Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №127/17309/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17309/25

Провадження № 2/127/3503/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марина Володимирівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації у Спадковому реєстрі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовною заявою до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М.В. про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації у Спадковому реєстрі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року позивачку було усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та змінено черговість спадкування відповідачці.

У подальшому ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року дію зазначеного рішення суду першої інстанції було зупинено, а постановою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про усунення від права на спадкування відмовлено.

Разом з тим, у період дії рішення суду першої інстанції, яке на той момент набрало законної сили, відповідачка ОСОБА_2 10 жовтня 2024 року отримала свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори, на підставі якого було зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись із таким станом речей, позивач звернулась до суду з даним позовом, у якому просить скасувати свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я відповідачки ОСОБА_2 та скасувати реєстрацію спадщини у спадковому реєстрі на ім`я відповідачки ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.07.2025 року було прийнято заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Чорна О.М. заперечили проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим, передчасним та таким, що ґрунтується на неправильно обраному способі судового захисту.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач/представник відповідача у відзиві на позовну заяву та в окремо поданих письмових поясненнях зазначили, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року, яке на момент його виконання набрало законної сили, позов ОСОБА_2 було задоволено, позивача усунуто від права на спадкування за законом після смерті спадкодавця та змінено черговість спадкування на користь відповідача.

На підставі вказаного судового рішення 10 жовтня 2024 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину, а право власності на спадкове майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, відповідач набула право на спадкове майно на законних підставах, у межах чинного на той час судового рішення.

Відповідач/представник відповідача також зазначили, що апеляційна скарга позивача на рішення суду першої інстанції була подана з пропуском строку, а подальше скасування цього рішення апеляційним судом та ухвалення нового судового рішення стали предметом касаційного перегляду у Верховному Суді. Отже, між сторонами триває основний спір про право на спадкування, який станом на час розгляду даної справи остаточно не вирішений.

За таких обставин, на думку відповідача, заявлений позов про скасування свідоцтва про право на спадщину є передчасним, оскільки похідний від невирішеного спору про спадкові права сторін.

Крім того, відповідач/представник відповідача звертають увагу суду на те, що позивач не надала доказів звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та відмови нотаріуса у його видачі, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду може бути самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідач також наголосила, що чинним цивільним законодавством не передбачено способу захисту у вигляді «скасування свідоцтва про право на спадщину», натомість статтями 1300 та 1301 Цивільного кодексу України передбачені інші спеціальні способи захисту спадкових прав, зокрема внесення змін до свідоцтва або визнання його недійсним за наявності визначених законом підстав.

На думку відповідача/представника відповідача, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, не спрямований на відновлення порушеного права та фактично має на меті обійти вирішення основного спору про право на спадкування.

З огляду на викладене, відповідач вважала, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб судового захисту, а заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем ОСОБА_1 також подано до суду письмові пояснення які аналогічні до тексту позовної заяви.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.10.2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові та на підставі наявних у справі беззаперечних доказів.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечили проти заявлених позовних вимог, просили суд відмовити у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, а також наголосили на тому, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб судового захисту, а заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марина Володимирівна у судове засідання не з`явилася, з невідомих на те суду причин, про дату, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому з огляду на зазначені вище обставини суд звертає увагу на такі висновки Верховного Суду.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_2 було задоволено: ОСОБА_1 усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та змінено черговість спадкування ОСОБА_2 на першу чергу спадкування.

На підставі зазначеного рішення суду, яке на той час набрало законної сили, 10 жовтня 2024 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину № 2-3080 державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Мариною Володимирівною. Право власності ОСОБА_2 на спадкове майно на підставі вказаного свідоцтва було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 жовтня 2024 року, номер відомостей про речове право 57043916.

Таким чином, на момент видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 набула право на спадкове майно правомірно на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та не було скасоване.

Як убачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 з пропуском строку на апеляційне оскарження звернулась безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування та зміну черговості спадкування відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постановою від 28 листопада 2024 року, ОСОБА_2 оскаржила зазначені судові рішення в касаційному порядку на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Таким чином, станом на час розгляду даної справи спір між сторонами щодо спадкового майна у справі № 127/20270/23 перебуває на розгляді суду касаційної інстанції.

Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд також враховує специфіку спадкових правовідносин та тривалий характер спору між сторонами, а також обставини сімейних взаємин, які були предметом дослідження у справі про усунення від спадкування.

Суд звертає увагу в першу чергу на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів звернення позивача до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та отримання відмови у його видачі із зазначенням причин такої відмови.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого звернення спадкоємця до суду з вимогами, пов`язаними з реалізацією спадкових прав, є передчасним за відсутності підтвердження неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку, зокрема за відсутності доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва.

Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що саме відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину або інші підтверджені обставини, які унеможливлюють оформлення спадкових прав у позасудовому порядку, свідчать про наявність спору про право, що є підставою для звернення до суду.

За відсутності таких доказів суд не має правових підстав дійти висновку про порушення або оспорювання цивільного права позивача, а відтак відсутність доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

При цьому оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), від14 травня 2018року у справі№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Суд виснує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Судом установлено, що, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обрала способом судового захисту вимогу про скасування свідоцтва про право на спадщину, тоді як такий спосіб захисту не передбачений чинним цивільним законодавством України.

Відповідно до статей 4, 5 Цивільного процесуального кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України суд здійснює захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, визначений законом або договором, при цьому обраний позивачем спосіб захисту має бути ефективним, таким, що реально спрямований на усунення порушення та відновлення відповідного суб`єктивного права.

З аналізу положень глави 87 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець спеціально врегулював способи захисту спадкових прав, зокрема у випадках, коли спадкові права особи порушені видачею свідоцтва про право на спадщину іншій особі.

Так, відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій його видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, прямо встановлених законом.

Крім того, статтею 1300 ЦК України передбачено інший спеціальний спосіб захисту спадкових прав — внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, який застосовується у випадках, коли обставини, що мають значення для визначення обсягу спадкових прав, існували, але не були відомі всім спадкоємцям, або виникли вже після видачі свідоцтва, і при цьому не пов`язані з протиправною поведінкою спадкоємця, якому видано таке свідоцтво.

Таким чином, цивільне законодавство України передбачає вичерпний перелік способів судового захисту спадкових прав, а саме: — внесення змін до свідоцтва про право на спадщину; — визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Можливість застосування такого способу захисту як скасування свідоцтва про право на спадщину законом не передбачена, а отже, обрання позивачем саме такого способу захисту суперечить вимогам статті 16 ЦК України та не може вважатися належним і ефективним способом захисту порушеного права.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимога про скасування свідоцтва про право на спадщину не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 4 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц звернула увагу на те, що недійсність свідоцтва про право на спадщину як документа зумовлюється наявністю певних правових «вад», які повинні існувати саме на момент його видачі, зокрема відсутністю у особи права на спадкування або нікчемністю правової підстави набуття спадкових прав.

Водночас підстави для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину не пов`язані з протиправною поведінкою спадкоємця та можуть виникнути як у зв`язку з обставинами, що існували, але не були відомі на час видачі свідоцтва, так і внаслідок обставин, які виникли після його видачі.

За таких обставин суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає вимогам закону, не є належним та ефективним, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону та не є ефективним для відновлення порушеного права.

Неправильно обраний спосіб захисту, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц та від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 56, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марина Володимирівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину та скасування реєстрації у Спадковому реєстрі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марина Володимирівна, адреса місця розташування: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, 21100, ЄДРПОУ контори 02885735

Повний текст рішення суду виготовлений 21.01.2026.

Суддя: