Вирок від 20 січня 2026 р. у справі №309/3435/25 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3435/25

Провадження № 1-кп/309/260/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст кримінальне провадження, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025071050000532 від 19.08.2025 року відносно :

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , освіта середня-спеціальна, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 369 КК України , –

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

адвоката ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що 19 серпня 2025 року працівниками сектору реагування патрульної поліції Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, а саме: поліцейськими сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_6 та поліцейським сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_7 - відповідно до розроблених маршрутів та графіку чергування здійснювалося патрулювання та нагляд за дорожнім рухом в м. Хуст та Хустському районі Закарпатської області.

Цього ж дня, о 10 годині на авто дорозі Р-21 «Хуст-Долина» біля дороги з круговим рухом між населеними пунктами м. Хуст та с. Іза, на правому узбіччі у напрямку с. Іза, у порядку п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з закріпленням на транспортному засобі транзитного номерного знаку, що свідчить про можливу причетність водія транспортного засобу до вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.121-3 КУпАП керування або експлуатація транспортного засобу з номерним знаком, що не відповідає встановленим вимогам», поліцейський ОСОБА_6 зупинив транспортний засіб - мотоцикл марки "Спарк" транзитний д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .

При перевірці документів встановлено, що ОСОБА_3 керував транспортним засобом без посвідчення водія, у зв`язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП «Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом», про що його було повідомлено поліцейським ОСОБА_6 , а також повідомлено про необхідність складення постанови про адміністративне правопорушення.

У свою чергу ОСОБА_3 при спілкуванні з поліцейським ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою уникнення відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП України «Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом», розраховуючи на можливість не складання щодо нього постанови про адміністративне правопорушення, тобто на невчинення дії з використанням влади, реалізовуючи раптово виниклий намір, спрямований на надання неправомірної вигоди, під час розмови поставив у багажне відділення службового автомобіля марки «Skoda Karoq» державний «0929» грошові кошти з сумі 4500 гривень та висловив прохання не складати адміністративні матеріали, тобто надав неправомірну вигоду, достовірно розуміючи, що ОСОБА_6 , є службовою особою Національної поліції України, яка відповідно до чинного законодавства та посадової інструкції наділені повноваженнями з безпосереднього складання щодо неї постанови про адміністративне правопорушення.

Виявивши у багажному відділенні неправомірну вигоду працівник СРПП Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_6 відмовився від отримання згаданих грошових коштів, повідомив про вказане поліцейського ОСОБА_7 який, згідно з вимогами Закону України «Про запобігання корупції» проінформував про подію, що мала місце, через лінію «102» органи Національної поліції України.

За таких обставин ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.369 КК України, за кваліфікуючими ознаками - надання службовій особі неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади

В судовому засіданні ОСОБА_3 після роз`яснення йому обвинувачення, свою вину у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 369 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся . Суду ствердив, що він дійсно 19 серпня 2025 р. був зупинений працівниками поліції, які попросили від нього посвідчення водія. Оскільки він посвідчення водія не отримував , він вирішив надати неправомірну вигоду у розмірі 4500 грн. за не притягнення його до адміністративної відповідальності, за керування мотоциклом без посвідчення водія. Дані грошові кошти він поклав до багажного відділення службового автомобіля. Про вчинене відверто дуже шкодує, просить суд суворо не карати.

Підсудний згідний з доказами зібраними відносно нього органами досудового слідства і вважає за недоцільне дослідження їх в судовому засіданні, так як вину у вчиненому злочині повністю визнає, зміст та значення ст. 349 КПК України йому зрозумілі.

Покази ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, суд переконавшись, що учасники процесу вірно розуміють зміст обставин провадження, відсутності сумнівів в добровільності їх позицій, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.1 ст. 369 КК України, за вище встановлених обставин.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.1 ст.369 КК України тобто у наданні неправомірної вигоди службовій особі за невчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Відповідно до ст.. 12 КК України кримінальне правопорушення , яке передбачено ч. 1 ст. 369 відноситься до нетяжких злочинів

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання. Також суд враховує, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами , які пом`якшують покарання – визнання вини та щире каяття.

Обставини передбачені ст. 67 КК України, що обтяжують покарання - судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Відповідно до досудової доповіді, складеної Хустським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Закарпатській області від 6 січня 2026 року, на підставі характеризуючих даних, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній, можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення чи обмеження волі можливе та не становить небезпеки для суспільства у тому числі для окремих осіб.

З огляду на, що Суд в цій справі ураховуючи дані про особу обвинуваченого (наведені у вступній частині вироку) та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення протиправних дій, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті у вигляді штрафу

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Долю речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити в порядку передбаченому ст. 100 КПК України, а саме грошові кошти у сумі 4500 грн. які упаковано у спеціальний пакет № NPU 5176871 які приєднані до матеріалів справи відповідно до постанови слідчого від 16 вересня 2025 р. конфіскувати в дохід держави в порядку ст.ст. 96-1, 96-2 КК України.

Речовий доказ у даному кримінальному провадженні – DVD диск з відеозаписом, який приєднано до матеріалів справи відповідно до постанови слідчого від 16 вересня 2025 р. – залишити в матеріалах справи.

Арешт, який накладений на речові докази відповідно до ухвали слідчого судді Хустського районного суду від 21 серпня 2025 року - скасувати

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні – відсутні.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні, обвинуваченому враховуючи вимоги ст. ст. 131-132, 177, 178 КПК України суд не убачає підстав для його визначення на цей час.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376,615 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 369 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян , що становить 17000 грн. ( сімнадцять тисяч гривень) .

Речові докази у даному кримінальному провадженні – грошові кошти на загальну суму 4500 грн. які упаковано у спеціальний пакет № NPU 5176871 які приєднані до матеріалів справи відповідно до постанови слідчого від 16 вересня 2025 р. – конфіскувати в дохід держави.

Речовий доказ у даному кримінальному провадженні – DVD диск з відеозаписом, який приєднано до матеріалів справи відповідно до постанови слідчого від 16 вересня 2025 р. – залишити в матеріалах справи.

Арешт, який накладений на речові докази відповідно до ухвали слідчого судді від 21 серпня 2025 року - скасувати

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_1