Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №742/4505/25 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/331/26

Єдиний унікальний № 742/4505/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року місто Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Ільченка О.І., секретаря судових засідань Голушко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» – Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

УСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Він Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №495838 від 20.12.2018, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою у розмірі 19995,03 грн., судові витрати в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20.12.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №495838. Згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 4400,00 грн на умовах, визначених договором, при цьому відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

12.04.2018 між позивачем (на той час ТОВ «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір факторингу №1 та додаткову угоду №14 від 14.03.2019, відповідно до яких до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №495838 від 20.12.2018 в розмірі 15278,00грн, з яких: 4400,00грн - заборгованість за основною сумою боргу, 396,00 грн - заборгованість за відсотками, 10482,00 грн заборгованість за пенею і штрафами. Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму 3340,76 грн та 3% річних у розмірі 1376,28 грн.

Оскільки усупереч умов кредитного договору та вимог закону відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту та супутніх платежів, має місце відповідна заборгованість перед новим кредитором - ТОВ «ВІН ФІНАНС», яка становить – 19995,03 грн, яку позивач і просить стягнути разом з судовими витратами.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 07.11.2025, яке відкладено до 20.01.2026.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Згідно позовної заяви просив розгляд справи проводити без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити. Не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка у судове засідання також не з`явилася, хоча про дату, час та місце судових засідань повідомлялася належним чином. Своїм правом на надання пояснень у судовому засіданні не скористалася, про причини неявки не повідомляла. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У зв`язку з цим суд на підставі ст.280ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

20.12.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №495838 (а.с. 17 та зворот.).

Позивач зазначає, що при укладенні договору №495838 від 20.12.2018 на фінансовий номер телефону Відповідачки НОМЕР_1 був відправлений одноразовий ідентифікатор А168381 (зазначений у довідці про ідентифікацію а.с.28), який був використаний для прийняття та підтвердження умов вищезазначеного договору. Шляхом введення коду підтвердження позичальник підписує та приймає пропозицію та підтверджує укладення договору.

Згідно з п.1.1. індивідуальною частиною Договору, товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до індивідуальної частини Договору, ТОВ «Авентус Україна», надав Відповідачці грошові кошти у сумі 4400,00 грн, строком на 5 днів днів (п.1.1, п.1.4) з фіксованою процентною ставкою - 1,71% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (624,15% річних) у межах строку надання кредиту (п.1.2). Сукупна вартість кредиту складає 108,55% від суми кредиту (у процентному виразі) або 4776,200 грн (у грошовому виразі) (п.1.3).

Згідно з графіком розрахунків до договору про надання фінансового кредиту №495838 від 20.12.2018, сума кредиту становить 4400,00 грн, сума нарахованих процентів 376,20 грн, а всього до оплати 4776,20 грн (а.с. 18).

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами (а.с. 14-15).

Відповідно до п. 2.2 договору факторингу № 1 від 12.04.2018 зазначено, що у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

На виконання наведених умов договору факторингу 12.04.2018 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» був підписаний відповідний Реєстр прав вимог, згідно якого встановлено відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема до боржника за кредитним договором №495838 від 20.12.2018 ОСОБА_1 (а.с. 20-21).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства (а.с. 19).

25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с.22).

14.03.2019 укладено додаткову угоду № 14 та підписано Реєстр прав вимоги № 14 від 14.03.2019 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до Відповідачки за договором про надання фінансового кредиту №495838 від 20.12.2018, перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с. 9).

Згідно з розрахунку заборгованості ТОВ «АВЕНТУС Україна» станом на дату відступлення вимоги слідує, що за кредитним договором №495838 від 20.12.2018 рахується заборгованість у сумі 15278,00 грн., з якої 4400,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 396,00 грн. сума боргу за відсотками, 10032,00 грн. сума боргу за пенею та штрафами (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту, пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України регламентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав та не спростував доводів позивача.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).

У разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Таким чином, боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, не входить до складу учасників цього договору. Договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов`язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов`язання боржника, який має виконати свій обов`язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18.

Згідно зі ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Наявні у матеріалах справи докази підтверджують укладення ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС») договору факторингу, право вимоги за яким за кредитним договором №495838, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС»), а отже позивач як новий кредитор має право на звернення з даним позовом до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься постанови КЦС ВС від 06.02.2019 у справі №361/2105/16-ц.

У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту сплати відсотків за користування позикою, розмір і тип процентної ставки. Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався. Розрахунок заборгованості проведений первісними кредиторами до відступлення прав вимог відповідачкою не спростований, будь-яких нових нарахувань кредитної заборгованості позивач не проводив.

За вказаних обставин, оскільки відповідачка в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, не повернула отримані грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у сумі 4400,00 грн та процентами у розмірі 396,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає таке.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2018 року в справі № 206/931/16-ц не встановив підстав для відступлення від вказаного висновку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що стягнення одночасно пені і штрафу, нарахованих за порушення строків проведення сплати коштів за кредитом, не відповідає вимогам закону та є подвійним стягненням, тому у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідачки штрафу у розмірі 450,00 грн - слід відмовити.

Також, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 пеню, нараховану з урахуванням умов договору в межах погодженого в договорі строку (90 днів) в сумі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, що становить 10032,00 грн.

Разом з тим, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, суд бере до уваги, що пеня значно перевищує розмір тіла кредиту (4400 грн.), а тому з урахуванням обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 2000 грн.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунками позивача три проценти річних та інфляційні втрати розраховано позивачем від простроченої суми в розмірі 15278,00 грн. за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, що становить: інфляційні втрати – 3340,76 грн. та 3% річних – 1376,28 грн.

Однак, суд враховує, що з відповідачки підлягає стягненню заборгованість у сумі 4796,00 грн., до якої входить 4400 грн. (тіло кредиту) та 396,00 грн. (проценти), у зв`язку з чим інфляційні втрати та 3% річних повинні бути нараховані саме на цю суму.

Інфляційні втрати за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року становлять 1048,71 грн., а 3% річних – 432,04 грн.

Враховуючи викладене, з відповідачки належить стягнути заборгованість за тілом кредиту та процентами в сумі 4796,00 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 1048,71 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 432,04 грн., а також пеню в сумі 2000 грн., а всього – 8276,75 грн., у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» на підставі договору про надання правової допомоги № 33 від 22 березня 2024 року та додаткової угоди до цього договору від 22 березня 2024 року (а.с. 11-13, 30).

Згідно із копією детального опису робіт (наданих послуг) вартість послуг, наданих Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», становить 5000 грн., що також підтверджується Актом про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 27.08.2025 (а.с.24, 27).

Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, позивачем документально підтверджено понесення витрат на сплату судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Таким чином, враховуючи, що вимоги позивача задоволено частково (41,39%), а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: витрати по сплаті судового збору в сумі 1002,63 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2069,50 грн., а всього 3072,13 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, код ЄДРПОУ 38750239) – Романенка Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №495838 від 20 грудня 2018 року в сумі 8276 (вісім тисяч двісті сімдесят шість) грн. 75 к.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, судові витрати зі сплати судового збору - 1002,63 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2069,50 грн., а всього 3072 (три тисячі сімдесят дві) грн. 13 к.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Олександр ІЛЬЧЕНКО