Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №947/11711/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1287/26

Справа № 947/11711/24

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради, Київська районна адміністрація виконавчого комітету Одеської міської ради в особі Відділу опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2024 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Бескровного Я.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей Одеської міської ради, Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради в особі Відділу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

06 квітня 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, з посиланням як на правове обґрунтування на положення ст. 18, 163, 164, 165, 166 СК України, просив: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини (доньки) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4000 грн, щомісячно, починаючи з квітня 2024 року до досягнення дитиною повноліття; визначити місце проживання дитини (доньки) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя між сторонами не склалося, та рішенням Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року шлюб між ними розірвано. Позивач повідомляє, що після розірвання шлюбу він разом із донькою переїхали проживати до міста Одеси, де позивач придбав трикімнатну квартиру по АДРЕСА_2 . В період проживання з ОСОБА_2 , як зазначає позивач, відповідач не працювала, знаходилася на повному матеріальному забезпеченні позивача, не допомагала доньці виконувати шкільні домашні завдання, не проявляла до доньки справжньої материнської любові, зловживала спиртними напоями та в останній рік спільного проживання почала зникати з дому без будь-якого попередження на добу, півтори доби і більше. Після чергового зникнення відповідачки з квартири остання не телефонувала, не відповідала на телефонні дзвінки та виявити її місцезнаходження не вдалося, до доньки відповідачка не повернулася і бажання виховувати доньку не проявляє по теперішній час. На думку позивача дані обставини свідчать про аморальну поведінку ОСОБА_2 щодо своєї доньки та ухилення відповідачки від її виховання (а.с. 1-27).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3500 грн, щомісяця, починаючи стягнення з 6.04.2024 до повноліття дитини.

Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з її боку батьківських обов`язків щодо її неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та про їх можливі наслідки у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати 1211,20 грн (а.с. 124-129).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2024 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини (доньки) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в іншій частині заочне рішення залишити без змін, судовий збір залишити за скаржником (позивачем).

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- суд першої інстанції не врахував наявність заборгованості відповідачки зі сплати аліментів за судовим наказом № 372/2180/23 у розмірі 56381,25 грн, про що в матеріалах справи наявна довідка розрахунку заборгованості, що складена Миронівським ВДВС в Обуховському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ);

- висновок органу опіки та піклування, на думку скаржника, є ключовим доказом у даній категорії справ якою б не була підстава позбавлення батьківських прав. У даному висновку зазначено, що спілкування відбувалося двічі: під час проведення акту обстеження житлово-побутових умов та при очному розгляді даного питання на засіданні комісії 05 вересня 2024 року, однак вказане судом до уваги не взято;

- суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2021, у справі № 202/7712/18, в якій зазначено, що: «…врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач не підтримував стосунків із дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення батьківських прав»;

- матеріали справи не містять доказів того, що відповідачці перешкоджали у спілкуванні з дитиною, а саме лише заперечення одного з батьків проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання спілкуватися з дитиною і не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав (а.с. 139-142).

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: головуючого судді: ОСОБА_5 , суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.) від 09 січня 2025 року за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду (а.с. 145-148).

Відповідно до наказу голови Одеського апеляційного суду № 66-ос від 11.04.2025 суддю ОСОБА_5 відраховано зі штату Одеського апеляційного суду у зв`язку з припиненням повноважень судді.

Відповідно до п. 3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.03.2025 року, із змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Назарову М.В. (а.с. 160-161).

Ухвалою Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.) справу прийнято до провадження та призначено до розгляду (а.с. 162).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_6 просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2024 в частині стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та попередження про неприпустимість порушення батьківських прав, в іншій частині залишити в силі.

В обґрунтування відзиву зазначає, що з незалежних від відповідачки ОСОБА_7 причин, вона була позбавлена можливості повноцінно виконувати свої обов`язки через те, що вона являлася жертвою домашнього насильства, а саме фізіологічного, психологічного та матеріального. Відповідач повідомляє, що увесь час намагалася бути на зв`язку з донькою (на підтвердження чого надає скрін-шоти листування в месенджері Viber) та до певного часу спілкувалася з донькою у телефонному режимі, а також наскільки це було можливо (через повну заборону контактів з дитиною зі сторони батька дитини) з урахуванням їх проживання у м. Одесі, із відповідним відвідуванням Софією навчального закладу - ліцею №14 у м. Одеса, володіла обставинами життя доньки, в тому числі через соцмережі Facebook та Instagram, однак після 23.07.2025 дитина перестала виходити на зв`язок із матір`ю. Відповідач також наголошує на тому, що ніколи не відмовлялася від утримання доньки, як дбайлива та відповідальна матір, тому намагалася тоді і зараз забезпечувати її потреби, адже саме заради доньки ОСОБА_8 спочатку терпіла знущання чоловіка, а після розлучення долала наслідки жахливих обставин свого життя. Також вважає, що прийняття судом першої інстанції рішення про визначення місця проживання дитини без висновку органу опіки і піклування про доцільність проживання дитини із одним з батьків, без дослідження письмових доказів стосовно житлового-побутових умов проживання дитини, медичних довідок про стан здоров`я дитини, документів, які підтверджують проведення бесіди з батьками та дитиною, не унормовується із чинним законодавством. Крім того, звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні жодним чином не зазначено, що відповідачка вже сплачує аліменти на підставі судового наказу № 372/2180/23 і стягнення аліментів за двома виконавчими документами не передбачено чинним законодавством України (а.с. 179-183).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2026 здійснено заміну суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д. на суддів постійно діючого складу колегії - Коновалову В.А., Кострицького В.В.

У судовому засіданні 13.01.2026 позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Андрійчук Л.І. апеляційну скаргу не визнала.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, відповідач ОСОБА_2 у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки її представник ОСОБА_6 отримала судову повістку-повідомлення на 13.01.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 28.11.2025 о 18:34:41, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 218), треті особи Служба у справах дітей Одеської міської ради, Київська районна адміністрація виконавчого комітету Одеської міської ради в особі Відділу опіки та піклування у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки отримали судові повістки-повідомлення на 13.01.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 28.11.2025 о 18:34:41 та 18:30:13 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (а.с. 217зв., 218зв.), до судового засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржуються.

Предметом апеляційного перегляду є заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, в іншій частині заочне рішення (про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини) не переглядається.

Ухвалюючи заочне рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом першої інстанції не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції також зазначив, що у справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів поліції, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, тощо.

З наведених обставин, суд першої інстанції критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідачки, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно її доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Сторона позивача не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважав за необхідне у позові в цій частині відмовити, однак, враховуючи протиправну поведінку відповідачки щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню дочки ОСОБА_8 , суд попередив про те, що у разі продовження протиправної поведінки вона буде позбавлена батьківських прав.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає за потрібне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миронівського районного управління юстиції у Київській області 31 липня 2012 року складено відповідний актовий запис № 101 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 16).

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Миронівського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 02 грудня 2022 року, справа № 371/915/22, розірвано (а.с. 13).

Сторонами по справі не оспорюється факт проживання їх доньки разом із батьком ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою-перерахунком про стан заборгованості по аліментах № 2791 від 09.09.2024, виданої Миронівським відділом ДВС в Обухівському районі Київської області, згідно судового наказу № 372/2180/23 від 28.06.2023, виданого Миронівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку чи доходу боржника, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, загальна сума боргу станом на 01.09.2024 становить 56381,25 грн (а.с. 78-79).

Також у матеріалах справи наявний висновок № Б-465 від 09 жовтня 2024 року, наданий Київською районною адміністрацією Одеської міської ради, «Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відношенні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У даному висновку зазначено, що батько дитини ОСОБА_1 повідомив, що мати дитини ОСОБА_2 протягом більше ніж 11 років сумісного проживання у шлюбі часто зловживала спиртними напоями, належним чином не займалася вихованням доньки, істерично кричала на дитину, ображала її нецензурними словами, зникала з дому на тривалий час, залишаючи дитину без материнської уваги та піклування.

Уповноваженими особами відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради здійснено вихід за місцем проживання батька та дитини, а саме: АДРЕСА_1 , за результатами якого з`ясовано, що родина проживає у власній трикімнатній квартирі, загальною площею 61,6 кв.м, житлова 44 кв.м, в наявності всі необхідні меблі та техніка, у квартирі чисто та сухо, для дитини відведена окрема кімната, в якій є ліжко, одяг та взуття відповідного віку та сезону, засоби особистої гігієни, ноутбук для навчання, особистий мобільний телефон.

За номером телефону, який було повідомлено батьком дитини - гр. ОСОБА_1 , уповноваженими особами відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради проведено бесіду в телефонному режимі, в якій ОСОБА_2 повідомлено, що відносно неї розглядається питання щодо позбавлення батьківських прав. Зі слів ОСОБА_9 , з донькою вона не спілкується приблизно півтора роки, так як батько змінив номер телефону дитини та не повідомляє, де донька. Повідомила, що проживає у Житомирській області, де саме відмовилася казати, так як з її слів вона боїться свого колишнього чоловіка, який вчиняв відносно неї фізичне насилля. Розповіла, що батько дитини побив її, вигнав з хати та забрав все майно, внаслідок чого вона пролежала в лікарі три місяці. ОСОБА_2 зазначила, що категорично проти позбавлення її батьківських прав у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_8 , де знаходиться її донька не знає. Повідомила, що зверталася до Національної поліції з питання розшуку дитини, зобов`язалася надати докази на електронну адресу Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

За дорученням Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, уповноваженими особами Служби у справах дітей та сім`ї Миронівської міської ради Обухівського району Київської області здійснено телефонну розмову з ОСОБА_2 , в якій вона повідомила, що не проживає на території Миронівської територіальної громади, на даний час проживає у м. Житомирі та повідомила, що проти позбавлення її батьківських прав. Зв`язку з донькою не має, оскільки батько дитини забрав житину та виїхав. Щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні з дитиною ОСОБА_2 не зверталася.

На засіданні комісії, яке відбулося 05 вересня 2024 року, були присутні батько дитини - ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини наполягав на задоволенні заяви про позбавлення батьківських прав, повідомив, що з матір`ю дитини вони не спілкуються з 2022 року. Розповів, що одного дня мати дитини зібрала свої речі, документи та покинула родину. На запитання членів комісії, чи мало місце звернення матері до органів Національної поліції з питання розшуку дитини, розповів, що дійсно йому телефонували з поліції задля з`ясування місця проживання дитини у зв`язку зі зверненням матері. Батько зазначив, що задав лише одне питання інспектору поліції, чи в тверезому стані знаходиться мати дитини, на що йому відповіли «зрозуміло» і на цьому все. Також звернув увагу, що ніколи не забороняв колишній дружині спілкуватися з дитиною.

На запитання членів комісії до малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ким вона проживає, чи спілкується з матір`ю, чи є в неї номер телефону матері, повідомила, що проживає разом з батьком та його дружиною на ім`я ОСОБА_10 , мають добрі стосунки, разом гуляють, роблять домашнє завдання, ОСОБА_10 водить її до школи, розповіла, що останній раз бачилася з матір`ю в 2022 році, коли проживали в м. Миронівка, а також, що матір зловживала алкогольними напоями, ховала алкоголь у будинку і що питання про розлучення підняла саме вона.

На засіданні комісії, яке відбулося 19 вересня 2024 року, був присутнім батько дитини - ОСОБА_1 . Мати дитини на засідання комісії не з`явилася, на запрошення не відгукнулася, будь-яких заяв, пояснень тощо не надала. На запитання членів комісії чи змінилося щось за останні два тижні батько повідомив, що мати не телефонувала ані йому, ані дитині, жодних повідомлень не надсилала.

Враховуючи, що мати дитини - ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток малолітньої тощо, всі зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як винну поведінку матері та свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

На підставі викладеного вище, у відповідності до ст. 164 СК України, відповідно до п.п. 2.12, 3.2 положення «Про Київську районну адміністрацію», затвердженого рід 26.04.2017 № 1934-VII, а також протоколу засідання комісії з питань захисту прав дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 19 вересня 2024 року за № 19, діючи в інтересах дитини, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, одноголосно вважає доцільним позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відношенні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 69-77).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Колегія суддів зауважує, що в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував наявність заборгованості відповідачки зі сплати аліментів за судовим наказом № 372/2180/23 у розмірі 56381,25 грн, колегія суддів зазначає, що вказане не може бути безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки матеріали справи не містять належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що заборгованість зі сплати аліментів пов`язана саме з ухиленням відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомим небажанням матері брати участь, зокрема, і в матеріальному забезпеченні дитини, а не, до прикладу, із важким матеріальним становищем відповідачки.

Як і не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що висновок органу опіки та піклування, на думку скаржника, є ключовим доказом у даній категорії справ, якою б не була підстава позбавлення батьківських прав, оскільки висновок опіки та піклування в даній категорії справ оцінюється нарівні із іншими доказами по справі та в їх сукупності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2021, у справі № 202/7712/18, колегія суддів зазначає, що у справі № 202/7712/18 батько ОСОБА_3 під час розгляду питання щодо позбавлення його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 погодився з тим, що вже багато років не брав участі у вихованні дочки, не приїздив та не бачив дочку, згадав про неї після отримання повістки про виклик до суду. ОСОБА_3 не виявив зацікавленості у вирішенні питання подальшої долі ОСОБА_4 та не виявив бажання виховувати дочку.

Натомість, по теперішній справі мати, не визнаючи позов, посилається на перешкоди з боку батька у спілкуванні із дитиною.

Вказане свідчить про те, що обставини у справі № 202/7712/18 та у даній справі є різними, отже і висновки суду не є релевантними.

Колегія суддів з даного приводу вважає за потрібне зазначити, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів також відхиляє.

Крім того, колегія суддів зазначає про відсутність доказів аморальної або антисоціальної поведінки матері дитини, зловживання спиртними напоями, тощо, на що посилається позивач.

З матеріалів справи вбачається, що за інформацією, наданою відділом поліції № 2 Обухівського районного управління ГУНП в Київській області № 109/1602/014-24 ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтями 173-2, 184 КУпАП та кримінальної відповідальності не притягувалася (а.с. 95).

Відомості про перебування відповідачки на обліку в медичних закладах щодо лікування від алкогольної залежності матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що сторона позивача не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, а також що таке позбавлення буде відповідати якомога найкращим інтересам дитини.

При цьому, апеляційний суд вважає, що попередження, яке зробив суд першої інстанції, є доцільним, оскільки це є свідченням використання судом всіх належних в даному випадку засобів впливу на відповідача.

Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 -вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 21 січня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький