Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №754/8030/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року м. Київ

Справа №754/8030/25

Провадження: № 22-ц/824/3888/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.

суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Миронової Валерії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зотько Т. А.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

В травні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» зверулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 26.07.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір (оферти) № 26.07.2024-100000140. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 17 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 26.07.2024 року, строком на 140 днів. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, відповідачка в свою чергу свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 12.12.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 52 700 грн, що складається з тіла кредиту у розмірі 17 000 грн, процентів у розмірі 23 800 грн., комісії у розмірі 3 400 грн, неустойки у розмірі 8 500 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр», а відтак виникла необхідність звертатись до суду із даним позовом, у якому просить стягнути із відповідачки вказану заборгованість та понесені судові витрати у справі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором (оферти) №26.07.2024-100000140 від 26.07.2024 у загальному розмірі 34 386,54 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням в частині стягнення заборгованості по нарахованим процентам адвокат Миронова В. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в оскаржуваній частині просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідачки заборгованості по нарахованим процентам у розмірі 8 500 грн.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що нараховані позивачем проценти є явно непропорційними сумі основного боргу, фактично перевищують його розмір та перетворюються з компенсаційного механізму на каральний, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, визначеним цивільним законодавством. Зазначає, що відповідачка є споживачем фінансових послуг і, як слабша сторона договору, підлягає особливому правовому захисту, тоді як умови кредитного договору щодо нарахування процентів не забезпечують балансу договірних прав та обов`язків сторін і створюють для споживача надмірний фінансовий тягар. Посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема, Великої Палати, відповідно до яких суд має право зменшувати розмір процентів та інших санкцій у разі їх явної неспівмірності наслідкам порушення зобов`язання, виходячи з принципу пропорційності та компенсаційного характеру цивільно-правової відповідальності.

З огляду на викладене вважає, що розмір процентів підлягає зменшенню до 50 % суми отриманого кредиту, а саме до 8 500 грн, що відповідатиме вимогам закону, правовим позиціям Верховного Суду та забезпечить справедливий баланс інтересів сторін.

Крім того, посилається на помилковість висновків суду в частині стягнення судових витрат, а саме судового збору.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Споживчий центр» - Павленко Д. О. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив, що кредитний договір між сторонами був укладений належним чином в електронній формі з дотриманням вимог законодавства, відповідачка була належним чином ідентифікована та добровільно погодилася з усіма істотними умовами договору, зокрема, щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування відсотків та строку кредитування.

Представник позивача наголошував, що кредитні кошти були фактично отримані відповідачкою, розрахунок заборгованості здійснений відповідно до умов договору та вимог закону, а нараховані проценти є співмірними та такими, що відповідають строку користування кредитом. Також у відзиві зазначено, що відсутні підстави для зменшення розміру процентів, оскільки вони не мають штрафного характеру, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 рокуоскаржується в частині стягнення заборгованості по нарахованим процентам, а тому в іншій частині не переглядається.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 26.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір (оферти) № 26.07.2024-100000140 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною договору, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачці кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним (а. с. 15 - 20).

Відповідно до умов кредитного договору (оферти) № 26.07.2024-100000140 від 26.07.2024 та заявки, відповідачці надано кредит у розмірі 17 000 грн строком користування на 140 днів, дата повернення (виплати) - 12.12.2024, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

Відповідно до п. 3.1. договору передбачено, що кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1.

Відповідно до п. 6.1. договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Відповідно до 7.6. договору у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником будь-яких грошових зобов`язань за договором кредитодавець залишає за собою право нарахування неустойки, розмір якої встановлюється у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Максимальний розмір неустойки встановлюється законом.

Відповідачка електронним цифровим підписом підписала пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, чим підтверджено укладення кредитного договору та отримала на свій рахунок кошти у розмірі 17 000 грн, а отже акцептовано умови договору, що не заперечувалося та визнавалося відповідачкоюв ході судового розгляду.

Разом з тим, з відзиву на позов убачається, що відповідачка погоджувалася із стягненням заборгованості за нарахованими процентами лише в межах 50 % від заявленого розміру, тобто, у сумі 8 500 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд першої інстанції виходив з того, що проценти були нараховані позивачем у межах строку користування кредитом та відповідно до умов кредитного договору і погодженого сторонами графіка платежів, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для їх стягнення у розмірі 17 386 грн 54 коп.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами статей 205, 207, 627, 638, 639 ЦК України, а також Закону України «Про електронну комерцію», договір, укладений в електронній формі шляхом акцепту оферти з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора), є таким, що вчинений у письмовій формі та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки.

Матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у розмірі 17 000 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Факт отримання відповідачкою кредитних коштів сторонами не заперечується.

Встановивши прострочення виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17 000 грн, що не є предметом апеляційного перегляду.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

З матеріалів справи, а саме зі змісту кредитного договору (оферти) № 26.07.2024-100000140 від 26 липня 2024 року, вбачається, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою були погоджені умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до умов договору та заявки відповідачці було надано кредит у розмірі 17 000 грн строком користування 140 днів, з кінцевою датою повернення 12 грудня 2024 року, із фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування.

Як убачається з довідки-розрахунку заборгованості, наданої позивачем, останній просив стягнути з відповідачки проценти, нараховані у межах строку виконання зобов`язання, у загальному розмірі 23 800 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши правильність нарахування процентів відповідно до погодженого сторонами графіка платежів, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір процентів, які підлягають стягненню за період користування кредитом, становить 17 386,54 грн, та обґрунтовано відмовив у стягненні процентів у частині, що перевищує зазначену суму.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, а розмір і порядок їх сплати визначаються договором.

Ураховуючи, що умови щодо сплати процентів були погоджені сторонами кредитного договору, а нарахування процентів здійснювалося у межах погодженого строку кредитування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідачки заборгованості за процентами у розмірі 17 386,54 грн.

Доводи апеляційної скарги про непропорційність нарахованих процентів та їх нібито каральний характер колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства.

Посилання скаржниці на те, що нараховані проценти перетворюються на каральний механізм, ґрунтується на ототожненні договірних процентів із санкціями, що застосовуються за порушення зобов`язань. Водночас проценти, стягнення яких є предметом спору, нараховані виключно за період правомірного користування кредитом, у межах погодженого строку кредитування, що виключає їх кваліфікацію як штрафного чи карального заходу.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування положень пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також є безпідставними, оскільки вказані норми підлягають застосуванню у разі оскарження споживачем умов договору як несправедливих. У даній справі відповідачка не заявляла вимог про визнання умов кредитного договору недійсними чи несправедливими, а тому підстав для переоцінки погоджених сторонами умов договору в межах розгляду вимог про стягнення заборгованості відсутні.

За таких обставин, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що проценти нараховані позивачем у спосіб та в обсязі, визначених кредитним договором, у межах строку користування кредитом, а тому твердження апелянтки про їх неспівмірність та необхідність зменшення до 50 % суми кредиту не ґрунтуються на вимогах закону та умовах договору.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідачки.

Так, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції стягнув з відповідачки на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Водночас судом не було враховано, що позовні вимоги були задоволені частково.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до такої пропорції.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позовних вимог позивача, відповідно до якого задоволено 65 % (100 х 34 386, 54 : 52 700) від заявлених вимог, судові витрати зі сплати судового збору мали бути розподілені між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

За таких обставин, з відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 574,56 грн (2 422,40 грн ? 65 %), а не у повному обсязі, як це було визначено судом першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на наведене, рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення суми стягнутого з ОСОБА_1 судового збору з 2 422, 40 грн до 1574 грн 56 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Миронової Валерії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити, шляхом зменшення суми стягнутого з ОСОБА_1 судового збору з 2 422, 40 грн до 1574 грн 56 коп.

В іншій оскаржуваній частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т. О. Невідома

Судді: С. М. Верланов

В. А. Нежура