Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №203/5414/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1330/26 Справа № 203/5414/24 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

Учасники справи:

позивач Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Іваницька І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024року Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (далі – КП «Дніпроводоканал» ДМР) подало в суд позов проти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вимогою про солідарне стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення з урахуванням 3%річних та інфляційного збільшення в розмірі 42 533,51грн.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що відповідно до державної програми забезпечення населення України послугами водопостачання та водовідведення КП «Дніпроводоканал» ДМР надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам. Між КП «Дніпроводоканал» ДМР та ОСОБА_1 встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно рішення ДМР №526 від 20 квітня 1995року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал» ДМР, абоненту відкрито особовий рахунок. Позивач має право вимагати від споживачів виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг, а споживачі в свою чергу зобов`язані оплатити спожиті послуги.

Відповідно до розрахунку сума заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , якому відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , станом на 31 травня 2024року складає 36 609,79грн.

Крім того, позивач здійснив розрахунок боргу з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення боргу згідно з положеннями ст. 625 ЦК України, загальна заборгованість перед позивачем становить 42 533,51грн, яка складається з: сума основного боргу за період з червня 2015року по травень 2024року — 36 609,79грн, інфляційне збільшення суми боргу за період з липня 2018року по січень 2022року — 5 246,98грн, 3% річних за період з липня 2018року по січень 2022року — 676,74грн.

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за місцем реєстрації відповідного квартиронаймача ОСОБА_1 зареєстровані інші члени його сім`ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яких у рамках діючого законодавства слід вважати солідарними боржниками, оскільки останні користуються нарівні з відповідальним квартиронаймачем усіма правам і обов`язками, що випливають з договору найму.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КП «Дніпроводоканал» ДМР заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення в загальній сумі 42 533,51грн, з яких: 36 609,79грн — сума основного боргу (за період з червня 2015року по травень 2024року), 676,74грн — 3% річних (за період з липня 2018року по січень 2022року), 5 246,98грн — інфляційне збільшення суми боргу (за період з липня 2018року по січень 2022року). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки за адресою реєстрації відповідачів дійсно фактично надаються комунальні послуги у вигляді водопостачання та водовідведення, якими відповідачі користуються та у зв`язку з несвоєчасною сплатою яких утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

04 жовтня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування заочного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, не з`ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що квартира, у якій за твердженням позивача надаються послуги з водопостачання та водовідведення, знаходиться в непридатному для проживання стані, після чергового затоплення квартири сусідами КП «Дніпроводоканал» ДМР обрізало труби водопостачання до квартири відповідача ОСОБА_1 , у квартирі з 2005 року до теперішнього часу ніхто з відповідачів не проживав та відповідно послугами з водопостачання та водовідведення не користувався.

Стверджував, що позивач достовірно знав про те, що відповідачі послугами водопостачання та водовідведення не користуються, однак приховав це від суду.

Вказував, що позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин щодо водопостачання та факту користування послугами позивача, ОСОБА_1 постійно проживав та проживає за іншою адресою, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2015 році виїхали за межі України та проживають за кордоном.

Крім того, просив застосувати у справі позовну давність, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 02 жовтня 2024року, в той час як заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення позивач просив стягнути за період з червня 2015року.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

У запереченні на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, проти наведених у відзиві на апеляційну скаргу обставин заперечував.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

10 листопада 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу було залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.

18 грудня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Предметом господарської діяльності Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради є, зокрема, надання послуг водопостачання та водовідведення, про що зазначено у пункті 2.2.1 Статуту Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням міської ради від 22 березня 2023року № 72/35 /а.с.10/.

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 18 липня 2024року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (власник, зареєстрований з 03 листопада 2005року), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована з 03 листопада 2000року), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрована з 03 листопада 2005року), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована з 04 листопада 2016року) /а.с. 4/.

Позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі в свою сергу були зобов`язані сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.

Для оплати послуг з водопостачання та водовідведення за вищезазначеною адресою на ім`я ОСОБА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою на особовий рахунок № НОМЕР_1 /а.с. 8/ та розрахунком заборгованості /а.с. 9/, за адресою: АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у загальному розмірі 42 533,51грн, яка складається з: сума основного боргу за період з червня 2015року по травень 2024року — 36 609,79грн, інфляційне збільшення суми боргу за період з липня 2018року по січень 2022року — 5 246,98грн, 3% річних за період з липня 2018року по січень 2022року — 676,74грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивачем за адресою реєстрації відповідачів дійсно надаються комунальні послуги у вигляді водопостачання та водовідведення, але відповідачі як споживачі послуг свої зобов`язань по оплаті наданих послуг не виконують, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення не повністю додержані норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017року №2189-VIII (далі — Закон №2189-VIII).

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель та виконавці комунальних послуг (частина 1 статті 6 Закону №2189-VIII).

При цьому, згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 вказаного Закону індивідуальний споживач – це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Статтею 67 Житлового кодексу України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

У пункті 2 частини 5 статті 7 Закону №2189-VIII закріплено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Стаття 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10 січня 2002року № 2918-III також встановлює обов`язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.

Приписами частини четвертої статті 23 та частини третьої статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Водночас, Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016року у справі № 6-2951цс15 зазначив про те, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Тож, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019року у справі № 642/2858/16.

Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (відповідач ОСОБА_1 зареєстрований з 03 листопада 2005року, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані з 03 листопада 2000року) та є споживачами послуг КП «Дніпроводоканал» ДМР за вказаною адресою.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачами таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є їх процесуальним обов`язком.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Але, посилаючись в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем факту користування відповідачами послугами з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , скаржник наданими суду доказами не спростував таку обставину, не надав належних та допустимих доказів фактичного проживання відповідачів та користування такими послугами за іншою адресою.

В наданому відповідачем акті від 17 квітня 2025року № 44, складеному головою квартального комітету №3 колишнього смт Таромське Новокодацького району міста Дніпро /а.с. 67/, хоча і зазначено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , однак не вказано з якого періоду ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою. Тож, вказаний акт жодним чином не спростовує обставин щодо користування ОСОБА_1 , який є власником та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 з 03 листопада 2005року, послугами з водопостачання та водовідведення за вказаною адресою у період з червня 2015року по травень 2024року, тобто у період, за який стягується заборгованість.

У копії заяви ОСОБА_3 зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , однак ці люди за місцем реєстрації не проживають /зв.бік а.с. 66/. Але, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що вказана заява не містить дати її складання, а тому з такої заяви не вбачається можливим встановити, станом на яку дату вказані особи не проживають у квартирі та який період вони там не проживають. Більш того, у копії цієї заяви також зазначено, що мешканці квартир будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджують, що у квартирі АДРЕСА_5 проживає ОСОБА_3 , що спростовує твердження самого скаржника про те, що у квартирі ніхто з відповідачів не проживав.

Твердження ОСОБА_1 про те, що у квартирі з 2005року ніхто з відповідачів не проживав суперечать також наданій самим же ОСОБА_1 копії заяви ОСОБА_9 від 17 липня 2025року, в якій зазначено, що вона, її дочка ОСОБА_10 та мати ОСОБА_2 не проживали за адресою: АДРЕСА_1 з квітня 2018року, з того часу фактично виїхали за межі України, постійно проживають за кордоном /а.с. 94/.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2015 року проживають поза межами території України, то такі доводи колегія суддів вважає недоведеними, доказів щодо перетину вказаними відповідачами кордону України до суду не надано, клопотань про витребування таких доказів у Державної прикордонної служби України скаржник не подавав. Саме по собі зазначення у вищевказаній в заяві ОСОБА_9 від 17 липня 2025року про те, що у квітні 2018року вона та ОСОБА_2 виїхали за межі України та постійно проживають за кордоном не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження вказаної обставини. Більш того, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо зміни прізвища відповідачем ОСОБА_3 .

Надані скаржником фотознімки квартири та будинку /а.с. 59-65/ суд апеляційної інстанції в якості доказів до уваги не приймає, оскільки такі фотознімки не дають можливості встановити адресу, за якою вони зроблені, та дату їх створення.

При цьому, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що після чергового затоплення квартири відповідача ОСОБА_1 сусідами, КП «Дніпроводоканал» ДМР обрізало труби водопостачання до квартири, колегія суддів до уваги не приймає та відхиляє, оскільки скаржник на підтвердження таких обставин жодних доказів не надав та такі доводи спростовуються наданими позивачем актами №7-2264 від 10 жовтня 2014року /а.с. 103/ та №036329 від 04 липня 2024року /а.с. 104-105/, складеними представником КП «Дніпроводоканал» ДМР, в яких зафіксовано, що при обстеженні квартири АДРЕСА_5 виявлено наявність централізованого водопостачання та водовідведення, встановлено мийку, унітаз та душову кабіну, витоку немає.

Пломбування вхідного вентиля у квартирі було здійснено представником КП «Дніпроводоканал» ДМР лише 04 липня 2024 року, що підтверджується актом №036329 (інвентаризації, розпломбування, опломбування, контрольних показників, договірних відносин, простроченої держ.повірки, облік поливної площі, письмове звернення споживача) від 04 липня 2024року, в якому зазначено, що на даний момент в квартирі ніхто не проживає, абонент знаходиться за кордоном, опломбовний вентиль вхідний, пломба №4032935, в квартиру надала доступ подруга ОСОБА_11 .

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного правильними є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачі зареєстровані за вищевказаною адресою, є споживачами послуг водопостачання та водовідведення та як споживачі зобов`язані нести витрати по оплаті наданих комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає встановленим той факт, що сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі були зобов`язані сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.

Приписами статті 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Водночас, частиною третьою статті 9 Закону №2189-VIII визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (частина 1 статті 9 вищевказаного Закону).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами свого обов`язку щодо щомісячної оплати наданих позивачем послуг водопостачання та водовідведення утворилася заборгованість, яку відповідачі добровільно не погасили, згідно з розрахунком заборгованості по особистому рахунку № НОМЕР_1 (з урахуванням довідки на особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість відповідачів перед позивачем по оплаті послуг водопостачання та водовідведення становить 42 533,51грн та складається з: сума основного боргу за період з червня 2015року по травень 2024року — 36 609,79грн, інфляційне збільшення суми боргу за період з липня 2018року по січень 2022року — 5 246,98грн, 3% річних за період з липня 2018року по січень 2022року — 676,74грн.

Відповідачі не надали суду доказів, які спростовували б наявність у них заборгованості перед КП «Дніпроводоканал» ДМР.

Отже за наведених умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення.

Одночасно, ОСОБА_1 заявив про застосування у справі позовної давності та просив у зв`язку з цим у задоволенні позовної заяви відмовити.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частини перша статті 261 ЦК України).

Положеннями частини 5 статті 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць.

Оскільки плата та відповідно і заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення нараховувалась позивачем відповідачам щомісяця, то в даному випадку перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

З відповідного числа кожного наступного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з водопостачання та водовідведення, а отже починається і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Заразом, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз викладених вище норм вказує, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами дій про визнання ними свого боргу, стороною позивача суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять.

Тож за умов що склалися, стягненню з відповідачів підлягає заборгованість в межах позовної давності, а тому звернувшись до суду у жовтні 2024 року, позивач пропустив позовну давність до певних платежів, а саме за період з червня 2015 року по 11 березня 2017 року.

Таких висновків апеляційний суд дійшов з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, статтею 257 ЦК України дійсно визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022року у справі № 679/1136/21.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023року № 651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020року по 30 червня 2023року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025року, який набрав чинності 04 вересня 2025року.

Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022року і до 03 вересня 2025року.

Враховуючи наведені положення законодавства колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з 12 березня 2017 року по травень 2024 року включно (в межах заявлених позивачем позовних вимог), тобто протягом періоду дії на території України карантину та воєнного стану, у який строки позовної давності продовжувались, а також протягом трьох років до запровадження в Україні карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Позовні вимоги КП «Дніпроводоканал» ДМР в частині стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з червня 2015 року по 11 березня 2017 року включно задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

При цьому, у пункті 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022року № 85) закріплено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Заборгованість відповідачів за спожиті послуги водопостачання та водовідведення в межах строку позовної давності становить 33 512,55грн ((36 609,79грн (заборгованість за період з червня 2015року по травень 2024року) — 3 097,24грн (заборгованість за період з червня 2015року по лютий 2017року включно, яка не стягується у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності) = 33 512,55грн)).

Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів основного боргу по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, та вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими лише у розмірі 33 512,55грн.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення в цій частині слід змінити, зменшивши основний борг по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення з 36 609,79грн до 33 512,55грн.

Крім того, у позовній заяві позивач вказав, що, окрім повернення боргу за надані ним послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві інфляційне збільшення суми боргу та 3% річних, надавши розрахунок, згідно з яким 3% річних та інфляційне збільшення суми боргу нараховані за період прострочення з липня 2018року по січень 2022року включно, тобто в межах строку позовної давності.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така позиція повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на те, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, вони на вимогу позивача повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку про наявність законних підстав для притягнення відповідачів до передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за порушення ними строків виконання грошового зобов`язання.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 5 246,98грн та 3% річних у розмірі 676,74грн.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити, зменшивши суму основного боргу до стягнення з 36609,79грн до 33512,55грн, а також зменшивши загальну суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення до стягнення з 42533,51грн до 39436,27грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 2 807,50грн (39436,27 / 42533,51 х 3028,00 = 2807,50), тобто по 935,83грн з кожного відповідача.

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої основної суми боргу, загальної суми заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення та судового збору, а в решті підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024року змінити в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради основної суми боргу, загальної суми заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, зменшивши суму основного боргу до стягнення з 36609,79грн до 33512,55грн та загальну суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення до стягнення з 42533,51грн до 39436,27грн, а також змінити в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору, зменшивши суму судового збору до стягнення з 3 028,00грн до 2 807,50грн та стягнувши з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради по 935,83грн судового збору з кожного.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20січня 2026року.

Судді: