Вирок від 21 січня 2026 р. у справі №639/9941/25 — Новобаварський районний суд міста Харкова

22.01.2026

Справа № 639/9941/25

Провадження № 1-кп/639/174/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Харків

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду м. Харкова обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстрованому 18.11.2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12025221210000983 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, із початковою середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, ніде не зареєстрованого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого:

1) 25.10.2000 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч.3 ст.140, ч.1 ст. 145, ст. 42 КК України (1960 року) до 3 років позбавлення волі із конфіскацією майна;

2) 28.02.2002 року Менським районним судом Чернігівської області за ч.1 ст.393, ч.3 ст. 185, ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі, 28.11.2005 звільнений з ДУ «Темнівська виправна колонія №100» по відбуттю строку покарання;

3) 01.08.2006 року Московським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.185 КК України до 1 року позбавлення волі, 01.02.2010 звільнений з ДУ «Темнівська виправна колонія №100» по відбуттю строку покарання;

4) 21.06.2010 року Київським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 185, ч.3 ст.185, ст.70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, 05.08.2013 звільнений з ДУ «Темнівська виправна колонія №100» по відбуттю строку покарання;

5) 03.04.2014 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч.3 ст.185, ч.2 ст. 185, ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, 15.07.2016 звільнений з ДУ «Покровська виправна колонія №17», по відбуттю строку покарання;

6) 06.03.2017 року Московським районним судом м. Харкова за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі;

7) 25.04.2017 року Київським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі;

8) 27.06.2018 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі, 19.08.2020 звільнений з ДУ «Покровська виправна колонія №17», по відбуттю строку покарання;

9) 11.03.2021 року Московським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі;

10) 21.04.2021 року Київським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі;

11) 05.11.2021 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі, 08.01.2025 звільнений з ДУ «Темнівська виправна колонія №100» у зв`язку із усуненням караності діяння;

12) 03.10.2025 року Салтівським районним судом м. Харкова за ст. 395 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік;

13) 10.11.2025 року Основ`янським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 162, ст. 71 КК України до 2 років обмеження волі;

14) 06.01.2026 року Салтівським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 162, ч.1 ст. 71 КК України до 2 років 6 місяців обмеження волі (вирок не набрав законної сили),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 11.11.2025 приблизно о 09:00, більш точний час в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, перебував поряд із домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , депомітив незачинену хвіртку, яка веде на територію вказаного домоволодіння.

Саме в той час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на вчинення таємного викраденнябудь-якого майна, яке, як на його думку, могло знаходитися у дворі вказаного домоволодіння.

Надалі, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, у період воєнного стану, поширеного на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022, який неодноразово продовжувався, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння майнової шкоди власнику майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, спочатку безперешкодно зайшов через відкриту хвіртку, тобто проник до території домоволодіння за вищевказаною адресою, а потім пройшовши територію двору, помітив незачинені на замок двері, які ведуть до приміщення житла, через які й зайшов всередину будинку, де таємно заволодів чоловічою сумкою «adidas» з грошовими коштами в загальній сумі 1500 грн. та мобільним телефоном марки «Samsung Galaxy A52» вартістю 3940 грн., що перебували у прихожій кімнаті, а також мобільним телефоном «Teсno Spark ВF7» вартістю 2372 грн. 67 коп., який перебував у спальній кімнаті, належні раніше незнайомому йому ОСОБА_6 .

Після цього ОСОБА_4 , звернувши на свою користь вказане вище майно, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим в подальшому на власний розсуд.

В результаті злочинних дій ОСОБА_4 завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 7812 грн. 67 коп., що підтверджено висновком судово-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/29738-ТВ від 27.11.2025.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України визнав у повному обсязі, повністю підтверджує фактичні обставини вчиненого злочину, надав пояснення щодо місця, часу, способу його вчинення так, як вони встановлені судом. Суду пояснив, що дійсно 11.11.2025 року приблизно о 09:00 год. він перебував поряд із домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , депомітив незачинену хвіртку, яка веде на територію вказаного домоволодіння. Скориставшись тим, що біля нього нікого не було, він зайшов через хвіртку на територію домоволодіння, а потім пройшов через незачинені на замок двері всередину домоволодіння, де викрав сумку «adidas» із грошовими коштами у сумі 1500 грн. та мобільним телефоном, а в іншій кімнаті – ще один мобільний телефон. В подальшому гроші витратив на власні потреби, а мобільні телефони продав. Кваліфікацію злочину та вартість викраденого не оспорює. Вчинив вказаний злочин у зв`язку із скрутним матеріальним становищем, у вчиненому щиро розкаюється.

Потерпілий ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, в порядку вимог ст.135 КПК України, що відповідно до вимог ст.325 КПК України не є перешкодою для проведення судового розгляду. Відповідно до наданої ним заяви до суду просить розглядати справу без його участі, призначити покарання на розсуд суду, цивільний позов до обвинуваченого не заявляє (а.с. 26).

Обвинувачений вважав недоцільним дослідження доказів стосовнотих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються. Цю позицію підтримав захисник і прокурор.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, а також те, що він не піддає сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності його позиції, суд, заслухавши думку прокурора та захисника, які не заперечували проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які обвинуваченим не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз`яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів досудового розслідування, зокрема даних, що характеризують особу обвинуваченого.

На виконання вимог ч.3 ст.349 КПК України, учасникам судового провадження роз`яснено про позбавлення права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в обсязі пред`явленого обвинувачення, є доведеною.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за

допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з`ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов`язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Також слід зауважити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, «проникнення як кваліфікуюча ознака… передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має… При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище»… вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном».

У даному випадку, суд зауважує, що доступ до домоволодіння, а також до приміщення будинку для сторонніх осіб був заборонений. Обвинувачений розумів, що доступ до вказаного домоволодіння був ускладнений для потрапляння у нього сторонніх осіб і права перебувати у зазначеному домоволодінні він не має.

Таким чином, в цьому випадку, мало місце проникнення до «житла особи».

Отже, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану. Така юридична оцінка дій обвинуваченого відповідає фактичним обставинам, встановленим по справі.

Перевіркою даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він раніше неодноразово судимий за вчинення умисних кримінальних правопорушень проти власності, судимості не зняті та не погашені у встановленому законом порядку, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, тяжких захворювань, інвалідності немає, неодружений, не працює , немає будь-яких осіб на утриманні, ніде не зареєстрований, має постійне місце проживання.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №813 від 22.12.2025 року, ОСОБА_4 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі легкої розумової відсталості з поведінковими порушеннями. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_4 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до п.1 ч.1 ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, яке виразилося в дачі правдивих показань, жалю про вчинене, готовності понести заслужене покарання.

Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до п.1, п.6 ч.1 ст. 67 КК України є рецидив злочинів та вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 5 ст. 12 КК України є тяжким злочином, наявність однієї пом`якшуючої та двох обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, наведені вище,у зв`язку з чим суд вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК України.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень, в тому числі за вчинення злочинів проти власності, судимості не зняті та не погашені у встановленому законом порядку, що свідчить про його суспільну небезпечність як особи та існування ризику повторного вчинення кримінальних правопорушень.

Наявність однієї обставини, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , надання обвинуваченим визнавальних показань істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, у зв`язку з чим при призначенні остаточного покарання у суду немає правових підстав для застосування вимог ст.ст. 69, 75 КК України.

При призначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наступні обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановленнявироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Враховуючи, що вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 06.01.2026 року ОСОБА_4 був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України та йому призначено покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі, а кримінальне правопорушення, що є предметом даного судового розгляду, обвинувачений скоїв до ухвалення зазначеного вироку, тому суд призначає остаточне покарання ОСОБА_4 керуючись ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

У відповідності до ст.ст.96-1, 96-2 КК України спеціальна конфіскація до ОСОБА_4 не застосовується. Міру запобіжного заходу ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Водночас, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, необхідно зарахувати у строк покарання ОСОБА_4 строк його попереднього ув`язнення (тримання під вартою) по даному кримінальному провадженню.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави згідно вимог ч. 2 ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів належить вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, скасувавши арешт майна, накладений ухвалою слідчого суддізгідно вимог ч. 4 ст. 174, п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Салтівського районного суду м. Харкова від 06.01.2026 року більш суворим покаранням, призначеним цим вироком, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.

Продовжити стосовно ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня ухвалення даного вироку, тобто з 22.01.2026 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 2046-VIII від 18.05.2017) зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 17.12.2025 по 21.01.2026 включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Скасувати арешт з майна, накладеного ухвалами Новобаварського районного суду м. Харкова від 21.11.2025 року, яке було вилучено 19.11.2025 року під час проведення огляду місця події за адресою: м. Харків, просп. Любові Малої, буд. 45.

Після набрання вироком законної сили речові докази по кримінальному провадженню, а саме: чоловічу сумку «adidas», мобільні телефони «Samsung Galaxy A52» та «Teсno Spark ВF7, які передані потерпілому ОСОБА_6 під збережувальну розписку – залишити останньому як законному власнику (а.с. 42-43, 50).

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз у загальному розмірі 7576 (сім тисяч п`ятсот сімдесят шість) грн. 90 коп. стягнути з ОСОБА_4 на користь держави (а.с. 40-41).

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 392 КПК України до Харківського апеляційного суду через Новобаварський районний суд міста Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1