Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №932/7515/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/146/26 Справа № 932/7515/24 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Куцевол В.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ТОВ «Краснолиманське» та ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» в якому вимагав стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 500 000,00грн; компенсацію втрати частини доходу у розмірі 100 000,00грн; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 121 120,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що у період з 22 листопада 2019року по 20 серпня 2024року він працював у ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», а у період з 03 березня 2023року по 20 серпня 2024року у ТОВ «Краснолиманське» з якого був звільнений на підставі статті 38 КЗпП України.

Вважав, що відповідачами було допущено неналежне виконання обов`язку зі сплати заробітної плати і не було проведено розрахунку при звільненні, а тому звернувся до суду із вказаними вимогами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2025року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

02 квітня 2025року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що офіційними засобами зв`язку направити запити за довідками до відповідачів неможливо, так як пошта не працює вже тривалий час за місцем юридичної реєстрації відповідачів, а інші запити ігноруються відповідачами, при цьому сторона позивача вживала усі можливі заходи для отримання необхідних доказів.

Наголошував на тому, що позивач може надати свій, але лише приблизний розрахунок заборгованості та вважає, що саме за такими розрахунками слід задовольнити його позовні вимоги.

Інша вимога апеляційної скарги зводилась до того, що суд першої інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачі своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

07 квітня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025року справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 11 листопада 2025року №2374/0/15-25 про відставку судді ОСОБА_3 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 11 листопада 2025року № 2827 та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач – Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Новікова Г.В.

У зв`язку з неможливістю розгляду справи суддею членом колегії Новіковою Г.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 15 січня 2026року № 207 у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач ОСОБА_4 , судді Гапонов А.В. та Красвітна Т.П.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2025рокусправу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду на 20 січня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , він у період з 22 листопада 2019року по 20 серпня 2024року працював у ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», а у період з 03 березня 2023року по 20 серпня 2024року у ТОВ «Краснолиманське» з якого був звільнений на підставі статті 38 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині що позивачем не виконано приписів процесуального законодавства щодо обґрунтування заявлених до стягнення сум, в тому числі останнім не застосовано механізм як досудового так і судового збирання доказів, як-то: не надано виписку з пенсійного фонду щодо здійснення відрахувань за період з 2019року до 2024року, що надало б змогу встановити розмір середнього заробітку та межі відповідальності відповідачів; виписку з карткового рахунку позивача, що надало б змогу встановити розмір заборгованості зі сплати заробітної плати виниклої перед позивачем і межі відповідальності кожного з відповідачів.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні /стаття 116/ та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У частині першій статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Також, частина перша статті 83 КЗпП України зазначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України "Про оплату праці", так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що офіційними засобами зв`язку направити запити за довідками до відповідачів неможливо, так як пошта не працює вже тривалий час за місцем юридичної реєстрації відповідачів, а інші запити ігноруються відповідачами, при цьому сторона позивача вживала усі можливі заходи для отримання необхідних доказів.

Дійсно, судами першої та апеляційної інстанції було витребувано у відповідачів довідки про заборгованість по заробітній платі перед позивачем та інші відомості необхідні для розгляду цього спору, проте такі вимоги судів так і не були виконані. Необхідних доказів не було здобуто.

Згідно відповіді на запит апеляційного суду з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів щодо ОСОБА_1 вбачається, що він працював у ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» та у ТОВ «Краснолиманське» і у різні періоди часу отримував заробітну плату, проте з таких відомостей неможливо достовірно встановити розмір заборгованості по заробітній платі тощо.

Зазначені позивачем в апеляційній скарзі розрахунки, як вказує сам позивач є приблизними та не дозволяють апеляційному суду перевірити їх правильність. Тож такі розрахунки ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Згідно частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тож позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не надав суду доказів з метою доведення своїх позовних вимог достатніми та допустимими доказами та уникнення доказування на підставі припущень.

Отже ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позову.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності не вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги не підтверджують.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив позивачу його права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню його прав і отриманню доказів від відповідачів, однак позивач жодних інших доказів в підтвердження своїх вимог не надав.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2025року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 січня 2026року.

Судді: