Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №212/10526/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2887/26 Справа № 212/10526/24 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/10526/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Укрпошта»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 листопада 2025 року,яке ухвалене суддею Дехтою Р. В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 листопада 2025року,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі – АТ «Укрпошта») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов, з урахуванням уточнень до нього, мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_1 з 2010 року працювала на посаді оператора поштового зв`язку на Українському державному підприємстві поштового зв`язку «Укрпошта» Дніпропетровська дирекція Поштамт – ЦПЗ №2, на теперішній час перейменованого в АТ «Укрпошта».

Згідно наказу №7275 від 10.09.2024 року до неї було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул, що передбачено п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Вищевказаний наказ позивачка отримала безпосередньо в м. Кривому Розі 17 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку, а саме рекомендованим листом за трек номером 0100198583906, який зазначений на конверті.

Після ознайомлення з наказом про звільнення позивачка категорично з ним не погоджується, вважає, що 19.08.2024, 20.08.2024, 21.08.2024, 22.08.2024, 23.08.2024, 26.08.2024, 27.08.2024 в неї не було прогулу, у зв`язку з тим, що вона надала Заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні» від 16 серпня 2024 року та надіслала її 17 серпня 2024 року рекомендованим листом з описом вкладення до Генерального директора АТ «Укрпошта» (за адресою: вул. Хрещатик,22, м. Київ, 01001,тел.:0-800-300-545), який було йому вручено 22 серпня 2024 року, згідно рекомендованого повідомлення про вручення за трек № 5003600682528.

Так, 27 травня 2024 року, позивачка, оператор поштового зв`язку групи підміни поштамту ЦПЗ Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції акціонерного товариства «Укрпошта» Петренко Я.М. надала заяву про надання відпуски без збереження заробітної плати у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні» з 28.05.2024 по 11.08.2024, від 27 травня 2024 року, яка в свою чергу була отримана 27 травня 2024 року провідним фахівцем відділу сервісного обслуговування персоналу Дніпропетровського регіону Ольгою Коваленко.

05 червня 2024 року позивачка отримала за вихідним № 1.03.001.103.-14094-24 від 28.05.2024 року лист про відмову в наданні відпустки та їй було рекомендовано негайно приступити до своїх обов`язків для чого з`явитися до відділу сервісного обслуговування персоналу Дніпропетровського регіону АТ «Укрпошта» за адресою: АДРЕСА_1 (режим роботи: з понеділка по четвер з 08год.30хв. до 17год.30хв. та п`ятниця з 08год.30хв. до 16год.15хв., субота, неділя – вихідний) для проходження поточних інструктажів з охорони праці, цивільної та протипожежної охорони». Окремо зроблено акцент на те, що у разі не явки на роботу без поважних причин, АТ «Укрпошта» залишає за собою право застосувати захід дисциплінарного стягнення – звільнення з підстав визначених нормами пункту 4 частини першої статті 40, статті 147 КЗпП України, зокрема прогул.

Позивачка вважає, що їй було відмовлено без будь-яких поважних та законних підстав, оскільки вона безпосередньо не була залучена до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення), тобто на протязі 10 (десяти) років поспіль в неї не було прописано ні в посадовій інструкції ні окремим, якимсь наказом, що вона є залучена на вищевказані роботи – це по-перше, по-друге після визнання АТ «Укрпошта» наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 14.04.2023 року №247 «Про визначення акціонерного товариства «Укрпошта» критично важливим для функціонування та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, має статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період та таким, що відповідає критеріям, зазначеним у підпунктах 1, 3 та 5 пункту 2 «Порядку та критеріїв визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76, що визначає приналежність АТ «Укрпошта» до об`єктів критичної інфраструктури», більше року надавали відпустки без збереження заробітної плати на час загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації – без будь-яких відмов.

Закон не забороняє надавати відпустки в умовах воєнного стану, а надає можливість працедавцю тимчасово відмовити у наданні відпустки та щодо обмеженого кола працівників, які дійсно виконують згідно прийнятого якогось наказу необхідні критичні дії, без яких неможливо подальше виробництво, але на неї такого наказу не має та не було.

Крім того, відповідно до вимоги ст.43 КЗпП України, де зазначено про те, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Так, в даному випадку у порушення вимог ст.43 КЗпП України та ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ніяких засідань профспілкової організації з приводу її звільнення не було, на будь-які засідання профспілкової організації її ніхто не запрошував. Документів, які свідчать про запрошення на засідання профспілкового комітету чи організації немає, тобто питання про звільнення не розглядалось належним чином.

Позивачка вважає, що керівництво АТ «Укрпошта» звільнило її з посади оператора поштового зв`язку за прогул без поважних причин незаконно. Тому вона повинна бути поновлена на роботі на посаді оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ по АТ «Укрпошта» №7275 від 10.09.2024 року «про застосування заходу дисциплінарного стягнення – звільнення ОСОБА_1 » про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул, за ст.40 ч.1 п.4 Кодексу законів про працю України; поновити ОСОБА_1 на роботі в АТ «Укрпошта» на посаді оператора поштового зв`язку; стягнути з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи за період з 12 вересня 2024 року по момент фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, а у разі неможливості ухвалити нове рішення – направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов до суду було направлено поштою 17 жовтня 2024 року, однак суд у рішенні вказав, що позов подано 22 жовтня 2024 року, що не відповідає матеріалам справи.

Суд поклав в основу рішення лист Міністерства оборони України №220/5941 від 04 квітня 2025 року, який з`явився пізніше звільнення позивачки, а тому не мав бути прийнятий до уваги.

В матеріалах справи відсутні докази про погодження звільнення із профспілкою.

Судом було проігноровано звернення позивачки, її доводи та докази, а розгляд справи відбувся із порушеннями принципів неупередженості та повноти судового процесу.

Роботодавцем не було дотримано процедури звільнення працівника за ч. 4 ст. 40 КЗпП України та не доведено факту прогулу, як і не витребувано від позивачки відповідні поясненні щодо її відсутності на робочому місті, і взагалі не підтверджено належними доказами факт відсутності позивачки на робочому місці, однак, ці обставини судом не було досліджено та не надано їм жодної правової оцінки.

Просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на численні порушення АТ «Укрпошта», а саме: системний мобінг, порушення гарантій вагітним і матерям у 2014 році, порушення при реорганізації, результати перевірок Держпраці, абсолютний хаос у трудовій книжці, шокуючий рівень маніпуляції у 2021 році, тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач АТ «Укрпошта» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача АТ «Укрпошта» - адвоката Бондаренко Г.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, підтримавши доводи відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 у період часу з 04 травня 2012 року по 12 вересня 2024 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем АТ «УКРПОШТА», що підтверджується копією трудової книжки.

16 серпня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до керівника АТ «Укрпошта» із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 84 календарні дні у період часу з 17 серпня 2024 року по 08 листопада 2024 року, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Відповідно до наказу АТ «Укрпошта» за №7275 від 10 вересня 2024 року до позивачки ОСОБА_1 було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул без поважних причин, відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (за прогул без поважних причин), що були вчиненні 19.09.2024, 20.09.2024, 21.09.2024, 22.09.2024, 23.09.2024, 26.09.2024, 27.09.2024 року.

Листом Міністерства оборони України №220/5941 від 04.04.2025 року підтверджено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 09.01.2025 року №5/дск АТ «Укрпошта» визнано критично важливим для забезпечення потреб Збройних сил, інших військових формувань в особливий період.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами надання їй роботодавцем у період з 17 серпня 2024 року по 08 листопада 2024 року відпустки без збереження заробітної плати, а тому остання була відсутня на робочому місці 19.09.2024, 20.09.2024, 21.09.2024, 22.09.2024, 23.09.2024, 26.09.2024, 27.09.2024, без поважних причин, а тому відповідачем правомірно було її звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, на працівника покладається обов`язок виконувати визначену колективним договором роботу, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку і цьому обов`язку кореспондується право роботодавця забезпечити належні умови праці та оплатити її.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року в справі № 757/45015/20-ц та інших.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 19.09.2024, 20.09.2024, 21.09.2024, 22.09.2024, 23.09.2024, 26.09.2024 та 27.09.2024, й доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Спір виник з приводу обставин відсутності позивачки ОСОБА_1 на робочому місці у вказаний період.

Поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 14 червня 2023 року в справі № 727/3770/21, від 28 квітня 2022 року в справі № 761/48981/19.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до усталеної судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

В постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року в справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24), від 28 листопада 2024 року в справі № 695/2034/22 (провадження № 61-7667св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 752/8014/21 (провадження № 61-15579 св 23) та інших сформульовано правовий висновок, згідно якого при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених статтею 76 ЦПК України.

Так, позивачка ОСОБА_1 наполягає на тому, що вона звернулася до роботодавця із Заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, від 16 серпня 2024 року, яку надіслала рекомендованим листом з описом вкладення до Генерального директора АТ «Укрпошта» (за адресою: вул. Хрещатик,22, м. Київ, 01001,тел.:0-800-300-545), який було йому вручено 22 серпня 2024 року, згідно рекомендованого повідомлення про вручення за трек № 5003600682528.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати врегульований главою VI КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 84 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивачки, а сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 30 календарних днів на рік..

Особливості надання відпустки в умовах воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 561/842/19, провадження № 61-4657св20 наголошено на тому, що, згідно з нормами Закону України «Про відпустки» відпустки надаються власником або уповноваженим ним органом, а отриманню відпустки передує звернення із відповідною заявою.

Позивачка визнає, що 05 червня 2024 року вона отримала за вихідним № 1.03.001.103.-14094-24 від 28.05.2024 року лист про відмову в наданні відпустки без збереження заробітної плати та їй було рекомендовано негайно приступити до своїх обов`язків для чого з`явитися до відділу сервісного обслуговування персоналу Дніпропетровського регіону АТ «Укрпошта» за адресою: м. Кривий Ріг, пр.-т Поштовий, буд. 26 (режим роботи: з понеділка по четвер з 08 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв. та п`ятниця з 08 год. 30 хв. до 16 год. 15 хв., субота, неділя – вихідний) для проходження поточних інструктажів з охорони праці, цивільної та протипожежної охорони». Окремо зроблено акцент на те, що у разі не явки на роботу без поважних причин, АТ «Укрпошта» залишає за собою право застосувати захід дисциплінарного стягнення – звільнення з підстав визначених нормами пункту 4 частини першої статті 40, статті 147 КЗпП України, зокрема прогул.

Отже, позивачка ОСОБА_1 була достеменно обізнана про те, що роботодавцем не погоджено надання їй відпустки без збереження заробітної плати, однак, 19.09.2024, 20.09.2024, 21.09.2024, 22.09.2024, 23.09.2024, 26.09.2024 та 27.09.2024, вона на роботу з`явилася, доказів наявності об`єктивних обставин, які безумовно перешкоджали працівниці з`явитися на роботу і не могли бути нею усунуті, позивачкою надано не було.

Не надано позивачкою й доказів виїзду нею за межі України у зв?язку із введенням в Україні воєнного стану та отримання на території іншої держави статусу біженця.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що раніше АТ «Укрпошта» надавалися працівникам відпустки без збереження заробітної плати, як такі, що не мають правового значення для вирішення даного спору.

При цьому, норми трудового законодавства не зобов`язують доведення роботодавцем підстав для відмови у наданні відпустки без збереження заробітної плати.

Факт воєнного вторгнення рф на територію України та введення воєнного стану не є поважною причиною невиходу працівникана роботу. Безпекова ситуація на час виникнення спірних правовідносин у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, де розташоване місце роботи позивачки, вочевидь булла однаковою для всіх працівників, які виконували та продовжують виконувати свої посадові обов`язки.

Більш того, як вірно враховано судом першої інстанції, відповідно до листа Міністерства оборони України №220/5941 від 04.04.2025 року, наказом Міністерства оборони України від 09.01.2025 року №5/дск АТ «Укрпошта» визнано критично важливим для забезпечення потреб Збройних сил, інших військових формувань в особливий період.

Таким чином, позивачкою допущено відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин, самовільного використавши без погодження з власником або уповноваженим ним органом відпустку, що в розумінні правових висновків Верховного Суду в постановах від 31 жовтня 2024 року в справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24), від 28 листопада 2024 року в справі № 695/2034/22 (провадження № 61-7667св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 752/8014/21 (провадження № 61-15579 св 23) та інших вважається прогулом.

Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Враховуючи вищевикладене, звільнення ОСОБА_1 за відсутність на робочому місці більше трьох годин (прогул) без поважних причин з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є законним.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Враховуючи наведене, посилання ОСОБА_1 на положення ст. 43 КЗпП України відхиляються апеляційним судом, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що позивачка була обрана до профспілкового органу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим, недоведеним та задоволенню не підлягає.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 06 листопада 2025 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: