Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №683/2574/25 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/2574/25

2/683/72/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої – судді Бондарчук Л.А.

секретаря Поважнюк Т.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

представника позивачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів цивільну справу №683/2574/25, 2/683/72/2026 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю,

установив:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і просять визнати за ними право власності в рівних частках за набувальною давністю на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову посилаються на те, що спірна квартира на праві власності належала ОСОБА_6 , його бувшій дружині ОСОБА_4 та дочці ОСОБА_5 . У березні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 припинили спільне проживання та остання разом із дочкою виїхала на постійне проживання до російської федерації, 7 жовтня 1996 року шлюб між ними розірвано. Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 29 березня 2006 року ОСОБА_4 визнано безвісно відсутньою.

У липні 2004 року позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_6 одружились і з того часу проживали у спірній квартирі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , який також до цього часу проживає у даній квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після його смерті право власності позивачі оформили на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відкрито, безперервно володіють та користуються всією квартирою, 2/3 якої належить відповідачам, тому вони мають право на визнання за ним на вказану частку квартири за набувальною давністю.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Віхерко Н.О. підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просять позов задоволити.

Відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, до суду не з`явились, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши позивачку та її представника, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 лютого 2024 року є власниками 1/3 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 . Власником 1/3 частини вищезазначеної квартири є ОСОБА_4 та власним ще 1/3 частини - є ОСОБА_5 .

Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про право на спадщину від 23 лютого 2024 року, зареєстрованим у реєстрі №1-242 та свідоцтвом про право власності на житло від 4 липня 1994 року, виданого відділом приватизації Старокостянтинівської міської Ради народних депутатів.

Зі слів представника позивачів співвласники квартири з 1996 року у ній не проживають і не приймав участі в її утриманні. Натомість позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 користується спірною квартирою, сплачують комунальні послуги. На даний час відповідачі проживають у російській федерації і наміру повертатись немають.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема,

будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних

правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Отже, позивачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у них добросовісності такого володіння.

Відсутність добросовісності в позивачів під час заволодіння ними спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Сам факт не проживання відповідачів у належній їм 2/3 частині квартири не є підставою для висновку про втрату ними права власності на це майно, оскільки таке не передбачено діючим законодавством.

За таких обставин суд вважає, що позов є безпідставним і необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання : АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 21 січня 2026 року.

Суддя