Вирок від 21 січня 2026 р. у справі №627/1229/25 — Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/1229/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.01.2026с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючої ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області кримінальне провадження № 12025221010000594 по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Краснокутськ Краснокутського району Харківської області, українця, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

у с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Постановою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.06.2025 у справі № 627/388/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення, у виді штрафу на користь держави у сумі 40 800, 00 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Однак, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність зазначеної постанови Краснокутського районного суду Харківської області від 23.06.2025, ігноруючи виконання постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами та , маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, у порушення ст. 1291 Конституції України в частині обов`язковості судових рішень, ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч вищезазначеного судового рішення, яким його позбавлено права керувати транспортними засобами, вчинив дії щодо умисного невиконання зазначеної постанови суду з наступних підстав.

17.11.2025 , близько 11:00, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем ВАЗ 21063 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався поблизу житлового будинку № 2 по вул.Шкільна в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, де був зупинений працівниками поліції за порушення правил дорожнього руху . Після цього , останніми було встановлено факт позбавлення ОСОБА_4 права керування транспортними засобами.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи усвідомлено, виконав усі необхідні дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї мети, спрямовані на умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за злочин, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 , які виразилися в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факт і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні зазначеного злочину доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Повно, всесторонньо, об`єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого щодо обвинуваченого ОСОБА_4 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.

Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Частиною шостою статті 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Матеріали кримінального провадження містять відомості на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою винуватість у вчиненому злочині та всі обставини, які ставляться йому у провину, щирий жаль з приводу цього, осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 66 КК України, щире каяття ОСОБА_4 , визнається судом обставиною, яка пом`якшує його покарання.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого та наслідків дій винного, який свою вину у вчиненні злочину визнав повністю.

Приймаючи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаюється, піддав критичній оцінці свої дії та усвідомлює негативні наслідки, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, який не судимий , на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, обставину, яка пом`якшує покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 382 КК України.

На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у справі відсутні, цивільний позов не заявлено, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід щодо обвинуваченого, не застосовувались.

З урахуванням вимог статей 176, 177, 377 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд

у х в а л и в :

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, і призначити йому покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 ( вісім тисяч п`ятсот ) грн 00 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме флеш -карту «AGI Micro SD 32 , з номером НОМЕР_2 - залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Краснокутський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1