Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №309/4072/25 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/4072/25

Провадження № 2/309/1529/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Довжанин М.М.

за участю секретаря судового засідання Драб Н. В.

представника позивача Микулець Ю. О.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

До Хустського районного суду Закарпатської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка просить:

1. виділити за ОСОБА_2 , (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 (одну другу частку) квартири залишити у власності ОСОБА_1 , з подальшою реєстрацією часткової власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2. стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 29.07.2000р. позивачка та відповідач уклали шлюб. 11.10.2023р. рішенням Хустського районного суду Закарпатської області шлюб між ними розірвано. У період шлюбу, а саме 26.01.2019р., подружжя за грошові кошти в сумі 250000,00 грн. набуло у спільну сумісну власність нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1774086821108, на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Гелеван С.І., зареєстрованого в реєстрі за №1455, згідно якого титульним власником є ОСОБА_1 .

Представник позивача адвокат Микулець Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав позов, пояснивши що дійсно позивачка має право на ? частину придбаної ними у шлюбі квартири.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач-визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи необмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Уразі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог в зв`язку з визнанням позову відповідачем.

Згідно рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 11.10.2023 р. сторони перебували в шлюбі з 29.07.2000 р., зареєстрованому за актовим записом №97. Цим же рішенням шлюб між ними розірвано.

Згідно договору купівлі-продажу від 26.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Гелеван С.І. , зареєстрованого в реєстрі за №1455, подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за грошові кошти в сумі 250000,00 грн. придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 47,5 кв.м, житловою площею 26,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1774086821108. Згідно даного договору купівлі-продажу (п.1.3) дружина покупця ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надала свою згоду на розпорядження спільними коштами подружжя для придбання квартири, що підтверджується відповідною заявою.

Матеріали справи містять також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 47,5 кв.м, житловою площею 26,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1774086821108.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вирішуючи справу, суд виходить з того, що конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, у сімейному законодавстві як на час придбання земельної ділянки, так і на момент розгляду справи судом, діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України і це є її процесуальним обов`язком.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Право спільної сумісної власності, порядок його здійснення та поділу законодавцем визначено також нормами статей 368-369, статті 372 ЦК України, згідно яких спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У відповідності до положень пунктів 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 2, 3 статті 325 Цивільного кодексу України) можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Враховуючи встановлені обставини, в розумінні зазначених вище правових норм, позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 будучи співвласниками спірного нерухомого майна, мають відповідне, гарантоване Законом право на розподіл квартири, відповідач визнав позов і визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, наслідки відповідних процесуальних дій сторонам роз`яснені, суд вважає, що позовні вимоги щодо виділу нерухомого майна в частках як об`єктів права спільної часткової та сумісної власності подружжя підлягають до задоволення в повному обсязі.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги ОСОБА_2 , а тому відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України позивачу з державного бюджету підлягає повернення 50% судового збору, сплаченого при подачі позову (1211,20 грн.), тобто 605 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 141,142,206, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя –задовольнити.

Виділити ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , а 1/2 частину вказаної квартири залишити у власності ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), з подальшою реєстрацією часткової власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Повернути ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого по квитанції про сплату №74667722 від 10.11.2025 року, а саме: в сумі 605 грн. 60 коп. (шістсот п`ять грн. 60 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.