Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №924/1261/23 (689/2433/24) — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року Справа № 924/1261/23 (689/2433/24)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача-1 - не з`явився;

відповідача-2 - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року (повний текст складено 12.11.2025) у справі №924/1261/23(689/2433/24) (суддя Заярнюк І.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Солобковецької сільської ради Хмельницького району

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України"

про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю

в межах справи №924/1261/23

про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України"

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року у справі №924/1261/23(689/2433/24) позов ОСОБА_1 до Солобковецької сільської ради Хмельницького району, Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю в межах справи №924/1261/23 про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 125,9 ка.м. літ.А1, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ДП "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року у справі №924/1261/23(689/2433/24). Призначено справу №924/1261/23(689/2433/24) до розгляду на 19 січня 2026 року об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

19.01.2026 від скаржника до Північно-західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.

В судове засідання представники позивача та відповідача-1 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 25.11.2024 звернулася до Ярмолинецького районного суду Хмельницької області з позовом до Солобковецької сільської ради Хмельницького району про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме - житловий будинок загальною площею 125,9 кв. м., літ.А1, який знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28.11.2024 відкрито провадження по справі №689/2433/24.

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 23.06.2025 в якості співвідповідача залучено ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України".

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 09.07.2025 справу №689/2433/24 передано на розгляд Господарському суду Хмельницької області, у провадженні якого перебуває справа №924/1261/23 про банкрутство ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України" на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається, позовна заява обґрунтована тим, що 2004 року ОСОБА_1 було призначено директором Державного підприємства дослідне господарство "Проскурівка" Хмельницької державної сільськогосподарської станції УААН (на сьогодні - Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України").

З початку 2005 року ОСОБА_1 з сім`єю поселилася в будинку по АДРЕСА_1 . У 2008 році ОСОБА_1 звільнилася з цього підприємства, але продовжила проживати з сім`єю у цьому будинку і проживає там на даний час.

25.04.2008 ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання у цьому будинку. Також вона користується земельною ділянкою, що знаходиться під будинком.

Відповідно до листа Української академії аграрних наук №17-18/305 від 04.06.2008, академія підтвердила право ОСОБА_1 та членів її родини на проживання та приватизацію будинку по АДРЕСА_1 відповідно до чинного законодавства. Дозвіл на виділення ОСОБА_2 та членам її сім`ї для проживання двоповерхового одноквартирного будинку по АДРЕСА_1 , та дозвіл на приватизацію Українська академія аграрних наук надавала попередньо листами від 10.11.2005 №12-06/523 та від 23.05.2006 №12-06/221.

Відповідно до довідки Солобковецької сільської ради від 10.10.2024 №342 ОСОБА_1 приписана в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з 15.04.2008 року, а фактично проживала в ньому з 2005 року.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що з часу вселення у цей будинок і по теперішній час, вона добросовісно, відкрито, безперервно володіє цим майном, здійснює необхідні заходи для утримання майна в належному стані, вчасно сплачує комунальні послуги, звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищевказаний житловий будинок за набувальною давністю.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 набутий позивачем правомірно, тобто вона добросовісно заволоділа майном і продовжує відкрито, безперервно володіти (на момент звернення з позовом), відтак наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на цей житловий будинок за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, позивач посилаються на те, що вона добросовісно набула майно і продовжує відкрито, безперервно володіти житловим будинком, що знаходиться за адресою с. Проскурівка, вул. Шкільна, 6а, Хмельницької області з 2005р.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За змістом наведеної норми права, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.

Ознака добросовісності присутня у тому випадку, коли володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Цей висновок Верховний Суд зробив у постанові від 27.09.2018 по справі №571/1099/16-ц та постанові від 31.10.2018 по справі № 683/2047/16-ц.

Отже, для застосування набувальної давності добросовісний набувач має довести, що майно, яким він заволодів, є чужим, тобто належить іншій особі, а у самого добросовісного набувача на момент заволодіння майном були відсутні передбачені законом підстави для набуття власності на нього і він не знав і не міг знати про це.

До того ж, таке заволодіння має бути правомірним. Застосування до набувальної давності презумпції добросовісності не відповідає буквальному змісту ст. 344 ЦК України, оскільки в силу ч. 5 ст. 12 ЦК України презумпція добросовісності діє тоді, коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного здійснення особою свого права (частини 1, 3 ст. 388 ЦК України), тоді як ст. 344 ЦК України вказує на правомірні дії щодо добросовісного заволодіння чужим майном.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище, тобто передбачених чинним законодавством умов у їх сукупності.

У постанові від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.

За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідно до положень Закону "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством. Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання (ст. ст. 4, 5 Закону).

Відповідно до п. 4.1 Статуту ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України", майновий комплекс підприємства складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансі підприємства і передані йому Академією на праві господарського відання, а також придбані підприємством за рахунок коштів та фінансово-господарської діяльності та /або набуті іншим шляхом, не забороненим законодавством.

Отже, нерухоме майно - житловий будинок, який розташований у с. Проскурівка, Хмельницького району, по вул. Шкільній, 6а, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом майнового комплексу ДП "ДГ "Проскурівка", перебуває на балансі Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", переданий Національною академією аграрних наук України на праві господарського відання. Органом управління майном є НААН України.

Вказане підтверджується відомостями про нерухоме державне майно станом на 01.04.2025 ДП "ДГ "Проскурівка" Форма №2б(д), де під №31 значиться: жилий 2-х поверховий будинок, а під №32 - хлів біля 2-х поверхового будинку, копією рахунку №01 по ДП "ДГ "Проскурівка" станом на 1998 рік, де під №37 значиться: жилий 2-х поверховий будинок (гуртожиток), а під №38 - сарай біля 2-х поверхового будинку (введені в експлуатацію 1979 року).

Отже, враховуючи ті обставини, що житловий будинок, на який позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю, перебуває в державній власності, управителем цього майна є НААН України, балансоутримувачем - ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М.Ремесла НААН України", при цьому, відмови від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна матеріали справи не містять, колегія суддів зазначає, що дані обставини унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України - набуття права власності на майно за набувальною давністю.

На зазначене, суд першої інстанції уваги не звернув та, як наслідок, не надав цьому належної правової оцінки.

Також судом першої інстанції не враховано те, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника й завжди знає, хто є власником. Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №643/13004/23, набуття права власності за набувальною давністю неможливе щодо службової квартири, наданої в користування працівнику та членам його родини.

У даній справі Верховний Суд відхилив твердження скаржника про те, що він дотримав всі необхідні критерії для визнання права власності за ним за набувальною давністю, а саме законно та добросовісно заволодів квартирою, продовжує відкрито, безперервно та вільно володіти нею більше 25 років і саме ці критерії добросовісності набуття права на майно узгоджуються з практикою Верховного Суду. Суд дійшов висновку, що оскільки спірна квартира є власністю відповідача, який не відмовився від свого права, позивач отримав вказане житло у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із митницею (квартира є службовою) вона не може вважатися безтитульною та це унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України.

До того ж, сам по собі факт користування позивачем житловим будинком, утримання його в належному стані, проведення капітального та поточного ремонтів, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги, не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02.07.2020 по справі №337/4725/18). Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.07.2025 у справі №643/13004/2, від 07.11.2019 у справі №683/1795/17.

У постанові від 19.09.2018 у справі №296/6949/17 Верховний Суд звернув увагу, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. До цього висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.09.2018 у справі №571/1099/16-ц.

Колегія суддів бере до уваги те, що як ОСОБА_1 , так і члени її сім`ї, були вселені та отримали право на користування житловим будинком на підставі дозволу Української академії аграрних наук у зв`язку з перебуванням позивача на час надання такого дозволу у трудових відносинах із ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України", а тому володіння позивачем спірним майном не може вважатися безтитульним, на що не звернув уваги суд першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що на час вселення наймач і члени її сім`ї розуміли, що житловий будинок загальною площею 125,9 кв.м. літ. А1, який знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 6а, с. Проскурівка, Хмельницького району, Хмельницької області, перебуває в державній власності, на балансі ДП "ДГ "Проскурівка" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України", суб`єктом управління майном є НААН України, тобто були обізнані відносно того, що вони володіють чужою річчю та у них немає правових підстав для набуття права власності на неї, отже позивач не є добросовісним набувачем і підстави, з якими закон пов`язує визнання права власності в порядку статті 344 ЦК України, відсутні.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивач не є добросовісним набувачем спірного будинку, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про набуття позивачем права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.11.2025 прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи, з огляду на що, апеляційну скаргу відповідача-2 слід задоволити, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.11.2025 у справі №924/1261/23(689/2433/24) - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної Академії аграрних наук України" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року у справі №924/1261/23 (689/2433/24) скасувати.

Прийняти нове рішення.

"В позові відмовити."

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "21" січня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.