Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №201/8664/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8664/25

Провадження № 2/201/676/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Батманової В.В.,

з секретарем судового засідання Головко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

10.07.2025 позивач звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди.

В обґрунтування даної позовної заяви позивач посилався не те, що 02.06.2024 у м. Дніпрі по вул. Набережна Перемоги, в районі е/о №203 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Megane», д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та мотоцикла «Kawasaki Ninja ZX 6R», д/н НОМЕР_2 , під керуванням позивача, внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Цивільно-правова відповідальність власник автомобіля Renault Megane», д/н НОМЕР_1 була застрахована у ПрАт СК «ПЗУ».

Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.10.2024 у справі №201/9191/24 винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля «Renault Megane», д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України.

Відтак, позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди у загальному розмірі 541321,30 грн.

Враховуючи виплачену частину страхового відшкодування, недоплачене відповідачем відшкодування складає 541321,30 грн., крім того, витрати на праву допомогу, які позивач очікує понести складають 40000,00 грн., а відтак вказану шкоду позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову, оскільки відсутні докази понесених витрат у зв`язку із завданою шкодою здоров`ю потерпілої, крім того, відсутні докази завданої шкоди майну потерпілої, адже матеріали справи не містять свідоцтва про реєстрацію права власності на мотоцикл, який відповідно до вироку значиться без державної реєстрації, відтак просив відмовити в задоволенні позову.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій заперечував доводи викладені у відзиві з підстав зазначених у позові, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представником позивача надана заява про можливість розгляду сказаної справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої винесено постанову, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що 02.06.2024 у м. Дніпрі по вул. Набережна Перемоги, в районі е/о №203 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Megane», д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та мотоцикла «Kawasaki Ninja ZX 6R», д/н НОМЕР_2 , під керуванням позивача, внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.10.2024 у справі №201/9191/24 винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля «Renault Megane», д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України. (а.с. № 9-13).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а тому фактичні обставини встановлені вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.10.2024 є преюдиційними і доведенню не підлягають.

Цивільно-правова відповідальність власник автомобіля «Renault Megane», д/н НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Позивач звертався до страхової компаній з метою отримати страхове відшкодування та ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» сплатило позивачу суму страхового відшкодування з урахуванням моральної шкоди в розмірі 52078,70 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (Закон № 1961-IV) об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 указаного Закону передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Положеннями статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Порядок подачі потерпілою особою заяви про страхове відшкодування, прийняття страховиком рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та його виплати регулюються статтями 35 і 36 Закону № 1961-IV.

Так, відповідно пункту 36.2 статті 36 вказаного Закону, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими — прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, — МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Приписами ст. 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктами 5, 6 указаної постанови Пленуму визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-2808 цс15 від 20 січня 2016 року).

Під реальними збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є витрати, яких особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Разом з цим звертаючись із вказаним позов, позивач зазначає, що розмір майнової шкоди, яка заподіяна внаслідок ДТП, складається: 200000,00 грн. - вартість розбитого мотоциклу «Kawasaki Ninja ZX 6R», д/н НОМЕР_2 ;- мотозахист: моточерепаха вартістю 1806,00 грн., мотоперчатки - 431,00 грн., мотошолом - 2200,00 грн., кросівки - 880,00 грн., моторюкзак - 1055,00 грн., тактичні штани - 752,00 грн., завдяки якому (мотозахисту) позивачка зберегла своє життя, а також розбита відеокамера вартістю 17511,00 грн. на вітровому склі мотоциклу, смарт часи - 22286,00 грн., що разом становить - 246921,00 грн.

Також згідно розрахунку позивача сума страхового відшкодування за дві регламентні виплати з відрахуванням франшизи та сплаченої страховиком суми становить - 427801,24 грн. (320000+160000-2600-49 598,76). Розмір моральної шкоди заподіяної внаслідок ДТП (настання страхового випадку) з відрахуванням відшкодованої моральної шкоди внаслідок ДТП становить 13520,06 грн. (16000 - 2479,94), тобто сума страхового відшкодування на підставі страхового полісу та відповідно до вимог Закону №1961-ІУ становить - 427 801,24+13520,06 = 441321,30 грн.

Крім того, позивач оцінює моральну шкоду, заподіяну несвоєчасною та не в повному обсязі виплатою за страховим полісом, навмисним та безпідставним затягуванням регламентних виплат, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, у 100000,00 грн.

У відповідності до ст. 35.1 Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає заяву про страхове відшкодування. У відповідності до приписів підпунктів ст. 35.2 Закону, до заяви додаються: б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2024 по справі 201/9191/24, встановлено, що ДТП 02.06.2024 сталася за участю двох транспортних засобів авто «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_3 та мотоциклу, без державної реєстрації.

Вироком суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2024 по справі 201/9191/24 та обвинувальним актом від 30.07.2024 не зафіксовано пошкодження іншого майна (моторюкзака, мотоперчаток, мотошолому, моточерепахи, тактичних штанів, кросівок, відеокамери, годинника), про які заявляє позивач, а докази на підтвердження ринкової вартості вказаного майна у вигляді роздруківок замовлень, не може бути враховано належним та достатнім доказом пошкодження вказаного майна та стягнення коштів в рахунок його компенсації.

Окрім того, лише інформативною Довідкою Національної поліції України від 02.06.2024 без підписів уповноважених осіб визначено, що мотоцикл Kawasaki Ninja ZX 6R має реєстраційний номер НОМЕР_2 та ідентифікаційний номер кузова, шасі НОМЕР_4 ; страховий поліс відсутній.

Згідно відкритих даних реєстру https://policy.mtsbu.ua/ Перевірки чинності полісу внутрішнього страхування за державним реєстраціним номером НОМЕР_2 на дату ДТП 02.06.2024 зареєстровано ТЗ «Daewoo Lanos».

Відтак вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди заподіяної позивачу у вигляді пошкодження транспортного засобу мотоциклу «Kawasaki Ninja ZX 6R», д/н НОМЕР_2 не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі та суперечить вимогам діючого законодавства.

Звертаючись із вимогами про відшкодування шкоди заподіяної здоров`ю, позивач посилається на висновок судово-медичного експерта від 20.06.2024 № 1825, в якому встановлено ортопедом-травматологом рвані рани обох кистей; хірургом встановлено відсутність гострої хірургічної патології; проведена операція – лапараскопія, висновок експерта від 15.07.2024 № 2099е про встановлення тілесних ушкоджень які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя. Долучає, виписку із медичної карти стаціонарного хворого центру патології та ендопротезування великих суглобів №е 8843 з діагнозами встановленими потерпілій та підтвердженням перебування на стаціонарному лікуванні з 02.06.2025 по 21.06.2025 КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова) та неоплачений рахунок від 10.06.2024 №478 ФОП ОСОБА_3 .

Також позивач надавав відповідачу Довідку про тимчасову втрату працездатності ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (Форми № 094-1/o) за період 186 дні лікування (стаціонарне лікування з 02.06.2024 по 21.06.2024 та амбулаторне лікування з 24.06.2024 по 16.12.2024).

Отже, заявлені позовні вимоги щодо страхового відшкодування 320000,00 грн. за шкоду, завдану здоров`ю ОСОБА_1 є частково обгрунтованими згідно приписів статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте не лише протезування, а й лікування, реабілітація мають бути підтверджені документально.

Відтак, оскільки позивачем надано докази придбання та встановлення металевої пластини для руки, вартістю 17300,00 грн. (а.с. № 21,101), саме ці кошти підлягають відшкодуванню.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст.82 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Подібну позицію Верховний Суд висловив, зокрема, у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи право позивача на відшкодування шкоди, а також приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи було встановлено судом та доведено позивачем спричинення шкоди саме ОСОБА_2 суд дійшов висновку про стягнення з відповідача, як страховика, матеріальної шкоди у розмірі 17300,00 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн., суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.1 ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду лише договір про надання правничої допомоги та не було надано до суду належних та достатніх доказів про виконання роботи та її оплати, то в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ст.ст. 530, 612, 625, 1166, 1167, 1187, 1188 1194 ЦК України, Постановою ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 76-81, ч. 6 ст. 82, ст.ст. 89, 141, ч.4 ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст. 259, 263-265, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 17300 (сімнадцять тисяч триста) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (ЄДРПОУ 20782312) на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова