Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №682/347/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 682/347/25

Провадження № 22-ц/820/269/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2025 року, суддя Зеленська В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 7300 грн.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову вказувала, що у березні 2024 року нею було здійснено замовлення джинсової куртки італійського виробника у ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Після отримання повідомлення про те, що товар надійшов до країни, ОСОБА_1 сплатила вартість куртки в сумі 7300 грн., шляхом перерахування коштів на банківську картку ОСОБА_2 .

При отриманні товару вона виявила, що куртка не відповідає замовленню, не має тих властивостей, на які вона розраховувала при оформленні замовлення.

У зв`язку з відсутністю у продавця ОСОБА_2 товару, який вона замовила, ОСОБА_1 в інтернет-месенджері вимагала повернути вартість джинсової куртки в сумі 7300 грн. та просила надати адресу для повернення товару.

Однак, відповідач відмовився повернути їй гроші і не надав реквізитів, за якими позивачка змогла б повернути йому куртку.

В телефонній розмові ОСОБА_2 повідомив, що він з нею взагалі не знайомий, договору купівлі-продажу куртки не укладав.

Зазначила, що відповідачем, як продавцем, порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість товару в сумі 7300 грн. та судові витрати.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04.11.2025 в задоволенні позову відмовлено.

У мотивувальній частині свого рішення суд зазначив, що ОСОБА_1 , в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не повернула ОСОБА_2 придбаний у нього товар протягом 14 днів з моменту його отримання, не зробила цього до сьогодні, тому у неї відсутнє право вимоги повернення вартості товару.

Крім того, суд звернув увагу на ту обставину, що позивач, маючи на меті розірвати договір купівлі-продажу, вимагає повернення 7300 грн. за придбаний товар, тоді як його вартість становить 5250 грн.

Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.11.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 грн. витрат з надання професійної правничої допомоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування скарги вказала, що судом було неправильно надано оцінку фактичним обставинам справи.

Зокрема, не враховано, що при отриманні замовленого у відповідача товару їй не було надано фіскального чеку. Відповідач в телефонному режимі відмовився повертати кошти та повідомив, що сторони не знайомі між собою.

При цьому, у відділенні поштового зв`язку, де вона отримала замовлений у відповідача товар, нею відразу ж було повідомлено про невідповідність товару замовленню, однак продавцем не надано адресу повернення речі. Однак, судом було проігноровано ту обставину, що вона наполягала на наданні відповідних реквізитів від відповідача, який їх так і не надав.

Судом також не проведено належної перевірки щодо співмірності заявлених відповідачем до відшкодування за рахунок позивача витрат на правничу допомогу складності справи та ринковим цінам адвокатських послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що судове рішення є законним та обґрунтованим, позиція позивача є непослідовною та суперечливою. Позивач протягом 14 днів з дати отримання товару, який їй не підійшов могла повернути його продавцю, однак цього не зробила.

Розгляд справи апеляційним судом проведено в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність згідно з КВЕД 47.82 – «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям»; 47.91 – «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет»; 47.99 – «Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами» (а.с. 38-39).

23.03.2024, на сторінці інтернет-магазину Emporio Boutique, в мережі «Інстаграм», ОСОБА_1 ознайомилася із зразком джинсової куртки іноземного виробника та повідомила продавця ОСОБА_2 про намір придбати таку куртку і штани до неї (а.с. 58).

ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 декілька варіантів джинсових штанів (а.с. 59-63) та повідомив, що вартість куртки становитиме 125 Євро, вартість джинсів - 110 Євро, загальна сума – 10300 грн. Також проінформував, що він працює по повній передоплаті, зі сплатою авансу в розмірі 30% вартості товару, що становить 3000 грн. Надав номери банківських карт для здійснення оплати (а.с. 64-65).

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

23.03.2024 ОСОБА_1 здійснила оплату авансу за придбання одягу в інтернет-магазині в розмірі 30%, що становить 3000 грн., шляхом переказу коштів на банківську картку ОСОБА_2 (а.с. 52).

Згідно з платіжною інструкцією від 26.03.2024 АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 здійснила переказ коштів в сумі 7300 грн. на банківську картку ОСОБА_2 , таким чином повністю сплатила вартість замовленого одягу в сумі 10300 грн. (а.с. 8-9, 15, 16).

Відповідно до накладної про відправку, 22.04.2024 ОСОБА_2 надіслав, а 23.04.2024 ОСОБА_1 отримала в поштоматі Нової пошти №31810 в м. Дніпро, вул. Вернадського, 29к, під`їзд №1, одяг, а саме джинсові куртку та штани (а.с. 57).

Як вбачається зі змісту скріншоту листування в інтернет-месенджері ОСОБА_1 12.05.2024 висунула вимогу про повернення сплачених нею грошових коштів, що також визнано сторонами та не оспорюється (а.с. 102).

Відповідно до частини 1 статті 707 ЦК України покупець має право протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі непродовольчого товару належної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.

Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 4-1) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Частинами 1-4 статті 12, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Як вбачається з письмових доказів у справі позивач, отримавши товар від ОСОБА_2 23.04.2024 та виявивши його невідповідність замовленню, не повернула його відправнику, а з вимогою про повернення грошових коштів звернулася лише 12.05.2024, тобто з пропуском 14-ти денного строку на повернення товару належної якості, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 права вимоги повернення ОСОБА_2 вартості товару.

Посилання позивача на неможливість повернення відповідачу придбаних речей через невидачу їй фіскального чека та неповідомлення адреси для повернення товару колегія суддів не приймає до уваги, оскільки покупець мала можливість самостійно здійснити повернення придбаної у продавця куртки на адресу відправника, зазначену у накладній на доставку товару «Новою поштою», однак вказаного не зробила.

Стосовно доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах 4-6 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, на обґрунтування розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано договір на надання професійної правничої допомоги від 05.03.2025, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Романовою Н.І., пунктом 2 якого між сторонами погоджено фіксовану вартість гонорару в сумі 5000 грн., акт від 07.11.2025 про виконання договірних зобов`язань адвокатом Романовою Н.І., надання професійної правничої допомоги по договору від 05.03.2025, в якому міститься перелік послуг наданих ОСОБА_2 у даній справі, а також квитанція до прибуткового касового ордера №18 від 02.07.2025, згідно з якою ОСОБА_2 сплатив адвокату Романовій Н.І. 5000 грн. гонорару на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги від 05.03.2025.

Як вбачається зі змісту вищевказаного акту виконаних робіт від 07.11.2025, адвокатом на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги від 05.03.2025 підготовлено відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , прийнято участь у судовому засіданні під час розгляду заяви позивача про зміну підстав заявленого позову, підготовлено відзив на апеляційну скаргу, подану позивачем на ухвалу суду першої інстанції, підготовлено відзив на заяву про зміну підстави позову, прийнято участь у судових засіданнях суду першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Колегією суддів апеляційного суду перевірено об`єм наданих адвокатом послуг, враховано складність справи, тривалість участі адвоката Романової Н.І. в судових засіданнях суду першої інстанції, на підставі чого суд дійшов висновку, що розмір заявлених до відшкодування відповідачем послуг з надання правничої допомоги в суді першої інстанції є обґрунтованим та співмірним з фактично наданими адвокатом послугами, у зв`язку з чим правильно стягнутий судом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не зазначив орієнтовного попереднього розрахунку розміру витрат з надання правничої допомоги разом з першою заявою по суті спору, не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні таких витрат.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2025 року та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова