Постанова від 17 грудня 2025 р. у справі №496/5674/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5182/25

Справа № 496/5674/23

Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Біляївського районного суду одеської області від 04 лютого 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року представник позивача звернувся до суду з позовом, згодом надав заяву про зміну предмету позову, в якому просить виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що за результатами проведених державним підприємством «СЕТАМ» електронних торгів, позивач став переможцем торгів, які відбулися 05.07.2022 р., реєстраційний номер лота 5139, найменування майна: чотирикімнатна квартира загальною площею 76,90 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Свідоцтва № 2-499 від 21.03.2023р. виданого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області, вищезазначена квартира належить позивачу на праві власності.

Зазначена квартира раніше належала відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області 26.06.2006 р. № 4271.

06.04.2023 р. відповідачів на підставі заяви позивача було знято із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим відповідач продовжує беззаконних на те підстав проживати у спірному майні, відмовляються добровільно виселитись з даної квартири, чим перешкоджає позивачу у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном. Позивач немає можливості вселитися у належну йому на праві власності квартиру, оскільки в ній проживає відповідач, тому є всі підстави для виселення відповідачки з даної квартири, без надання іншого жилого приміщення. У зв`язку з викладеним представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Рішення суду вмотивовано тим, що позивач є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак повноту реалізації цього права обмежує проживання у будинку відповідачки, яка проживає, без згоди власника, а також без наявності інших передбачених законом підстав, а тому пред`явлений позов є законним, обґрунтованим, таким, що знайшов своє підтвердження у судовому засіданні і підлягає задоволенню. Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на правничу допомогу, з урахуванням основоположних засад справедливості, виваженості та розумності, суд прийшов до висновку про часткове їх задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення місцевого суду прийнято з грубим порушенням матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що об`єктивних причин щодо виселення окрім набуття права власності ані судом ані позивачем не зазначено. На думку скаржниці, з посиланням на норми статей 9 ЖК України, 317, 319, 383 ЦК України самого факту зміни власника не є достатнім для виселення, і власник, який набуває житло з певним обтяженням та обізнаний про це, має нести певні ризики.

Крім того, скаржницею акцентується увага на тому, що квартира належала їй на праві власності з 1993 року, і вона не знала про те, що її продали з аукціону. Також, скаржниця не дивлячись на свій стан здоров`я та важкий матеріальний стан все рівно весь час сплачувала комунальні послуги як власниця майна і завжди вважала себе власником, оскільки її ніхто належним чином не повідомляв про незаконне володіння квартирою, ніяких звернень позивачки або скарг не надходило.

Скаржницею, наголошується на тому, що вона у віці 67 років не може придбати, збудувати чи винаймати за свою мінімальну пенсію інше житло, і стан її здоров`я це не дозволить.

Щодо стягнутих судових витрат в апеляційній скарзі зазначається, що розмір таких витрат є необґрунтованим, оскільки справа є типовою і не потрібні були свідки, експертиз/експертизи тощо і участь представника відбулась у режимі відеоконференції, тобто затрачено менше часу ніж на 7000,00 грн.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Ознайомившись з апеляційною скаргою відповідачки, представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Скиба Є.А. подав на неї відзив, в якому сторона позивачів вважає, апеляційну скаргу апелянта необґрунтованою, без зазначення конкретних порушень норм матеріального та процесуального права, яких припустився суд першої інстанції. Крім того, у відзиві наголошується, що аргументи апелянта не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції не обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивача витрати за надану правову допомогу у розмірі 7000 грн, у відзиві акцентується увага на тому, що позивачка взагалі просила суд стягнути з відповідачки на її користь 30 000 грн за надану правову допомогу, і стягнуті 7000 грн не покривають той час, який був затрачений позивачем та представником позивача на розгляд даної справи. І взагалі наголошується на тому, що матеріали справи не містять клопотання відповідачки про зменшення судових витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Учасники у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не направляли.

Від адвоката Скиби Є.А. який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про здійснення розгляду справи без їх участі, щодо задоволення апеляційної скарги заперечують в повному обсязі, просять оскаржуване рішення залишити без змін.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24.08.2023 року відкрито загальне позовне провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

29.11.2023 року провадження по справі зупинено до звільнення ОСОБА_3 з військової служби або завершення воєнного стану.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.03.2024 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 29.11.2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 21.11.2024 року виключено ОСОБА_3 у якості відповідача по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з квартири за клопотанням позивача. Закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зазначена квартира раніше належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області 26.06.2006 р. № 4271, відповідно до Свідоцтва № 2-499 від 21.03.2023 р. виданого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області (а.с. 6).

Право власності на квартиру ОСОБА_1 підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав № 326394552 від 21.03.2023 р. (а.с. 11).

06.04.2023 р. відповідача ОСОБА_2 на підставі заяви позивача було знято із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області (а.с. 9).

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги № 50 від 09.08.2023 року (а.с. 12).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, були позбавлені процесуальних гарантій.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на майно, позивач набув на законних підставах і норми статті 1 протоколу Конвенції здійснюють забезпечення прав позивача, як власника.

У спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Велика Палата Верховного Суду у справі від 13.10.2020 № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У підсумку висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зводяться до того, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У даному випадку спір виник між законним власником квартири, та користувачем цього майна, з приводу незаконного користування вказаним житлом після втрати нею права власності в результаті примусової реалізації квартири на державних торгах як завершального етапу виконання рішення суду, тому є всі підстави вважати, що таке виселення передбачене законом, переслідує легітимну мету, та є необхідним у демократичному суспільстві, а отже не суперечить принципам застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Твердження скаржниці що факт зміни власника не є достатнім для її виселення є безпідставними, оскільки положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 є одноосібним власником спірної квартири, розпоряджатися якою їй перешкоджає відповідачка, яка без законних на те підстав проживає у спірній квартирі, є підстави для її виселення без надання іншого жилого приміщення.

Доводи про складне матеріальне становище та стан здоров`я хоча й викликають співчуття, але не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача права володіти та користуватися своїм майном, гарантованого Конституцією України та Цивільним кодексом.

Доводи апеляційної скарги, що витрати на правничу допомогу, які частково були задоволені у розмірі 7000 грн, є безпідставними, оскільки вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд врахував реальність адвокатських витрат, а також розумність розміру таких витрат та зменшив їх з 30000,00 грн до 7000,00 грн.

Зазначена сума є адекватною компенсацією витрат у даній конкретній справі, і колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Загалом доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Також, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21.01.2026 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицького