Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №641/7451/25 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/633/2026 Справа № 641/7451/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Курганникової О.А.,

за участі секретаря судових засідань Юрченко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , із позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 17000 грн., набутих без достатньої правової підстави.

В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилався на сплату штрафу у розмірі 17000 грн. на підставі постанови №40 від 03.01.2025, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.04.2025 року про скасування постанови №40 від 03.01.2025 було відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2025 року, . Таким чином, до Державного бюджету України ним сплачені грошові кошти у розмірі 17000 грн., що підлягають поверненню, як набуті без достатньої правової підстави.

Ухвалою суду від 10.10.2025 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін

30.10.2025 року на адресу суду надійшов відзив по позовну заяву, з якого вбачається, що, позивач невірно визначив відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 оскільки не має самостійного балансу та реєстраційних рахунків в органах Казначейства, не є органом, по контролює справляння надходжень бюджету, не має права звертатися до органів казначейства України з поданням про повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та вимоги позивача виходять за межі повноважень та функціональних обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначених законодавством та нормативно-правовими актами. До того ж за квитанцією від 25.04.2025 наданою позивачем, не вбачається, що штраф сплачено саме за постановою ІНФОРМАЦІЯ_4 №40 від 03.01.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Також безпосередньо у квитанції зазначено отримувача - ГУК Харків обл./МТГ Харків, банк отримувача - Казначейство України. А й відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 пред`явлені до неналежного відповідача та не підлягають задоволенню.

До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Позивач та представник відповідача розгляд справи просили проводити за своєї відсутності.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави, передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 47 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Встановивши фактичні обставини у справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 25.04.2025 року позивач сплатив штраф за постановою №40 у розмірі 17000 грн., що підтверджено квитанцією.

23.04.2025 року рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова в задоволенні позову про скасування постанови №40 було відмовлено.

02.06.2025 року постановою Другого апеляційного адміністративного суду, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.04.2025 року скасовано, позовні вимоги задоволені, скасовано постанову №40 від 03.01.2025 року.

Частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.2 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Приписамич.3 ст.1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суб`єктний склад зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави передбачає, що суб`єктами цих зобов`язань є набувач, який виступає боржником і потерпілий, який є кредитором. За загальним правилом, кредиторами можуть виступати лише ті особи, за чий рахунок відбувається безпідставне переміщення майнових цінностей. Інші особи можуть набувати статусу потерпілого (кредитора) тільки у випадках, прямо передбачених законом. При цьому таке зобов`язання за своєю юридичною природою виходить за межі зобов`язання у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Результат аналізу ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст.1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20.

Відповідно до ч.1 ст.296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить Державі Україна. Від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади, що передбачено ч.1, ч.2 ст. 326 ЦК України.

У відповідності до ч.2 ст.2 ЦК України, ч.1 ст.167 ЦК України кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин, яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ч.1 ст.70 ЦК України, Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ст.174 ЦК України, Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодомкласифікації доходів бюджету.

Разом з тим, безпідставно сплачені грошові кошти підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а не з РТЦК та СП, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, висновку Верховного Суду України від 30.04.2025 у №317/2638/24, таким чином, позов пред`явлений до неналежного відповідача.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61- 6327св20) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, ст.16 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Такому праву на звернення до суду за захистом кореспондує завдання цивільного судочинства, яким відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, реалізуючи право на судовий захист, особа в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, звертається в суд із заявою (позовом), в якому повинна вказати, яке саме порушене право чи охоронюваний інтерес підлягає захисту та у який спосіб. Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній визначеній законом процесуальній формі.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Водночас, позивач всупереч вимогам ч.ч. 1-3 ст. 51 ЦПК України своїм процесуальним правом на внесення клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, або залучення у справі як співвідповідача, не скористався, тоді як з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу суд позбавлений можливості самостійно вчинити дані процесуальні дії.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Зважаючи на викладене та в зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є неналежним відповідачем у даній справі, а суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 2,4, 13, 76-81, 95, 133-141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2

Суддя О.А.Курганникова