Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №127/28231/22 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/28231/22

Провадження № 22-ц/801/329/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуСправа № 127/28231/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів: Стадника І. М., Шемети Т. М.,

розглянув у судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лабик Руслан Романович, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року, під головуванням судді Ан О. В. в залі суду в м. Вінниця, дата складення повного тексту ухвали невідома,

в цивільній справі № 127/28231/22 за заявою ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про поворот виконання рішення суду, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в розмірі 437 017,57 грн.

Заява мотивована тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Зокрема, з відповідача стягнуто по 470 000 грн на користь кожного позивача як відшкодування моральної шкоди. Додатковим рішенням суду від 20 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 – 4 019,73 грн, на користь ОСОБА_2 – 5 359,64 грн як компенсацію витрат на правничу допомогу.

У поданій заяві заявник посилався на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, якою рішення місцевого суду від 14 червня 2023 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено нове рішення. Новим рішенням з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 470 000 грн моральної шкоди та 15 275 грн витрат на правничу допомогу, при цьому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

ОСОБА_3 вказує, що йому не було відомо про винесення місцевим судом рішення по даній справі, таке рішення до апеляційного перегляду набрало законної сили та було звернено до виконання. Зокрема, представником ОСОБА_1 22.09.2023 було подано до приватного виконавця заяви про примусове виконання рішення суду, до яких було додано виконавчі листи. За наслідками таких заяв були відкриті виконавчі провадження № 72933795 та № 72933949. Згідно відповіді приватного виконавця від 01.12.2023 в зазначених виконавчих провадженнях було стягнуто з належних ОСОБА_3 розрахункових рахунків та перераховано на зазначений в заявах про примусове виконання рішення суду належний ОСОБА_4 рахунок грошові кошти у розмірі 433311,62 та 3705,95 грн. Факт стягнення коштів підтверджено представником позивачів у даній справі в листі від 22.11.2023

З урахуванням наведеного, оскільки рішення суду змінено, отже просив повернути різницю ОСОБА_3 .

Вказані обставини стали підставою для звернення з даною заявою до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 213235 гривень 07 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 214470 гривень 38 копійок.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява підлягає задоволенню згідно до положень ст. 444 ЦПК України, оскільки за скасованим судовим рішенням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку примусового виконання стягнуто 437 017,57 грн та 438 252,88 грн відповідно, водночас постановами Вінницького апеляційного суду з ОСОБА_3 на користь кожного з них стягнуто моральну шкоду та судові витрати у сумі 223 782,50 грн. Враховуючи можливість зарахування зустрічних однорідних вимог під час повороту виконання рішення (правова позиція Верховного Суду у справі № 910/15018/19), суд дійшов висновку про здійснення повороту виконання рішення шляхом взаємозаліку та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 213 235,07 грн, а з ОСОБА_2 – 214 470,38 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У грудні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду залишити без задоволення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Сопрун В. В., Стадник І. М.

22 грудня 2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року в указаній цивільній справі, а також витребувано матеріали справи.

23 грудня 2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду заяву про самовідвід судді Сопруна Володимира Віталійовича у цій справі задоволено, суддю Сопруна В. В. відведено від участі у розгляді цивільної справи № 127/28231/22.

24 грудня 2025 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді Шемета Т. М. та Стадник І. М..

08 січня 2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду справу призначено до розгляду на 27 січня 2026 року о 11 год. 20 хв. з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи заяву про поворот виконання рішення, суд першої інстанції не врахував, що така заява була подана 18 грудня 2023 року та ґрунтувалася виключно на постанові Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, якою було скасовано рішення суду першої інстанції. Водночас постановою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року зазначену апеляційну постанову скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим вона втратила чинність і не могла слугувати правовою підставою для задоволення заяви про поворот виконання.

Скаржник зазначає, що постанова Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року ухвалена за результатами розгляду іншої апеляційної скарги, поданої вже після звернення із заявою про поворот виконання, а процесуальне законодавство не передбачає можливості задоволення такої заяви шляхом заміни її підстав на судове рішення, ухвалене пізніше.

Крім того, скаржник посилається на те, що до заяви не було додано жодного первинного банківського документа, який би підтверджував факт та дату списання коштів із рахунків боржника, тоді як подані інформаційний лист приватного виконавця та його постанови не є належними доказами в розумінні процесуального закону. Також зазначається, що проведення судом взаємозаліку грошових вимог суперечить абзацу другому частини першої статті 602 ЦК України, яким заборонено зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, у зв`язку з чим, на думку скаржника, можливим є лише роздільне існування зобов`язань щодо повернення коштів за скасованим рішенням та виконання нового судового рішення.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

29.12.2025 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_3 – адвоката Наумова О. В. в якому звернув увагу на те, що доводи, на які посилаються апелянти, є безпідставними, а оскаржувана ухвала суду є законною та обґрунтованою.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній адвокат Лабик Р. Р. у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

ОСОБА_3 та його адвокат Наумов О. В. у судове засідання також не з`явилися, будучи належним чином повідомленими.

Представник ПрАТ «СК «Саламандра» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Усі учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, зокрема стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 30 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті дочки, 20 772, 40 грн – відшкодування витрат на поховання. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_2 30 000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті дочки, а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 470 000 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» на користь держави 3 220,80 грн в рахунок відшкодування судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_3 11 626,32 грн в дохід держави в рахунок відшкодування судових витрат.

20 червня 2023 року додатковим рішенням частково задоволено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ПрАТ «СК «Саламандра» на користь ОСОБА_1 9 750 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ПрАТ «СК «Саламандра» на користь ОСОБА_2 6 500 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 019, 73 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 359, 64 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі зазначених судових рішень видано виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження, у межах яких з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнено частково заборгованість у сумі 3 805,95 грн та згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №72933795 від 22.11.2023 стягнено 433 311,62 грн.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №72937267 від 22.11.2023 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частково стягнено заборгованість у сумі 4 941,26 грн та згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №72936963 від 22.11.2023 стягнено 433 311,62 грн.

15 листопада 2023 року постановою Вінницького апеляційного суду рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року у частині часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасовано і ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 470 000 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 4 700 грн у дохід держави в рахунок відшкодування судових витрат, як судового збору. Решту судових витрат компенсовано за рахунок держави. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 15 275 грн витрат на правничу допомогу. У решті вимог про стягнення із ОСОБА_3 судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

06 грудня 2023 року додатковою постановою Вінницького апеляційного суду заяву ОСОБА_3 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у сумі 7 050 грн. В решті вимог заяви відмовлено.

03 квітня 2024 року постановою Верховного Суду касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою від його імені адвокатом Наумовим О. В., на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року закрито. Постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25 квітня 2024 року ухвалою Вінницького апеляційного суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою від його імені адвокатом Наумовим О. В. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року.

21 червня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат, а також додаткове рішення цього ж суду від 20 червня 2023 року в частині стягнення із ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу скасовано, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 218 550 грн відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 218 550 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 232,50 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 232,50 грн витрат на правничу допомогу. Вирішено компенсувати за рахунок держави ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в сумі 3 172,50 грн, а решту судових витрат – за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

03 вересня 2025 року постановою Верховного Суду постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2024 року залишено без змін.

Вирішуючи подану ОСОБА_3 заяву про поворот виконання рішення суду у вказаній справі та задовольняючи її згідно до положень ст. 444 ЦПК України суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що під час повороту виконання рішення допускається зарахування зустрічних однорідних вимог у разі виникнення взаємної заборгованості сторін унаслідок скасування або зміни судового рішення. Поворот виконання рішення полягає у поверненні стягувачем відповідачу всього отриманого за скасованим рішенням, а у випадку наявності зустрічних грошових зобов`язань – у здійсненні взаємозаліку в межах відповідного судового провадження. Матеріалами справи встановлено, що за виконавчими провадженнями з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 437 017,57 грн, а на користь ОСОБА_2 – 438 252,88 грн. Водночас постановами Вінницького апеляційного суду з ОСОБА_3 на користь кожного з позивачів стягнуто моральну шкоду та витрати на правничу допомогу у розмірі 223 782,50 грн.

З урахуванням наведеного та шляхом зарахування зустрічних грошових вимог суд дійшов висновку про необхідність здійснення повороту виконання рішення суду та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 213 235,07 грн (437 017,57 – 223 782,50), а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 214 470,38 грн (437 017,57 –223 782,50).

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про поворот виконання рішення суду відповідає з огляду на наступне.

Так, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), регулюються розділом VI Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 444 ЦПК України суд вирішує питання про поворот виконання, якщо за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.11.2011 року № 13-рп/2011 зазначив, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Поворот виконання - це спосіб захисту прав боржника, який полягає у поверненні йому стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням.

Поворот виконання можливий, у разі якщо: а) позивач одержав від відповідача в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом чи змінено із задоволенням позовних вимог в меншому розмірі.

Особливості повороту виконання рішення суду в окремих категоріях цивільних справ визначено статтею 445 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 445 ЦПК України у разі скасування за нововиявленими чи виключними обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справі встановлено, що за скасованим судовим рішенням з ОСОБА_3 у порядку примусового виконання стягнуто грошові кошти в сумі 437 017,57 грн на користь ОСОБА_1 та 438 252,88 грн на користь ОСОБА_2 . Одночасно постановами Вінницького апеляційного суду з ОСОБА_3 на користь позивачів стягнуто моральну шкоду та судові витрати у сумі 223 782,50 грн.

Таким чином, були створені підстави для повороту виконання судового рішення, позивачі отримали частково безпідставно стягнуті кошти, а обсяг їх прав та обов`язків за рішенням визначено остаточно. Суд правильно визначив, що у такому випадку можливо застосувати механізм взаємного зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачений цивільним законодавством та підтверджений правовою позицією Верховного Суду у справі № 910/15018/19.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що поворот виконання є цивільно-процесуальною гарантією захисту майнових прав боржника (Конституційний Суд України, рішення від 02.11.2011 № 13-рп/2011), яка полягає у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим або зміненим судовим рішенням. Здійснення повороту виконання у формі взаємозаліку забезпечує відновлення балансу прав і обов`язків сторін, економію процесуальних та матеріальних ресурсів, а також реалізацію принципів справедливості та верховенства права.

З урахуванням фактичного стягнення коштів і моральної шкоди суд першої інстанції обґрунтовано застосував механізм взаємозаліку: із ОСОБА_1 стягнув на користь ОСОБА_3 – 213 235,07 грн, а також із ОСОБА_2 стягнув на користь ОСОБА_3 – 214 470,38 грн. Вказані розрахунки відповідають положенням ЦПК України про поворот виконання, адже суд врахував і фактичну суму стягнення за скасованим рішенням, і остаточні обов`язки сторін за рішенням, що забезпечує пропорційність та точність визначення взаємних зобов`язань.

Такий підхід відповідає принципам справедливості, пропорційності, дозволяючи відновити права боржника у межах реально наявних зустрічних зобов`язань та уникнути подвійного виконання рішень.

Суд першої інстанції всебічно з`ясував обставини справи, врахував як підстави заяви на момент її подання, так і чинні на момент розгляду, зокрема постанови Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року та від 09 липня 2024 року, які остаточно визначили обсяг прав і обов`язків сторін.

В ухвалі суду надано належну оцінку обставинам справи, зокрема фактичне стягнення коштів з боржника, часткове виконання рішення, суми моральної шкоди, а також взаємні зобов`язання сторін, що виникли унаслідок скасування попередніх судових рішень. При цьому суд не лише врахував підстави заяви на момент її подання, а й оцінював можливість повороту виконання з огляду на актуальний стан справи, що відповідає принципу реального відновлення порушених прав та забезпеченню справедливого захисту боржника.

Законність ухвали підтверджується відповідністю ст. 444–445 ЦПК України, які визначають умови та порядок повороту виконання рішення суду, та практикою Конституційного Суду України (рішення від 02.11.2011 № 13-рп/2011), що підкреслює, що поворот виконання є цивільно-процесуальною гарантією захисту майнових прав особи і спрямований на повернення сторін у попереднє правове становище. Суд правильно застосував правові норми щодо можливості здійснення взаємного зарахування зустрічних грошових зобов`язань, дотримався принципу пропорційності при визначенні сум до повернення та забезпечив правомірне відновлення балансу прав і обов`язків сторін у межах чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував положення ст. 444 ЦПК України, якою визначено, що питання про поворот виконання судового рішення вирішується за наявності відповідної заяви сторони у разі скасування або зміни рішення судом, задоволення позову у меншому обсязі, залишення позову без розгляду або відмови у позові.

Апеляційний суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні фактичних обставин справи, належній оцінці зібраних доказів у їх сукупності та правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи заяву про поворот виконання судового рішення, суд першої інстанції діяв у межах повноважень, визначених статтею 444 ЦПК України, правильно встановив обсяг коштів, фактично стягнутих з ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями, та співвідніс їх із сумами, визначеними остаточними судовими рішеннями, що набрали законної сили. За таких обставин висновок суду про наявність підстав для повороту виконання рішення є правомірним і відповідає правовій природі цього процесуального інституту, спрямованого на відновлення порушеного майнового балансу між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про поворот виконання судового рішення, не врахував обставину подання такої заяви 18 грудня 2023 року та те, що єдиною правовою підставою для її подання була постанова Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року зазначену постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас сама по собі подальша втрата чинності судового рішення, яке слугувало підставою для звернення із заявою про поворот виконання, не позбавляє суд повноважень розглянути таку заяву по суті та не нівелює обов`язку суду надати оцінку фактичним обставинам виконання судового рішення з урахуванням актуального процесуального стану справи.

Вирішуючи питання про поворот виконання судового рішення, суд зобов`язаний перевірити наявність правових підстав для такого повороту на момент ухвалення відповідної ухвали, а не виключно стан правового регулювання чи судових актів на час подання заяви. Такий підхід узгоджується із завданням цивільного судочинства та спрямований на забезпечення реального відновлення порушених прав сторін.

Посилання апелянтів на те, що постанова Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року ухвалена за результатами розгляду іншої апеляційної скарги, поданої 26 квітня 2024 року, тобто після подання заяви про поворот виконання, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Процесуальне законодавство не містить заборони врахування судових рішень, ухвалених після подання заяви, але до моменту її розгляду, якщо такі рішення безпосередньо впливають на визначення обсягу прав та обов`язків сторін.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, вирішуючи заяву про поворот виконання, обґрунтовано врахував не лише постанову Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, на яку посилався заявник, а й подальшу постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року, якою було остаточно визначено правові наслідки скасування попередніх судових рішень та фактичний обсяг зобов`язань сторін.

Доводи апелянтів про нібито «автоматичну підміну» правових підстав заяви є безпідставними, оскільки суд першої інстанції не змінював предмет чи підстави заявленої вимоги, а здійснив її правову оцінку з урахуванням усієї сукупності судових рішень у справі, чинних на момент ухвалення оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів також враховує, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року неодноразово переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій, однак предмет спору, склад сторін та характер спірних правовідносин упродовж усього часу залишалися незмінними. Подальші постанови апеляційного суду ухвалювалися в межах одного й того самого спору у справі за єдиним унікальним номером 127/28231/22 та становили процесуальне продовження його розгляду, а не вирішення нового спору.

За таких обставин постанова Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2024 року, залишена без змін Верховним Судом, є остаточним судовим рішенням у справі, яким визначено дійсний обсяг прав та обов`язків сторін, і саме вона підлягала врахуванню судом першої інстанції при вирішенні питання про поворот виконання судового рішення.

Ігнорування зазначеного судового рішення призвело б до порушення принципів правової визначеності, справедливості та ефективного судового захисту. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

З цих саме підстав є безпідставними посилання апеляційної скарги на те, що вимоги боржника щодо проведення судом так званого «фактичного взаємозаліку» прямо суперечить матеріальному праву про заборону зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (абзац 2 частина 1 статті 602 ЦК України), оскільки не йдеться про зарахування інших зустрічних вимог, а про корегування обсягу зобов`язання, відповідно до результатів перегляду ухваленого судового рішення судами вищих інстанцій.

Не приймаються судом і доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних та допустимих доказів фактичного списання грошових коштів із рахунків боржника. Такі доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, до матеріалів справи долучено постанови приватного виконавця про закінчення відповідних виконавчих проваджень. Зазначені документи складені уповноваженою посадовою особою у межах наданих їй законом повноважень, відповідають вимогам чинного законодавства та безпосередньо підтверджують факт повного виконання судового рішення, у тому числі шляхом фактичного стягнення грошових коштів із рахунків боржника.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, зокрема статей 76, 77, 78 та 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а належними та допустимими є докази, отримані у спосіб, передбачений законом, та такі, що стосуються предмета доказування у справі. Подані постанови приватного виконавця та надана ним інформація відповідають зазначеним вимогам, є належними, допустимими та достовірними доказами.

При цьому сам по собі факт відсутності у матеріалах справи банківських виписок або платіжних доручень не свідчить про недоведеність виконання судового рішення, оскільки чинне процесуальне законодавство не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися виконання судового рішення. Натомість сукупність поданих доказів дає підстави для висновку про реальне виконання судового рішення.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до незгоди апелянтів з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не спростовують встановлених судом обставин, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Разом із тим апеляційний суд звертає увагу на те, що представник заявника у клопотанні від 17 вересня 2025 року, посилаючись на постанови Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року та від 21 червня 2024 року, просив суд здійснити поворот виконання судового рішення та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 222 535,57 грн, а з ОСОБА_2 — 223 770,88 грн.

Водночас суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 213 235,07 грн, а з ОСОБА_2 — 214 470,38 грн. При цьому ухвала суду першої інстанції в цій частині ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржується.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства апеляційний перегляд судового рішення здійснюється виключно в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, а апеляційний суд не наділений повноваженнями виходити за ці межі з власної ініціативи, за відсутності відповідних апеляційних вимог сторони, права чи інтереси якої, на її думку, порушено.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 роз`яснено, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) є одним із фундаментальних принципів судочинства та означає недопустимість погіршення процесуального або майнового становища особи, яка оскаржує судове рішення, порівняно з тим становищем, якого вона досягла у суді попередньої інстанції внаслідок подання власної скарги. Зазначений принцип застосовується у взаємозв`язку з правилом tantum devolutum quantum appellatum, згідно з яким обсяг перегляду судового рішення визначається виключно межами поданої апеляційної скарги.

Отже, з урахуванням того, що ухвала суду першої інстанції в частині визначення розміру сум, які підлягають стягненню, ОСОБА_3 не оскаржувалася, а також беручи до уваги відсутність у апеляційній скарзі вимог щодо збільшення таких сум, апеляційний суд позбавлений процесуальних підстав для їх перегляду. Зміна або скасування судового рішення в цій частині призвела б до погіршення становища осіб, які подали апеляційну скаргу, що прямо суперечило б принципу заборони повороту до гіршого.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянтів із правовою оцінкою судом першої інстанції наслідків скасування та зміни судових рішень і не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли вплинути на правильність ухваленого судового рішення. Водночас апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України не має правових підстав для переоцінки належним чином досліджених та оцінених судом першої інстанції доказів за відсутності істотних порушень норм процесуального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення заяви про поворот виконання рішення суду.

Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків рішення суду щодо визначення експертної установи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. М. Стадник

Т. М. Шемета