Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №333/6651/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/6651/25

Провадження № 2/333/387/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Березовської Д.Д., представника позивача Петренко Г.Ф., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

24.07.2025 року позивач - РА ЗМР по Комунарському району, як орган опіки та піклування, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що на первинному обліку служби (управління) у справах дітей ЗМР перебуває дитина, позбавлена батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з ухиленням від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 (асоціальний спосіб життя, неналежні умови проживання, не має постійного доходу, не опікується дитиною, не піклується про розвиток, стан здоров`я дитини), рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2024 року, справа № 333/10949/23, дитина відібрана у матері без позбавлення її батьківських прав строком на один рік та стягнуто аліменти на утримання дитини. Відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Відповідно до рішення виконавчого комітету ЗМР від 04.06.2024 року № 391/2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Відповідно до розпорядження голови РА ЗМР по Комунарському району від 11.06.2024 року № 472 р, опікуном дитини призначено ОСОБА_3 . Дитина разом з опікуном проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 12.02.2025року ОСОБА_1 було запрошено до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР з метою з`ясування її думки стосовно повернення дитини до себе, та нагадано про звернення до суду з відповідним позовом та доказами (про офіційне працевлаштування, стан здоров`я, позитивними характеристиками тощо) до кінця квітня 2025року, про що було взяте з неї письмове пояснення. 18.02.2025 року працівниками відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР було здійснено вихід за місцем проживання відповідача з метою перевірки умов проживання, з`ясування можливості щодо повернення дитини до матері. ОСОБА_1 було наголошено на дотриманні порядку у квартирі, прибиранні бруду на кухні, у санвузлі тощо. Вона запевнила, що до кінця квітня звернеться до суду з позовом про повернення дитини до себе. На цей час відповідач ані до служби у справах дітей, ані до суду з питання повернення їй дитини не звернулася, не надала ніяких документів, підтверджуючих що змінилася її поведінка та обставини, що стали підставою для відібрання в неї доньки.

Відповідно до пояснення опікуна дитини ОСОБА_3 , з моменту перебування ОСОБА_4 в її родині, матір ОСОБА_1 жодного разу до дитини не приходила, не дарувала подарунків на свята, матеріально зовсім не допомагала, аліменти не сплачувала. За весь цей час два рази телефонувала доньці. Кіра називає опікуна мамою.

Відповідно до інформації Запорізької гімназії № 64 ЗМР від 05.06.2025 року № 01-23/165, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 1 класі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Опікун, ОСОБА_3 , свої обов`язки виконує з відповідальністю, батьківські збори відвідує, цікавиться життям дитини. Дівчинка відвідує навчання в очному режимі, забезпечена всім необхідним, шкільним приладдям, пропусків без поважних причин немає. Мати дитини, ОСОБА_1 , до школи жодного разу не приходила, батьківські збори не відвідувала, не цікавилася навчанням та вихованням доньки.

Відповідно до інформації КНП «Лівобережний центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» 3МP від 04.07.2025 року № 369/01-07, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає у опікуна ОСОБА_3 , перебуває на обліку в амбулаторії № 15, декларація укладена з лікарем ОСОБА_5 . На прийоми до лікаря дитина приходить у супроводі опікуна ОСОБА_3 . За час спостереження дитини мати до амбулаторії не зверталася, здоров`ям дитини не цікавилася.

Відповідно до листа Запорізького міського центру соціальних служб від 10.07.2025 року № 2456/03-04, спеціалістами ВСР по Комунарському району було здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та встановлено, що умови проживання не змінилися, сильно відчувається неприємний запах від тварин, задуха. Обстановка в квартирі теж не змінилася, було прибрано сміття, відносно чиста підлога. Під час виходу з`ясовано, що ОСОБА_1 тимчасово проживає у м. Дніпро. З її слів, вона має там підробіток та мешкає у знайомих. Також вона повідомила, що з донькою ОСОБА_6 вона останній раз розмовляла у квітні цього року (вона телефонувала вихователю, у якого проживає дитина). Особисто до доньки вона не приходила, у її житті участі не приймає. Також родина ОСОБА_1 у період з 25.08.2023 року по 26.08.2024 року отримувала послугу «соціальний супровід сімей/осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах». За цей час ОСОБА_1 отримувала допомогу у вигляді продуктового набору. До рекомендацій спеціалістів та психолога ЗМЦСС майже не дослухалася, внаслідок чого батьківський потенціал відповідача залишився на низькому рівні по відношенню до дитини. Таким чином, зазначені вище факти можна розцінювати як свідоме ухилення від виконання матір`ю батьківських обов`язків. Це є грубим порушенням вимог ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.ст. 150, 155 Сімейного кодексу України. Питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини РА ЗМР по Комунарському району, в інтересах дитини було прийняте рішення про доцільність звернення до суду з позовною заявою щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 24.07.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відзив на позов до суду не надходив.

Ухвалою суду від 28.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримала заявлені позовні вимоги та прохала їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечила проти позову та пояснила, що на час перевірки її квартири, житло перебувало в доглянутому прибраному стані, холодильник заповнений продуктами харчування. Підтвердила, що вона мало спілкувалася з донькою та не приїздила до неї, бо не хотіла її морально травмувати, мала незадовільний стан здоров`я, два роки не могла самостійно пересуватися, потім тривалий час перебувала на заробітках в м. Дніпро, де мешкає і наразі у друзів. За той час, що донька перебуває в родині опікуна вона телефонувала на номер опікуна дочки двічі - на Новий рік та на день народження дитини. Не заперечила той факт, що дитина перебуває на повному матеріальному утриманні опікуна, оскільки вона аліменти не сплачує, бо не має офіційного і постійного заробітку. Відповідач в квартирі прописана та проживає сама. Право власності на це житло зареєстроване за її померлою матір`ю. Офіційно не працевлаштована, має тимчасові заробітки. З опікуном дитини спілкувалася в телефонному режимі двічі за весь час. Вважає, що змінила свій спосіб життя, виправилася. Не володіє інформацією про стан здоров`я дитини чи має вона якісь захворювання, чи навчається вона в школі, чи відвідує гуртки.

За клопотанням представника позивача у судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_3 , яка зазначила, що вона є опікуном ОСОБА_2 , яка вже два з половиною роки проживає в її сім`ї. Дитину вона забирала з районної адміністрації в дуже занедбаному стані. На той час дитині було 6 років. Вона взагалі не була навчена правилам особистої гігієни, була дуже слабка, мала обмежені харчові звички. За період спільного проживання з дитиною, відповідач дзвонила лише два рази - на день народження дитини та на Новий рік, жодного разу не приходила до неї. Дитина згадувала про маму лише негативні моменти. На початку навчання дитина відвідувала інклюзивний клас у зв`язку з затримкою розвитку. На даний час ОСОБА_8 навчається в другому класі школи № 64, має значні досягнення в навчанні, розвивається, відвідує дитячі табори літнього відпочинку. На даний час ОСОБА_8 називає опікуна мамою. Відповідач аліменти не сплачує. ОСОБА_3 самостійно повністю утримує дитину. Перешкод в спілкуванні дитини з рідною матір`ю не чинить, відповідач обізнана про місце їх проживання, має усі контакти, проте не приїздить до дитини взагалі. Останній раз відповідач телефонувала дитині на Новий рік та пообіцяла їй подарунок. Дитина чекала, проте відповідач більше не зв`язок не виходила, тому вона самостійно купила ОСОБА_9 подарунок та сказала, що він від мами. Пояснила, що дуже любить дитину, дуже багато в неї вклала, між ними існують теплі стосунки, як між донькою та матір`ю. Навчанням, лікуванням, вихованням дитини, її культурним розвитком ОСОБА_3 займається самостійно. Рідна мати дитини цими питаннями та життям дочки взагалі не цікавиться, навіть не здійснила жодної спроби, щоб налагодити з дитиною контакт. Дівчинка звикла до своєї нової сім`ї.

Суд, враховуючи норми ст. 232 ЦПК України та Конвенції ООН про права дитини, з урахуванням віку дитини та психологічного комфорту, проаналізувавши обставини життя ОСОБА_10 та її діагноз - затримку розвитку (у минулому), дійшов висновку про недоцільність допиту останньої.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, допитавши свідка, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

За положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 цього Кодексу).

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим повторно 21.06.2024 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2024 року № 333/10949/23 задоволено позов РА ЗМР по Комунарському району, як органу опіки та піклування, та відібрано малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав строком на один рік та передано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органу опіки та піклування для подальшого влаштування. Цим же рішенням вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь закладу, або будь-якої іншої особи, куди буде влаштована дитина, аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення повноліття, починаючи з 06.12.2023 року.

Згідно з наказом служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради № 2217 від 22.05.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 391/2 від 04.06.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Розпорядженням голови РА ЗМР по Комунарському району № 472р від 11.06.2024 року встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначено її опікуном ОСОБА_3 з покладенням на неї відповідних обов`язків.

Згідно з письмовим поясненням ОСОБА_1 від 12.02.2025 року, остання станом на вказану дату проживала за адресою: АДРЕСА_3 , та одночасно за адресою: АДРЕСА_4 . Працювала в м. Запоріжжя та в м. Дніпро не офіційно. Планувала повернути собі дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їй було роз`яснено, що вона повинна звернутися до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з відповідним позовом та належними документами до кінця квітня 2025 року.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 18.02.2025 року, складеного працівниками відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР, в результаті здійснення виходу за місцем проживання відповідача з метою перевірки умов проживання, з`ясування можливості щодо повернення дитини до матері встановлено, що в квартирі наявні газо-, водо, тепло-, електропостачання. В квартирі більш-менш наведено порядок. Мотлох та інші зайві речі з квартири винесено, прусаків немає. ОСОБА_1 було наголошено на дотриманні порядку у квартирі, прибиранні бруду на кухні, у санвузлі тощо. Вона запевнила, що до кінця квітня звернеться до суду з позовом про повернення дитини до себе.

Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 16.06.2025 року, з моменту перебування в її родині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто з липня 2023 року, її мати ОСОБА_1 жодного разу не приходила до дитини, не дарувала ніяких подарунків на дні народження, інші свята. Матеріальної допомоги не надає. За весь час телефонувала двічі. Дівчинка називає опікуна мамою, а про рідну матір не згадує.

Відповідно до листа за підписом в.о. директора КНП «Лівобережний центр первинної медико-санітарної допомоги №2» 3МP від 04.07.2025 року № 369/01-07, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає у опікуна ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває на обліку в амбулаторії № 15, декларація укладена з лікарем ОСОБА_5 . На прийоми до лікаря дитина приходить у супроводі опікуна ОСОБА_3 . За час спостереження дитини мати до амбулаторії не зверталася, здоров`ям дитини не цікавилася.

Відповідно до листа Запорізької гімназії № 64 ЗМР від 05.06.2025 року № 01-23/165, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у 1 класі, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Опікун, ОСОБА_3 , свої обов`язки виконує з відповідальністю, батьківські збори відвідує, цікавиться життям дитини. Дівчинка відвідує навчання в очному режимі, забезпечена всім необхідним, шкільним приладдям, пропусків без поважних причин немає. Мати дитини, ОСОБА_1 , до школи жодного разу не приходила, батьківські збори не відвідувала, не цікавилася навчанням та вихованням доньки.

Відповідно до листа Запорізького міського центру соціальних служб від 10.07.2025 року № 2456/03-04, спеціалістами ВСР по Комунарському району було здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та встановлено, що умови проживання не змінилися, сильно відчувається неприємний запах від тварин, задуха. Обстановка в квартирі теж не змінилася, було прибрано сміття, відносно чиста підлога. Під час виходу з`ясовано, що ОСОБА_1 тимчасово проживає у м. Дніпро. З її слів, вона має там підробіток та мешкає у знайомих. Також вона повідомила, що з донькою ОСОБА_6 вона останній раз розмовляла у квітні цього року (вона телефонувала вихователю, у якого проживає дитина). Особисто до доньки вона не приходила, у її житті участі не приймає. Також родина ОСОБА_1 у період з 25.08.2023 року по 26.08.2024 року отримувала послугу «соціальний супровід сімей/осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах». За цей час ОСОБА_1 отримувала допомогу у вигляді продуктового набору. До рекомендацій спеціалістів та психолога ЗМЦСС майже не дослухалася, внаслідок чого батьківський потенціал ОСОБА_1 залишився на низькому рівні по відношенню до дитини.

Згідно з висновком РА ЗМР по Комунарському району від 18.07.2025 року № 19.02/01-31-841, комісія з питань захисту прав дитини, в результаті вивчення вище перелічених документів, вважала доцільним позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За підсумками розгляду матеріалів справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дочки, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дитини.

Дитиною опікується ОСОБА_11 . В сім`ї панує доброзичлива атмосфера, дитина зростає та розвивається в любові та повазі, для неї створені всі умови для повноцінного розвитку та виховання. Мати проживає окремо, з дочкою ніяких стосунків не підтримує, не спілкується, не виявляє до неї батьківської уваги, турботи. Відповідач не займається вихованням дочки, не цікавиться її життям, не виконує батьківських обов`язків, не має наміру бачитись з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я та навчанням.

Зазначені вище факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій ст. 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Пунктом другим ст. 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

За змістом роз`яснень, викладених у п. п. 15, 16, 17 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. п. 100 рішення від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Верховним Судом у постановах від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16ц, від 02.12.2020 року у справі № 180/1954/19, від 13.11.2020 року у справі № 760/6835/18, від 09.11.2020 року у справі № 753/9433/17, від 02.11.2020 року у справі № 552/2947/19, від 13.03.2019 року в справі № 631/2406/15-ц, від 24.04.2019 року у справі № 300/908/17.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 року у справі № 211/559/16-ц).

Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і важливістю повинні переважати над інтересами батьків (рішення від 07.12.2006 року по справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111).

Також, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Ілля Ляпін проти Росії» № 70879/11 від 30.06.2020 року зазначив, що контакт з батьком на протязі 7 років втрачений, батько не сплачував аліменти, що свідчить про ухилення від батьківського піклування (п. 50, 57).

Суд вважає висновок органу опіки та піклування обґрунтованим, у ньому наведено достатньо підстав та аргументів, які вказують на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини. Сама відповідач не надала суду доказів необґрунтованості позовних вимог. На думку суду, така її поведінка свідчить про байдуже ставлення до долі дочки.

При розгляді цього спору суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», яким встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, позивач як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 вказував те, що остання на тривалий час самоусунулась від спілкування зі своєю малолітньою донкою, не переймається її основними життєвими потребами, не навідує дитину, має значну заборгованість зі сплати аліментів.

Отже заявленою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав у цій справі є п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У розглядуваній справі позивач доводить, що відповідач добровільно на тривалий час самоусунулась від виконання своїх батьківських прав щодо доньки, не підтримує з нею зв`язку, не цікавиться її життям, внаслідок чого сімейні зв`язки між дитиною та матір`ю були втрачені, тоді як сама дитина сприйняла іншу особу (опікуна ОСОБА_3 ) як свою матір.

Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів щодо неможливості спілкування з дитиною через хворобу не надала суду належних доказів, окрім результатів аналізів та рекомендацій по лікуванню лікаря-гінеколога, які б підтвердили неможливість останньої пересуватись. Крім того, сама відповідач у суді зазначила, що обізнана про місце проживання доньки, має усі контакти, як дитини так і опікуна, проте не виявила можливості навіть підтримувати з дитиною постійний телефонний зв`язок. Тобто, відповідач на протязі двох років не знайшла жодної можливості відвідати свою доньку, при цьому з відповідачем органом опіки та піклування проводились бесіди та роз`яснення щодо повернення дитини, але окрім обіцянок, ОСОБА_1 не було здійснено жодної дії, направленої на повернення доньки у сім`ю.

За обставин цієї справи, навіть під час перебування справи в суді дій, відповідачем не було вчинено жодний дії (зустрічі з дитиною, сплата аліментів), які б свідчили про її реальний намір змінити свою поведінку.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач без поважних причин свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, передбаченими ст. 150 СК України, за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишила її без батьківської уваги та турботи, при цьому наявна відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною, а отже поведінка відповідача відносно дочки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

З наведених вище обставин, суд вважає, що наявні підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав щодо її дитини, що сприятиме захисту якнайкращих інтересів дитини.

На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дитиною та матір`ю зв`язку, який визначається як сімейне життя, відсутність взагалі протягом тривалого часу будь-якого контакту внаслідок такої свідомої поведінки відповідача, позбавлення її батьківських прав не становитиме втручання в значенні п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 ст. 8 цієї Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов`язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.

З приводу заперечень відповідача проти позбавлення батьківських прав, Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 року у справі № 661/2532/17, звертав увагу, що «самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

Також у постанові від 27.01.2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав: «… Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».

У постанові від 29.09.2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням наведених висновків ЄСПЛ та Верховного Суду, а також встановлених у цій справі обставин, зокрема рішення суду у справі № 756/10331/17, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позову.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 свідомо, тривалий час, незважаючи на попередження суду, органу опіки та піклування, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, що є підставою для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Такий висновок суду не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2024 року у справі № 185/9339/21, постановах Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15, від 02.10.2019 року у справі № 461/7387/16, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 29.04.2020 року у справі № 522/10703/18, від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19, від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17, від 26.07.2021 року у справі № 638/15336/18, від 29.07.2021 року у справі № 686/16892/20, від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20, від 03.08.2022 року у справі № 306/7/20, від 07.12.2022 року у справі № 562/2695/20, від 11.01.2023 року у справі № 461/7447/17, від 13.03.2023 року у справі № 215/3495/21, від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22, від 15.11.2023 року у справі № 932/2483/21, від 04.04.2024 року у справі № 553/449/20, від 23.10.2024 року у справі № 464/2040/23, від 22.01.2025 року у справі № 333/8983/23.

Відповідно до ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Судом роз`яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України мати, батько, позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 82, 89, 130, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 150, 164, 165 СК України, Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ), батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення складено і підписано суддею 16 січня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик