Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №903/1070/24 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року Справа № 903/1070/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мельничук І.М. (в режимі відеоконференції);

відповідача - Корнійчук І.М. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року (повний текст складено 13.03.2025) у справі №903/1070/24 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 59 683,74 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.03.2025 у справі №903/1070/24 позов Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 59 683,74 грн задоволено.

Визнано недійсними додаткові угоди №№ 2-5 до договору №23-21/283 про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради 59 683,74 грн безпідставно отримані кошти та 12 112,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2025 у справі №903/1070/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

22 квітня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року у справі №903/1070/24. Призначено справу №903/1070/24 до розгляду на 19 травня 2025 року об 12:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

07 травня 2025 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Волиньелектрозбут" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить суд зупинити провадження у справі №903/1070/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року за позовом Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 59 683,74 грн до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі №903/1070/24, відкрите за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року, до закінчення перегляду в Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення. Зобов`язано сторін повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 прийнято справу №903/1070/24 до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. Поновлено апеляційне провадження у справі №903/1070/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19 січня 2026 року об 12:00 год. Запропоновано сторонам по справі надати апеляційному господарському суду письмові пояснення по справі з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №920/19/24 від 21.11.2025 в строк до 16.01.2026.

16.01.2026 від представника позивача через підсистему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення, згідно яких з огляду на позицію Верховного Сужу вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 січня 2021 року між Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради (споживач/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" (постачальник/відповідач) був укладений договір №23-21/283 про постачання електричної енергії споживачу, згідно п. 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору, загальна ціна цього договору становить 1 615 143,00 грн (один мільйон шістсот п`ятдесят тисяч сто сорок три грн 00 копійок), в т.ч. ПДВ 269190,50 грн.

Ціна за одиницю товару визначається у додатку № 2 до договору (пункт 5.2 договору). Кількість електричної енергії, яка мала бути поставлена за договором - 521 014,00 кВт/год.

Відповідно до умов п. 5.3 договору, ціна за одиницю товару за цим договором може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що оформлюються додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього договору. До зміни ціни за одиницю товару постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка визначена у чинній його редакції.

Відповідно до додатку № 2 до договору ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 3,099999 грн з ПДВ.

Згідно п. 7 Додатку 3 до договору істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни ціни за одиницю товару (електричної енергії) не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. У цьому випадку зміна ціни за одиницю здійснюється на таких умовах: зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України".

Протягом 2021 року до вказаного договору вносилися зміни шляхом укладення таких додаткових угод:

- додатковою угодою від 25.01.2024 №1 було внесено зміни до додатку 2 Заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії;

- додатковою угодою від 26.03.2021 №2 було збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,25217 грн з ПДВ та зменшено обсяги товару до 359 109,00 кВт/год;

- додатковою угодою від 27.05.2021 №3 було збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,333428 грн з ПДВ та зменшено обсяги товару до 350 357,00 кВт/год;

- додатковою угодою від 29.07.2021 №4 було збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,50892 грн з ПДВ та зменшено обсяги товару до 305 345,00 кВт/год;

- додатковою угодою від 28.09.2021 №5 було збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,70276 грн з ПДВ та зменшено обсяги товару до 303 345,00 кВт/год;

- додатковою угодою від 08.11.2021 №6 було припинено зобов`язання сторін, що виникли по договору з 01.10.2021.

Упродовж січня-вересня 2021 року ТОВ "Волиньелектрозбут" Управлінню гуманітарної політики Любешівської селищної ради поставлено 333 427,00 кВт/год електричної енергії.

Всього Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради за спожиту електричну енергію оплачено 1093307,11 грн з ПДВ.

Підставами для укладення додаткових угод, якими внесено зміни до істотних умов договору №23-21/283 від 18.01.2021, зазначено вимоги ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради посилаючись на те, що укладені додаткові угоди №№ 2-5 до договору підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечать вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а надмірно сплачені кошти підлягають поверненню, звернулося до суду з даним позовом.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 6, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено загальне правило, за яким правомірність правочину презюмується.

Згідно статей 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. До того ж, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтею 208 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у двох редакціях: 1) Закону №114-ІХ (договір про закупівлю та додаткові угоди до нього №2 від 26.03.2021 та №3 від 27.05.2021) та 2) Закону №1530-ІХ (додаткові угоди до договору №4 від 29.07.2021 та №5 від 28.09.2021).

Тож під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваної додаткової угоди №2) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №922/433/22, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 ЗаконуУкраїни "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Законом №1530-ІХ внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції:

"Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".

Внесеними Законом №1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону №1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону Закону України "Про публічні закупівлі", внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом №1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

У постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Так, у пунктах 205-207 постанови у справі №920/19/24 від 21.11.2025 Великою Палатою Верховного Суду зроблено наступні висновки щодо застосування норм матеріального права (пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"):

- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

- зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Крім того, виключно коливання цін на ринку не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару. Постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Системний аналіз положень ст. 652 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 651 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобіганням ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

Існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Відповідно до п. 5.3 договору, ціна за одиницю товару за цим договором може змінюватися з дотриманням сторонами норм, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що оформлюються додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього договору. До зміни ціни за одиницю товару постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію за ціною, яка визначена у чинній його редакції.

Згідно п. 7 Додатку 3 до договору №23-21/283 про постачання електричної енергії споживачу від 18 січня 2021 року, істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни ціни за одиницю товару (електричної енергії) не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. У цьому випадку зміна ціни за одиницю здійснюється на таких умовах: зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України".

Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua – згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, передбачених цим підпунктом, Сторонами визнаються наступні документи:

- завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" https://www.oree.com.ua/index.php/main/get_by_id/500

- (можуть наводитися перелік інших підтверджуючих документів із зазначенням їх назви а також вимог до форми та змісту тощо).

Як вже зазначалося вище, 18.01.2021 між Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради (споживач/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" (постачальник/відповідач) був укладений договір №23-21/283 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір).

В подальшому, Додатковими угодами №2 від 26.03.2021, №3 від 27.05.2021, №4 від 29.07.2021 та №5 від 28.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №23-21/283 від 18.01.2021 сторони збільшили ціну за одиницю товару (спожиту електричну енергію).

Так, згідно додаткової угоди №2 від 26.03.2021 сторонами збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 3,25217 грн з ПДВ та зменшено обсяги товару до 359 109,00 кВт/год (на 4,9% у порівнянні з ціною, визначеною договором).

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №2 від 26.03.2021 сторони установили, що ця додаткова угода набуває чинності з дня її підписання сторонами та застосовується до правовідносин між сторонами з 01.03.2021.

На обґрунтування збільшення ціни, перед укладенням додаткової угоди №2 від 26.03.2021, ТОВ "Волиньелектрозбут" надало Управлінню гуманітарної політики Любешівської селищної ради інформацію з сайту ДП "Оператор ринку" щодо середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед" (РДН) та внутрішньодобовому ринку (ВДР) за січень-лютий 2021 року (т. 1, а.с. 17).

Так, дійсно упродовж січня 2021 року на ринку прослідковувалася динаміка щодо збільшення вартості електроенергії, однак уже в лютому того ж року ціна електроенергії почала знижуватися. Тенденція з приводу зменшення ціни товару на ринку продовжувалася й у березні 2021.

Відтак, ціна електроенергії на ринку "на добу наперед" (РДН) в торговій зоні Об`єднаної енергетичної системи України (ОЕС) як у першій декаді березня 2021 року (1359,94 грн за 1 МВт/год* без ПДВ; *1 МВт/год = 1000 кВТ/год) так і другій декаді березня 2021 року (1386,86 грн за 1 МВт/год* без ПДВ; *1 МВт/год = 1000 кВт/ год), які передують укладенню оспорюваної угоди, так і за увесь березень того ж року (1374,25 грн за 1 МВт/год* без ПДВ; *1 МВт/год = 1000 кВТ/год), не перевищувала вартості товару за січень 2021 року (1462,52 грн за 1 МВт/год* без ПДВ; *1 МВт/год = 1000 кВТ/год).

У січні 2021 року вартість електроенергії була вищою, ніж у березні того ж року (місяць укладення оспорюваної угоди), а тому у сторін правочину були відсутні підстави (умови, встановлені у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі") для збільшення ціни за одиницю товару та підписання додаткової угоди №2 від 26.03.2021.

Згідно зі статтями 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Колегія суддів зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Відтак, підписавши договір про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо його виконання на передбачених умовах цього договору, у тому числі в частині здійснення поставки за цінами, визначеними у договорі.

При цьому, будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

З іншого боку, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20).

З огляду на викладене, обставини справи можуть свідчити про те, що ТОВ "Волиньелектрозбут", бажаючи перемогти у відкритих торгах, могло навмисно занизити пропоновану ціну електричної енергії, а після укладення договору збільшити ціну шляхом укладення додаткових угод.

Відповідач не міг не розуміти особливості функціонування ринку електричної енергії (тобто постійне коливання цін на електричну енергію, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими).

Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що надані відповідачем позивачу документи не містять інформації про коливання цін на електроенергію в сторону її збільшення станом на момент укладення договору та звернення товариства щодо внесення змін до договору, а також на момент підписання оспорюваної додаткової угоди №2. Також вони не відображають ситуацію щодо коливання ціни на електроенергію в сторону її зростання з моменту підписання договору та до моменту підписання додаткової угоди №2.

Окрім того, лист ТОВ "Волиньелектрозбут" від 09.03.2021 не містить обґрунтувань, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало вочевидь невигідним. Продавцем також не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), та не мотивовано саме таке підвищення ціни.

Оскільки ТОВ "Волиньелектрозбут" при укладенні додаткової угоди №2 від 26.01.2021 змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказана додаткова угода суперечить ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, сторонами, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних на те правових підстав, в порушення норм законодавства та положень укладеного договору, укладено спірну додаткову угоду №2, якою збільшено ціну за одиницю товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації.

Такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції.

Верховний Суд, розглядаючи подібні спори (постанова від 28.09.2023 у справі №927/56/23), зазначає про те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Разом з тим, розглядаючи питання можливості підвищення ціни вже спожитої електроенергії, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 досліджено обставини, за яких постачальник щоденно протягом певного періоду постачав, а споживач приймав та споживав електричну енергію. В подальшому, сторони підписали додаткову угоду, якою змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана споживачу та спожита ним. Отже, товар, поставлений відповідачем до моменту укладення додаткової угоди, був не тільки прийнятим споживачем у власність, а й спожитий. Верховний Суд виснував, що ціна товару є істотною умовою про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається, отже, підвищення ціни на електроенергію, що щоденно споживалась до укладення додаткової угоди, є неправомірним.

Верховний Суд у постановах від 12.10.2018 у справі №910/12671/17, від 26.11.2018 у справі №910/22172/17 дійшов однозначного висновку про неможливість та протиправність застосування ч. 3 ст. 631 ЦК України щодо зворотної дії додаткових угод, а саме: згідно з частиною третьою ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані договірні відносин.

Таким чином, застосування у додатковій угоді №2 ч. 3 ст. 631 ЦК України щодо перерахунку (підвищення ціни) на електричну енергію, яка вже була спожита споживачем, не відповідає вимогам закону.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів:

1) про вартість та умови надання послуг;

2) про методи оплати, які не повинні допускати дискримінації між споживачами. Системи попередньої оплати мають бути справедливими та адекватно відображати прогнозне споживання;

3) про право споживачів безоплатно обирати і змінювати електропостачальника;

4) про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повідомив про зміну ціни листом №01-8/1294 від 09.03.2021, а додаткову угоду підписано сторонами 26.03.2021, тобто із недотриманням двадцятиденного строку, визначеного п.п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що додаткова угода №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу укладена з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", а відтак остання відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна по послідуючій угоді буде фактично перевищувати підвищення ціни за одиницю товару більше, ніж на 10 %, визначених в статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у порівнянні із основним договором.

Зокрема, ТОВ "Волиньелектрозбут" спонукало споживача на загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії з 3,099999 грн з ПДВ за 1 кВт/год до 3,70276 грн з ПДВ за 1 кВт/год, що становить 19,44 % від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю.

За таких умов додаткові угоди №3 від 27.05.2021, №4 від 29.07.2021, №5 від 28.09.2021 до договору також підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені після та на основі додаткової угоди №2, та перевищують підвищення ціни за одиницю товару більше, ніж на 10 %, визначених в статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Щодо вимоги про стягнення 59683,74 грн з відповідача, то суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди визнані судом недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо визначення ціни товару, поставленого за договором №23-21/283 від 18.01.2021, визначаються відповідно до умов укладеного договору, а саме 3,099999 грн з ПДВ за 1 кВт/год.

Як встановлено судом, упродовж дії договору згідно актів приймання-передачі електричної енергії позивачем поставлено відповідачу 317459,00 кВт/год електричної енергії за ціною 3,70276 грн з ПДВ за 1 кВт/год, за яку останнім перераховано постачальнику кошти на загальну суму 1093307,11 грн.

Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище оспорюваних додаткових угод, позивач за поставлений товар повинен був сплатити відповідачу кошти у сумі 1033623,37 грн (333 427,00*3,099999), відповідно різниця між сумою коштів, які фактично сплачено за поставлений товар по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором (без урахування оспорюваних додаткових угод), становить 59683,74 грн (1093307,11-1033623,37).

Оскільки позивач сплатив на користь відповідача кошти за поставлений товар у розмірі 1093307,11 грн, грошові кошти в сумі 59683,74 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає нормам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11 березня 2025 року у справі №903/1070/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "20" січня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.