Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №462/5891/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5891/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді

Гедз Б.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у

м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Директор ТзОВ «Гроші 247» - Кравченко О.Ю. звернувся до суду за допомогою підсистеми «Електронний Суд» із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором про споживчий кредит № 1235 вілд 27.07.2024 у розмірі 18 000,00 грн, а також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі сплаченого позивачем судового збору на суму 2 422, 40 грн. Заявлені позовні вимоги обгрунтовує тим, що 27.07.2024 між ТОВ «Гроші 247» та ОСОБА_1 в електронній формі, а саме за допомогою Веб-сайтукредитодавця (https://groshi247.com/) шляхом ідентифікації споживача одноразовимідентифікатором та надалі безготівкового перерахунку на номерособистого електронного платіжного засобу Споживача кредитних коштів, було укладено Договір Договір про споживчий кредит № 1235. Згідно умов укладеного договору позикодавець надає позичальникові строкм на 30 днів грошові кошти в сумі 6 000(шість тисяч) гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, аспоживач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користуваннякредитом.На виконання умов договору позикодавцем через оператора послуг платіжної інфраструктури Platonбуло перераховано на рахунок позичальника грошові кошти у сумі 6 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 331, тобто свої зобов`язання за умовами Договору про споживчий кредит № 1235 від 27.07.2024 виконав у повному обсязі та надав відповідачу у користування грошові кошти, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків не виконав, грошові кошти у визначені Договором строки не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 21.07.2025 становить 18 000,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. – основний борг; 12 000,00 грн.- відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.08.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу роз`яснено право та порядок подання відзиву на позовну заяву та встановлено п`ятнадцятиденний строк для його подання.

Судом вживались заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_1 двічі скеровувались ухвала про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, однак як вбачається із конверта, яким відповідачу вперше скеровувалась судова кореспонденція, такий повернуто на адресу суду неврученим адресату із зазначенням причини невручення, згідно довідки АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання», натомість як вбачається із трекінгу поштового відправлення із сайту АТ «Укрпошта» повторно надісланої судом кореспонденції відповідачау – така була вручена відповідачу 18.12.2025.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тому, відповідач, в силу п. 4 ч. 8 ст. 128, ч. 9 ст. 130 ЦПК України, вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.

За умовами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідачем відзиву до суду не подано, про наявність поважних причин не подання відзиву у встановлений строк суду не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення також не поступала.

Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (вилику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту Кредитодавця (https://groshi247.com/) укладено Договір про споживчий кредит № 1235, в електронному вигляді, шляхом ідентифікації споживача та підписання договору одноразовим ідентифікатором.

Згідно із п. 2.1. укладеного сторонами Договору про споживчий кредит, погоджено, що Позикодавець надає Позичальникові – відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, шляхом безготівкового перерахунку на номер

особистого електронного платіжного засобу Споживача, на умовах строковості, зворотності, платності, а Споживач зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом.

Відповідно до п. 2.5. Договору про споживчий кредит встановлено, що позика надається

строком на 30 (тридцять) днів – до 26.08.2024.

Пунктом 2.5.2. Договору передбачено, що у разі якщо споживач не повернув кредит у строк, встановлений умовами Договору нарахування процентів проводиться за фактичну кількість календарних днів користування кредитом та до дня повного погашення заборгованості, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами у розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (порушення грошового зобов`язання).

Підписавши Договір № 1235 від 27.07.2024 позичальник підтвердив, що до укладення Договору отримав від кредитодавця інформацію, визначену у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про споживче кредитування».

Як встановлено із підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого директором ТОВ «Профітгід» в рамках Договору про надання фінансових платіжних посулг з переказу коштів № ПГ-765 від 02.10.2023 ТОВ «Профітгід» на підставі платіжної інструкції № 331 здійснено 27.07.2024 успішний переказ грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн на виконання умов кредитного договору №1235 на платіжну картку, реквізити якої відповідають реквізитами, наданим відповідачем при укладенні Договору про споживчий кредит від № 1235.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до переконання, що Договір про споживчий кредит № 1235 від 27.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» та ОСОБА_1 , укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Положенням ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За наявних матеріалів справи, кредитор ТОВ «Гроші 247» взяті на себе зобов`язання за Договором № 1235 від 27.07.2024 виконав у повному обсязі надавши у розпорядження позичальника грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн, в той же час відповідач як позичальник, який взяв на себе обов`язок повернення кредиту та відсотків у строк до 26.08.2024, умови Договору щодо своєчасного повернення кредиту не виконав, та допустив виникнення заборгованості.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як вбачається із представленого позивачем розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит № 1235 від 27.07.2024 заборгованість боржника ОСОБА_1 становить 18 000,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – основний борг; 12 000,00 грн - відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зазначено, що плату за прострочення виконання зобов`язання врегульовано ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тобто ця норма конкретизує визначений у ст. 536 ЦК України обов`язок боржника сплачувати проценти за незаконне користування чужими грошовими коштами.

Отже, проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведеної норми дозволяє зробити висновок, що сторони за домовленістю можуть погодити у договорі інший розмір процентів річних, ніж встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України (на це звернув увагу Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19).

Звертаючись із позовом до суду, ТОВ "Гроші 247" просить суд стягнути з відповідача відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами у сумі 12000,00 грн, нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 2.5.2 договору про споживчий кредит від 27 липня 2024 року № 1235, в якому зазначено, що у разі, якщо споживач не повернув кредит в строк, встановлений договором, нарахування процентів встановлених п. 2.5 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування кредитом та до дня повного погашення заборгованості, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (порушення грошового зобов`язання).

Водночас нормою п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Починаючи з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахувань у відповідності до положень ст.625 ЦК України за період, у який на території України введено воєнний стан, беручи до уваги положення пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами у сумі 12000,00 грн, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 2.5.2 договору про споживчий кредит від 27 липня 2024 року № 1235 відсутні, тому у цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 807,46 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 1235 від 27 липня 2024 року у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроші 247» у розмірі 807,46 грн судового збору.

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гроші 247», ЄДРПОУ 41803222, місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48 офіс 214

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 20.01.2026.

Суддя (підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно. Ориргінал рішення у справі № 462/5891/25

Суддя Б.М.Гедз