Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №947/574/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

Справа № 947/574/26

Провадження № 3/947/170/26

21.01.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №516171 від 17.11.2025, складений інспекторами УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Панченко А.І., щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 17.11.2025 року, близько о 23:00, навпроти буд.32 по проспекту Ярослава Мудрого (Академіка Глушко) в м.Одесі, керував автомобілем Mazda 6, державний знак НОМЕР_1 , перебуваючи з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України».

Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.

ОСОБА_1 , представлений адвокатом Канікаєвим Ю.О., в судове засідання не прибув, хоча був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання.

Адвокат Канікаєв Ю.О., приймаючи участь в судовому засіданні, заявив клопотання про проведення судового засідання без участі ОСОБА_1 .

Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення у вказаній категорії справ, не є обов`язковою, а тому протокол розглянуто без участі ОСОБА_1 , але за участю його представника - адвоката Канікаєва Ю.О.

Адвокат Канікаєв Ю.О. заявив усне клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, а лише попросив у поліцейського час, щоб почитати законодавство з цього приводу, що поліцейський прийняв, як відмову від проходження огляду. Крім того, письмове направлення на медичний огляд не було вручено ОСОБА_1 , що, на думку адвоката, є порушенням процедури, а отже - права на захист. Тому, провадження по справі підлягає закриттю.

Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 за подіями від 17.11.2025, які описані в протоколі про адміністративне правопорушення, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано.

Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Верховний Суд у справі №338/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.

Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відео реєстратором.

Судом були досліджені наявні в матеріалах справи два CD-диски з відеозаписами певних подій та інші докази, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .

З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що відеофіксація розпочинається з моменту, коли відбувається спілкування поліцейського, який стоїть біля автомобіля, з ОСОБА_1 , який вийшов з за керма транспортного засобу.

Факти керування транспортним засобом, його зупинки і наведення поліцейським водієві ознак відповідного сп`яніння, які виявляються у водія, на відеозаписах відсутні.

Тобто на відеозаписах відсутній факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинки, відсутнє оголошення поліцейським ознак наркотичного сп`яніння, які виявлені у водія тощо.

Разом з тим, поліцейський став за надуманих підстав схиляти ОСОБА_1 до відмови від проходження медичного огляду.

Відповідно до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року N23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Аналогічного роду положення закріплено і у ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N5-рпу2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягнення особи до відповідальності.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Отже, відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.7 КУАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

В силу положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, уповноважені поліцейські не дотримались встановленого законом порядку фіксації правопорушення, зібрання і оформлення доказів. При цьому поліцейський, вважаючи, що у ОСОБА_1 наявні ознаки наркотичного сп`яніння, візуально їх не перевірив, в голос на камеру ознаки наркотичного сп`яніння не оголосив, а став пред`являти незаконні вимоги щодо медичного огляду, на що ОСОБА_1 відреагував відмовою.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Диспозиція ст.130 КпАП України є банкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у правах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130 КпАП України несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Для притягнення до відповідальності за ст.130 КпАП України не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).

З відеозапису вбачається, що патрульний поліцейський діяв з порушенням відомчих інструкцій, з порушенням алгоритму дій, передбачених відомчими нормативними актами, а тому протокол про адміністративне правопорушення складений неправильно. Наведені факти ставлять під сумнів законність дій поліцейських, і як наслідок – законність і допустимість здобутих ними доказів.

Застосування належної правової процедури у провадженні - це встановлені процесуальним законодавством способи реалізації норм процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на справедливий суд.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом; докази зупинки транспортного засобу; фактичне не виявлення ознак наркотичного сп`яніння у водія і не озвучення їх водієві; то на підставі правової доктрини «отруєного дерева» наступні здобуті поліцейськими докази, такі як направлення на огляд водія та сам протокол про адміністративне правопорушення, а також факт відмови водія від проходження медичного огляду в медичному закладі - визнаються недопустимими доказами і на них суддя не ґрунтує судове рішення.

Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші докази: довідки інспектора ВАП УПП в Одеській області про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія та відсутність у нього адміністративних стягнень за ст.130 КпАП України, несуть інформаційних характер та приймаються судом до уваги, але ці документи не свідчать про вчинення водієм адміністративного правопорушення.

Більш того, відповідно до ст.60 Конституції України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Тому, незгода ОСОБА_1 проїхати з поліцейськими до медичного закладу після неналежної поведінки поліцейських, цілком зрозуміла та обґрунтовується недовірою водія до представників правоохоронних органів.

Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.

Доводи адвоката Канікаєва Ю.О. приймаються судом до уваги, але на них суд не ґрунтує свій висновок, оскільки ці доводи є голослівними та не ґрунтуються на вимогах закону.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.

Суддя Борщов І. О.