевізника, проте він цього не здійснив та, як наслідок, протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу.

Державними інспекторами Укртрансбезпеки не було встановлено автомобільного перевізника, що також підтверджується матеріалами на підставі яких було винесено оскаржувану постанову, оскільки державними інспекторами Укртрансбезпеки долучено до матеріалів постанови складеної на ФОП ОСОБА_1 договір про перевезення пасажирів складений між ТОВ «ЛАСУНКА» та ТОВ «ТРАНС ЛОТ ДРАЙВ».

Під час розгляду справи відповідач не надав жодного доказу щодо того, що 03.06.2025 року автомобільним перевізником був саме ФОП ОСОБА_1 та не спростував доводи позивача про безпідставність застосування до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.

Крім того, посадові особи відповідача в акті перевірки не вказали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було визначено автомобільним перевізником саме позивача, та чи було їм надано під час перевірки документи, що засвідчують використання водієм транспортного засобу на договірних умовах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 року у справі №440/5385/24.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та встановлені у справі обставини вказують на те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм законодавства про автомобільний транспорт, оскаржувана постанова №007939 від 20.08.2025 прийнята не об`єктивно, без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, без доведення обставин належними і достатніми доказами, а тому є протиправною і підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.03.2025 року у справі №380/13118/23.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

В силу ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 968,96 грн. підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007355 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко