Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №522/9096/24 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9096/24

Провадження № 2/522/1032/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

30 грудня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря - Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про припинення володіння правом власності на житловий будинок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні територіальною громадою земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про припинення володіння правом власності на житловий будинок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні територіальною громадою земельної ділянки.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року вирішено відкрити провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.06.2024 року вирішено у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про припинення володіння правом власності на житловий будинок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні територіальною громадою земельної ділянки- відмовити.

31.07.2024 року від позивача до суду надійшла заява про зміну підстав позову та уточнена позовна заява.

Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що право власності на житловий будинок площею 65,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі завідомо підроблених документів, зокрема неіснуючого рішення виконавчого комітету Іллічівської райради від 03.06.1986 № 50, автентичність якого спростовано архівними даними та невідповідністю топонімічних назв періоду видачі. Подальша зміна технічних показників об`єкта здійснювалася шляхом виготовлення технічної документації, що містила недостовірні відомості про «уточнення площ», тоді як фактично відбулося самочинне будівництво другого поверху без належного правового титулу. Крім того, на підставі недостовірних даних про експертизу проекту, замовниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано повідомлення про початок будівельних робіт, яке в подальшому скасовано в судовому порядку рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 420/37202/23, що має преюдиційне значення. Судовими рішеннями та висновками будівельно-технічної експертизи підтверджено факт повного знесення попередніх споруд (зокрема кв. АДРЕСА_2 ) та здійснення нового самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності площею 206 кв. м, яка не була відведена у встановленому законом порядку. Вищезазначені дії відповідачів свідчать про незаконне заволодіння об`єктом нерухомості та самовільне зайняття земельної ділянки, що порушує інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та є підставою для припинення права власності та усунення перешкод у користуванні майном громади.

19.09.2024 року ухвалою суду було вирішено долучити до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 .

21.10.2024 року від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради надійшли пояснення щодо позову.

Третя особа зазначає, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради за результатами низки позапланових перевірок, проведених у 2024 році, підтверджено факт здійснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що замовниками наведено недостовірні дані у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 26.09.2018 № ОД061182690067, яке в подальшому було скасовано в судовому порядку. Натурним обстеженням виявлено зведення двоповерхової залізобетонної конструкції з підвальним приміщенням із порушенням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 та ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність». Попри накладення адміністративних стягнень та видачу приписів про усунення порушень законодавства у сфері містобудування, вимоги органу контролю щодо приведення об`єкта у належний стан або отримання дозвільних документів замовниками виконані не були. З огляду на невиконання припису від 15.03.2024 № 004/24 та наявність підстав, передбачених ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Управління має право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва. Оскільки предмет спору у справі № 522/9096/24 безпосередньо стосується звільнення земельної ділянки та знесення вказаного об`єкта, рішення у справі вплине на обсяг прав та обов`язків Управління як контролюючого органу, що зумовлює необхідність його залучення до участі у справі для забезпечення всебічного розгляду обставин та надання доказів, отриманих під час перевірок.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призанчено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 11.09.2025 року з`явились представинк ОМР - Лебедєва Д.Ф., представник прокуратури - Рубанова Н.О. та відповідач ОСОБА_1 .

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснила, що будинок придбав її зять. Пояснила, що з 2022 року живе на вул. Ольгіївській. Зазначила, що нічого не підписувала для реєстрації будинку, документи не оформлювала та не подавала. Пояснила, що до наступного засідання бажає дізнатися про обставини будівництва та звернеться правовою допомогою.

У судове засідання призначене на 30.12.2025 року сторони не з`явились, про дату тьа час судового засідання повідомлені належним чином.

З приводу можливості розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням згоди позивача провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами справи.

З матеріалів справи судом встановлені наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 14.07.2017 державним реєстратором КП «Регіональне бюро державної реєстрації» Новоселівської сільської ради Щеплоцькою X. Б. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок площею 65,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1301407251101) за ОСОБА_1 .

Підставою для реєстрації слугувало рішення виконавчого комітету Іллічівської райради № 50 від 03.06.1986.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статі 83 Земельного кодексу України (далі -ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Частина друга статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування декларації чи права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовника протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема статтею 391, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із наступних умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 523/3113/20.

Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (пункт 7 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466).

Частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надано можливість замовникам будівництва здійснювати реконструкцію об`єкта будівництва за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, у разі якщо така реконструкція здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані.

З Листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради № 2222-11.1-31 від 15.12.2023 вбачається, що згідно з архівами, рішення № 50 від 03.06.1986 щодо ОСОБА_1 не існує. Під цим номером зареєстровано інше рішення від 04.02.1986 щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, суд вбачає, що у 1986 році вулиця Ольгіївська мала назву «вулиця Академіка Павлова» (назва була змінена лише у 1995 році), що робить неможливим ухвалення рішення у 1986 році з використанням сучасної назви вулиці.

Таким чином суд встановлює, що право власності на житловий будинок, загальною площею 65,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 зареєстровано на підставі не існуючого документа - рішення виконавчого комітету Іллічівської райради депутатів трудящих № 50 від 03.06.1986.

Також суд вбачає ознаки штучного збільшення площі об`єкта.

Так, згідно з технічним паспортом від 13.07.2017, об`єкт мав площу 38,6 кв. м (1 поверх + мансарда). Проте вже за 4 дні, згідно з технічним паспортом від 17.07.2017 та довідкою ФОП ОСОБА_3 № 03, площа зросла до 65,8 кв. м. за рахунок нового другого поверху.

Щодо самочинного будівництва та порушення містобудівного законодавства

Факт самочинних робіт підтверджуються наступними матеріалами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 420/37202/23 встановлено факт самочинного будівництва та припинено право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виконання будівельних робіт.

Відповідно до Актів перевірок Управління ДАБК Одеської міської ради вбачається, що у 2018 році зафіксовано знесення флігеля (квартири АДРЕСА_2 ) та риття котловану без належних дозволів.

З Листа філії ДП «УКРДЕЖБУДЕКСПЕРТИЗА» № 01-08/24 від 18.10.2023 встановлено, що експертний звіт № 1426/01-18, на який посилалися замовники у повідомленні про початок робіт, установою ніколи не видавався.

Таким чином, згідно з матеріалами справи, будівництво ведеться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси.

Так, Листи Департаменту земельних ресурсів та Головного управління Держгеокадастру: підтверджують, що жодних рішень про передачу у власність чи користування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_1 не приймалося.

Відповідно до Висновку експерта Одеського НДІСЕ № 22-3281-К3283 від 19.03.2024: експертним оглядом встановлено, що на місці колишньої квартири АДРЕСА_2 ведеться нове будівництво. Фактична площа забудови складає 206 кв. м, що значно перевищує площі будь-яких раніше існуючих там об`єктів (79,8 кв. м та 32 кв. м відповідно), що свідчить про самовільне захоплення земель комунальної власності.

Виходячи з наведеного судом вбачається, що вказаними діями порушено інтереси держави в сфері земельних відносин, зокрема, порушено право комунальної власності територіальної громади м. Одеси на відповідну земельну ділянку з її неправомірною забудовою.

Враховуючи те, що власники спірного об`єкту будівництва самовільно виконали будівельно-монтажні роботи, тим самим зайнявши земельну ділянку за вищезазначеною адресою, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, суд вбачає, що земельна ділянка повинна бути звільнена шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є таке, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, та чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з таким втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таким чином суд приходить до висновку, що вказаним відповідачам було достеменно відомо про порушення вчинені у сфері містобудівної діяльності та самовільного зайняття земельної ділянки без достатніх правових підстав.

Виходячи з чином факт самовільного зайняття відповідачами конкретно визначеної земельної ділянки за наслідком перевірки уповноваження органом державного контролю та доведення до відповідача факт встановлення порушень. Відповідачем вказані приписи було проігноровано. Виходячи з викладеного, суд вважає, що в даному випадку втручання у право відповідачів є пропорційним, а право на мирне володіння майном не порушується, адже відповідачами було порушено суспільні інтереси без законних підстав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до статей 124-126 ЗК України обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи таких документів, свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки.

Таким чином, наявність на землях комунальної власності самочинно збудованого об`єкта унеможливлює здійснення володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка знаходиться під відповідним об`єктом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-130 цс від 04.12.2013 року, у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності.

Крім цього, відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Власник земельної ділянки відповідно до ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна може вимагати усунення будь-якого обмеження його права власності.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України до способів захисту прав на земельні ділянки належить, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Такий спосіб судового захисту спрямований на припинення порушення прав осіб, які є власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких здійснено самочинне будівництво, а також відновлює становище, яке існувало до здійснення протиправної забудови.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Оскільки самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та щодо якої замовник будівництва не мав жодного речового права, тому застосування інших способів захисту, зокрема, зобов`язання провести перебудову об`єкта, не відновить порушеного права територіальної громади на доступ до забудованої земельної ділянки, у зв`язку із чим така ділянка залишиться вилученою із комунальної власності.

Встановивши, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, який розташований на землях територіальної громади м. Одеси та перешкоджає у реалізації територіальною громадою м. Одеси своїх повноважень як власника відповідної земельної ділянки, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 відбулася на підставі неіснуючих документів, а подальше будівництво має ознаки самочинного, оскільки здійснюється без належного проекту, дозволів та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, чим порушуються інтереси територіальної громади в особі Одеської міської ради.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи процесуальну поведінку сторін, дослідивши наявні в матеріалах прави докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про припинення володіння правом власності на житловий будинок, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні територіальною громадою земельної ділянки- задовольнити.

Припинити володіння ОСОБА_1 (РНОКШ1 НОМЕР_1 ) правом приватної власності на житловий будинок, загальною площею 65,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1301407251101.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою, загальною площею 206 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та знесення об`єкту самочинного будівництва, розташованого на вказаній земельній ділянці.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір розмірі 6056,00 грн за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101 по 3028,00 грн з кожної.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

У зв`язку з відсутністю електропостачання повний текст рішення виготовлений 20.01.2026 року.

Суддя А.В. Науменко