Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №484/251/25 — Миколаївський апеляційний суд

19.01.26

22-ц/812/27/26

Єдиний унікальний номер судової справи 484/251/25

Номер провадження 22-ц/812/27/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

19 січня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 13 серпня 2025 року, під головуванням судді Коваленко Н.А. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі – АТ «Ідея Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 14 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі – ПАТ «Ідея Банк»), правонаступником якого є АТ «Ідея Банк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №910.24457, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 215 688 грн. 69 коп. на строк 84 місяці зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0.0010% річних.

Відповідно до п.8 кредитного договору процентна ставка була збільшена у 2014 році до 3.951% річних, а у 2015 році до 6.7010% річних.

Взятий на себе обов`язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов`язань не дотримав, у зв`язку із чим станом на 13 вересня 2024 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 259 212 грн. 15 коп., з яких: 109 258 грн. 49 коп. – прострочений основний борг, 44 344 грн. 35 коп. – пристрочені проценти, 14 408 грн.– прострочена плата за обслуговування кредиту, 85 125 грн. 57 коп. – пеня (за період з 14 листопада 2013 року по 29 лютого 2020 року), 6 075 грн. 74 коп. – інші штрафні санкції.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «Ідея Банк» просило позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №910.24457 від 14 жовтня 2013 року в розмірі 259 212 грн. 15 коп. та 3 839 грн. 89 коп. судових витрат у справі.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2025 року позов АТ «Ідея Банк» задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 червня 2025 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2025 року скасовано та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2025 року позов АТ «Ідея Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором №910.24457 від 14 жовтня 2013 року в розмірі 259 212 грн. 15 коп., з яких: прострочений основний борг – 109 258 грн. 49 коп., прострочені проценти – 44 344 грн. 35 коп., прострочена плата за обслуговування кредиту – 14 408 грн., пеня (нарахована за період з 14 листопада 2013 року по 29 січня 2020 року) – 85 125 грн. 57 коп., інші штрафні санкції – 6 075 грн. 74 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» судовий збір у розмірі 3 839 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення міськрайонного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що останній платіж за кредитним договором відповідачем було здійснено 13 січня 2017 року, а тому позовна давність за вказаним позовом сплила 14 лютого 2022 року.

Суд першої інстанції відмовляючи у застосуванні наслідків спливу позовної давність помилково послався на зупинення вказаного строку у зв`язку із запровадженням в Україні карантину в 2020 році та оголошенням воєнного стану в 2024 році.

Так, сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.

Проте, з аргументованим клопотанням про поновлення строку для звернення із позовом АТ «Ідея Банк» до суду не зверталось.

В той же час, на момент введення в Україні воєнного стану позовна давність вже була пропущена.

Доводів щодо незгоди з розміром суми заборгованості та її складових апеляційна скарга не містить.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції представник позивача та відповідач не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.

31 жовтня 2025 року позивач надіслав на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого є АТ «Ідея Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №910.24457, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 215 688 грн. 69 коп. на строк 84 місяців для фінансування купівлі позичальником транспортного засобу – марки CHEVROLET, моделі ORLANDO, 2013 року випуску, у сумі 209 610 грн. та фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 6 078 грн. 69 коп. (а.с.5-9).

Відповідно до п.1 розділу 3 вказаного договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовану процентну ставку в розмірі 0.0010%.

Згідно з п.2 розділу 3 вказаного договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує 1.67% від початкової суми кредиту, починаючи з 19 місяця.

Пунктом 2 розділу 3 вказаного договору передбачено, що банк стягує оплати і комісії, передбачені тарифами банку.

Відповідно до п.1 розділу 9 кредитного договору в разі порушення позичальником термінів сплати щомісячних платежів від 1 до 60 днів, банк має право нарахувати та стягнути з позичальника штрафні санкції (пеню) в розмірі 0.15% від простроченої суми боргу за кожен день прострочки.

Згідно з п.2 розділу 9 кредитного договору узгоджено, що в разі порушення позичальником термінів сплати щомісячних платежів більше ніж 60 днів, банк має право нарахувати та стягнути з позичальника штрафні санкції (пеню) в розмірі 0.65% від простроченої суми боргу за кожен день прострочки.

Пунктом 9 розділу 10 цього договору сторони узгодили, що позовна давність для стягнення боргу за вказаним договором встановлюється тривалістю в 5 років.

Розділом 4 передбачено, що забезпеченням зобов`язань за даними договором є застава вищевказаного транспортного засобу.

З метою забезпечення виконання позичальником умов зазначеного вище кредитного договору, 30 жовтня 2013 року між сторонами був укладений також договір застави транспортного засобу №910.24457, посвідчений Романчук-ВасиликВ.Р., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області, за реєстровим №4334.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України та пункту 1 розділу 5 кредитного договору, позивач використав своє право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши претензію (вимогу) від 05 березня 2018 року боржнику про дострокове повернення всіє суми кредиту і пов`язаних з нею платежів.

20 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було видано виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на предмет застави транспортний засіб автомобіль марки CHEVROLET, модель ORLANDO, 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний державний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 11 жовтня 2013 року 8006, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного автомобіля, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Ідея Банк» за період з 14 червня 2017 року по 05 березня 2018 року включно у розмірі:

83 835 грн. 02 коп. – основний борг; 25 423 грн. 47 коп. – прострочений борг; 43 963 грн. 24 коп. – прострочені проценти; 381 грн. 11 коп. – строкові проценти; 3 602 грн. – нарахована плата за обслуговування кредиту; 10 806 грн. – прострочена плата за обслуговування кредиту; 85 125 грн. 57 коп. – пеня; 6 075 грн. 74 коп. – інші штрафні санкції; 1 700 грн – плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 260 912 грн. 15 коп. (а.с.30).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року в цивільній справі №755/3576/19 вищевказаний виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с.31-32).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №910.24457 від 14 жовтня 2013 року та детального розрахунку заборгованості станом на 13 вересня 2024 року заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі складає 259 212 грн. 15 коп., з яких: 109 258 грн. 49 коп. – прострочений основний борг, 44 344 грн. 35 коп. – пристрочені проценти, 14 408 – прострочена плата за обслуговування кредиту, 85 125 грн. 57 коп. – пеня, 6 075 грн. 74 коп. – інші штрафні санкції (а.с.29,126-127).

З виписки по рахунку вбачається, що останню сплату по кредитному договору відповідачем здійснено 13 січня 2017 року в розмірі 6 800 грн (а.с.26-28).

Вказані обставини сторони не заперечують.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що відповідач допустив неналежне виконання умов укладеної з банком угоди, кредит не повернув, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість перед банком в загальному розмірі 259 212 грн. 15 коп., яку слід стягнути за судовим рішенням на користь останнього.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск АТ «Ідея Банк» при зверненні із вказаний позовом до суду позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Як визначено у ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення судом рішення у справі 15 липня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із спливом позовної давності (а.с.153-159).

Між тим, заява відповідача про застосування позовної давності є безпідставною, оскільки, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, сторони узгодили позовну давність в 5 років.

Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 13 січня 2017 року.

АТ «ІдеяБанк» скористалося засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса. У даній справі виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. від 20 квітня 2018 року зареєстрованого в реєстрі за №816 встановлено, що строк платежу перед банком за договором застави транспортного засобу від 30 жовтня 2013 року, посвідченого Романчук-Василик В.Р., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області, за реєстровим №4334, настав 14 травня 2017 року, тобто банк (позивач) в позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання. Проте, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року у справі №755/3576/19 вищевказаний виконавчий напис №816 від 20 квітня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. визнано таким, що не підлягає виконанню; рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось (протилежного не встановлено).

Позивач реалізував своє право на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку шляхом звернення до суду із зазначеним позовом 14 січня 2025 року.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст.263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02 квітня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли з 03 квітня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.19, який з - поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності, встановлені ст.ст.257-259 ЦК України.

Відповідно до п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08 листопада 2023 року) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102 IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Правовий режим воєнного стану, запроваджений з 24 лютого 2022 року, неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України.

Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року – на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, позивач звернувся до суду із позовом в межах позовної давності.

Посилання відповідача на п.3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, є помилковим тлумаченням діючого законодавства.

Відповідно до вказаного пункту під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, є безпідставними, оскільки є помилковим тлумаченням

Тобто вказаний пункт стосується процесуальних строків передбачених саме ЦПК України, та не стосується позовної давності, яка регламентована положеннями ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 21 січня 2026 року