Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №214/3935/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2731/26 Справа № 214/3935/22 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/3935/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року, яка постановлена суддею Поповим В. В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради, про усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей.

У позовній заяві позивач просив суд: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні з дітьми – сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити порядок його участі у спілкуванні та вихованні дітей, шляхом встановлення зустрічей і перебування з дітьми: 1) під час перебування дітей в Україні – періодичні особисті побачення і проживання з дітьми відбуватимуться не менше половини часу на тиждень, за наступними графіками, які погоджуються між батьком та матір`ю: або тиждень через тиждень, починаючи з 08 год. кожного понеділка; або через кожні 2 дні, при цьому час передачі дітей від матері до батька визначається або о 08 год. або о 20 год.; або через кожні 3 дні, при цьому час передачі дітей від матері до батька визначається або о 08 год. або о 20 год., з правом прогулянок по місту та відвідування дитячих розважальних центрів, відвідування місця проживання батька, в тому числі під час ночівель з повідомленням матері про місце перебування дітей під час реалізації батьком права на контакт з дітьми; 2) під час його перебування в Республіці Польща або в іншій країні світу, де також можуть проживати відповідач та діти, періодичні особисті побачення з дітьми, що відбуватимуться не менше половини часу на тиждень (місяць), на наступними графіками, які погоджуються між батьком та матір`ю: або тиждень через тиждень, починаючи з 08 год. кожного понеділка; або через кожні 2 дні, при цьому час передачі дітей від матері до батька визначається або о 08 год. або о 20 год.; або через кожні 3 дні, при цьому час передачі дітей від матері до батька визначається або о 08 год. або о 20 год., з правом прогулянок по місту та відвідування дитячих розважальних центрів, відвідування місця проживання батька, в тому числі під час ночівель з повідомленням матері про місце перебування дітей під час реалізації батьком права на контакт з дітьми та зобов`язати відповідача повідомляти його про місце проживання дітей, або про зміну місця проживання, зміну телефонних номерів та акаунтів у соцмережах дітей та відповідача, якщо такі відбудуться та не блокувати його телефони і акаунти; 3) зобов`язати відповідача надати йому інформацію про наявні засоби зв`язку (номер телефону, скайпу тощо) для спілкування з дітьми, надавати йому інформацію про зміну номера телефону її та дітей, облікового запису скайпу, телеграму, вайберу та інших засобів зв`язку, необхідних для спілкування з дітьми, а також місце проживання дітей та інформувати щодо людей, з якими може проживати відповідач і їх діти, щоб невідомі особи зі злочинного світу або девіантної поведінки не могли становити загрозу дітям.

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного позову, в якій просив суд: забезпечити йому особисті (стаціонарні) контакти для спілкування з дітьми щовівторка та щочетверга з 16 год. до 21 год., а також у вихідні, починаючи з 11 год. суботи до 13 год. неділі — у публічному місці або за місцем проживання батька, без присутності матері дітей та за його згодою за можливої присутності баби дітей (з боку матері) за умови спокійної поведінки та відсутності образ на адресу батька, або інша нейтральна особа, визначена судом, а також забезпечити йому дистанційні (онлайн) контакти щоденного телефонного або відеоконтакту з дітьми через додатки Viber, Telegram або WhatsApp на номер старшого сина ОСОБА_5 (+48 694 657 315 або інший, наданий матір`ю), з одночасною передачею зображення і звуку, щодня з 18 год. до 19 год., зобов`язавши учасницю (матір) передавати телефон старшого сина йому самому або бабусі по материнській лінії та надати суду актуальні номери телефонів із забороною їх блокування або зміни та застосувати до матері дітей загрозу штрафу в розмірі 5000 грн. за кожне порушення обов`язків, передбачених ухвалою суду щодо забезпечення контактів батька з дітьми.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в забезпеченні позову, не врахував положення: ст. 150 ЦПК України щодо необхідності забезпечення позову у випадку ризику утруднення виконання рішення, ст. 155 СК України, згідно з якою батьки мають рівні права щодо дитини, незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, а також ст.ст. 141, 153 СК України, що гарантують право дитини на спілкування з обома батьками.

Наполягає на тому, що невжиття заходів забезпечення позову фактично позбавило дітей можливості комунікувати з батьком протягом невизначеного періоду часу, що суперечить найкращим інтересам дитини, визначеним у ст. 3 Конвенції ООН про права дитини.

На момент подання заяви про забезпечення позову, відповідачка ОСОБА_2 перешкоджала і перешкоджає позивачу ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми, що вже призводить до: порушення емоційного зв`язку між дітьми та позивачем; ризику психологічної шкоди для дітей. Суд першої інстанції не дослідив ці обставини належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки.

Вважає, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову не містить достатнього мотивування щодо можливих ризиків чи наслідків застосування забезпечення позову, натомість ігнорує очевидну загрозу блокування контактів дітей із позивачем. Забезпечення позову у вигляді встановлення порядку спілкування по суті є пропорційним та необхідним заходом, спрямованим на захист прав дітей.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Страх В.О., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Зазначає, що у даній справі позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність реального ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду в майбутньому у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, так само як і не довів співмірність таких заходів із заявленими позовними вимогами.

Крім того, зміст заяви про забезпечення позову фактично дублює заявлені позовні вимоги, за результатами розгляду яких судом уже було відмовлено та ухвалено рішення по суті спору

Так, позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 та їхні неповнолітні діти фактично проживають на території Республіки Польща. Між тими ж сторонами у судах Республіки Польща розглядався спір з тотожним предметом - щодо обмеження та позбавлення батьківських прав стосовно тих самих неповнолітніх дітей. Зазначена справа розглянута Окружним судом міста Кракова у межах провадження № III Nsm 1255/22/N. Постановою цього суду від 30 травня 2025 року ОСОБА_6 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітніх дітей. Тим же рішенням суду встановлено заборону будь-яких контактів ОСОБА_6 з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також відхилено його заяви про визначення місця проживання дітей, встановлення контактів та про тимчасове забезпечення таких контактів. Крім того, на території Республіки Польща стосовно позивача діє заборонний припис.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду, в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодного доказу на доведення існування обставин ризику ускладнення виконання рішення суду у разі невжиття визначених ним заходів забезпечення позову або ризику унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, а також не доведено суду того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, відповідатимуть вимогам співмірності позову. Більш того, суд уважав, що заява про застосування саме таких заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач та, які є тотожними (схожими) по своїй суті до пред`явлених ним позовних вимог, у разі її задоволення потягне за собою такі наслідки, які можуть виникнути тільки після розгляду спору по суті, позаяк задоволення заяви з такими вимогами фактично може бути вирішенням справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша й друга статті 149 ЦПК України).

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази. Також важливо, щоб цей заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, механізм забезпечення позову передбачає, що учасники спору повинні: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову; зазначити обставини, які засвідчують те, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20).

Заходи забезпечення позову суд вживає для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення. Такі заходи належить застосовувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може зумовити порушення прав та законних інтересів інших осіб, зокрема учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має: з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; встановити обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, цим вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий вид забезпечення позову, який просить вжити ОСОБА_1 не відповідатиме вимогам співмірності позову.

При цому, судом вірно враховано, що заява про застосування саме таких заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач та, які є тотожними (схожими) по своїй суті до пред`явлених ним позовних вимог, у разі її задоволення, потягне за собою такі наслідки, які можуть виникнути тільки після розгляду спору по суті, адже задоволення заяви з такими вимогами фактично призведе до вирішенням справи по суті.

Згідно ж ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що невжиття заходів забезпечення позову фактично позбавило дітей можливості комунікувати з батьком протягом невизначеного періоду часу, що суперечить найкращим інтересам дитини, визначеним у ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Також,\ ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

Разом з тим, до відзиву на апеляційну скаргу долучено докази того, щопостановою Окружного суду міста Кракова від 30 травня 2025 року ОСОБА_6 позбавлено батьківських прав щодо неповнолітніх дітей та встановлено заборону будь-яких контактів ОСОБА_6 з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також відхилено його заяви про визначення місця проживання дітей, встановлення контактів та про тимчасове забезпечення таких контактів.

Отже, задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 в обраний ним спосіб фактично буде суперечити наведеному судовому рішенню, та без дослідження національним судом по суті питання щодо наявності у позивача ОСОБА_1 права на спілкування з дітьки, це може призвести до порушення законних прав та інтересів малолітніх дітей, що є неприпустимим.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову визначеного ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову, оскільки такий вид забезпечення позову не враховує інтереси дітей, а також у даному випадку застосування такого виду забезпечення позову фактично підмінюватиме собою рішення суду у справі та вирішуватиме позов (шляхом часткового задоволення) до розгляду справи по суті судом.

До того ж, варто зазначити, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та без порушення норм процесуального законодавства, яке призвело до постановлення помилкової ухвалу, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, - залишити без задоволення.

Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: