Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №363/3565/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 363/3565/25 Головуючий у суді першої інстанції - Рудюк О.Д. Номер провадження № 22-ц/824/4188/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», поданою представником Поляковим Олексієм Володимировичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О.Д., у місті Вишгород, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якого просило стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року в розмірі 26 160 грн; стягнути з відповідача понесені судові витрати пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 грудня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №680002884 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до п. 2.1. договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 6 100,00 грн на умовах строковості зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». За п. 2.3. договору зазначено, що кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 6 100,00 грн. 05.12.2023 (що є датою надання кредиту).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №19/1224-01.

29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників №б/н від 29 травня 2025 року за Договором факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 26 160,26 грн. Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників №б/н від 29 травня 2025 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу.

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором. Крім того, у період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за Кредитним договором.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, за Кредитним договором, становить 26 160,26 грн, яка складається з: 6 099,24 грн заборгованість по тілу кредиту; 20 061,02 грн заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути заборгованість.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 року позов ТОВ «ЕЙС» залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «ФК «Ейс» - Поляков О.В. подав апеляційну скаргу в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції було встановлено факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання грошових коштів у визначеному розмірі та факт їх неповернення. Позивачем доведено своє право вимагати від відповідача належного виконання за цим договором, оскільки на підтвердження надано дійсні договори факторингу, за якими до позивача перейшло право вимоги. За умовами укладених договорів, до фактора могло переходити право вимоги, яке виникне в майбутньому. Станом на момент підписання реєстрів боржників, зокрема, щодо відповідача, до цих договорів факторингу, права вимоги до нього виникло та було дійсним.

Суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача ОСОБА_1 подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою шляхом поштового направлення на адресу зазначену в позовній заяві та в апеляційній скарзі, яке повернулися до апеляційного суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про надання кредиту за договором (оферта) №680002884 дата укладання договору 05 грудня 2023 року сума кредиту 6 100,00 грн строком на 14 днів. Вказавши свої персональні дані, електронну адресу та адресу проживання, номер картки.

Згідно копії довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що відповідачем ОСОБА_1 був отриманий одноразовий ідентифікатор для підпису договору №680002884 від 05 грудня 2023 року на суму кредиту 6 100,00 грн, строком кредитування 14 днів.

Як вбачається з копії договору кредитної лінії №680002884 05 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 6 100,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до п.2.3. договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 6 100,00 грн 05 грудня 2023 року (що є датою надання кредиту). Договір підписаний одноразовим ідентифікатором - DUNH-6838.

Судом були досліджені Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Із копії договору факторингу №28/1118-01 вбачається, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу до умов якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги та становиться кредитором.

Згідно копії додаткових угод до договору факторинг №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, №32 від 31 грудня 2023 року вбачається, що строк дії договору факторинг продовжувався.

З копії реєстру прав вимоги за договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року вбачається, що боржник/відповідач ОСОБА_1 у списку значиться за № 935 сума боргу становить 11 169,30 грн.

Оглянувши копії реєстру прав вимог між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Акти повернення права вимоги, Акт прийому передачі реєстр боржників реквізити яких не заповнені маються тільки підписи та печатки, суд першої інстанції послався на те, що сторона позивача не оговорила, що малось на увазі за цими документи і не може їх визнати належними та допустимими доказами.

Як вбачається копії договору факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року, що ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги та становиться кредитором.

З копії реєстру прав вимоги за договором факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року слідує, що боржник/відповідач ОСОБА_1 у списку значиться за №7118 борг 26 160,26 грн.

Як вбачається з копії договору факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, що ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу до умов якого, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги та становиться кредитором.

З копії реєстру прав вимоги до договору факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року вбачається, що боржник відповідач ОСОБА_1 у списку значиться за №6889 борг становить 26 160,26 грн.

Крім того, оглянувши копії реєстру прав вимог між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», Акти повернення права вимоги, реквізити яких не заповнені маються тільки підписи та печатки. Сторона позивача не оговорила, що малось на увазі за цими документи і не може їх визнати належними та допустимими доказами.

З копії розрахунку заборгованості надану директором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Сінченко С.А. слід, що відповідачем ОСОБА_1 сплачено за кредитом тіло 20 грудня 2023 року 0,76 грн, а сплачено проценти 20 грудня 2023 року 905,24 грн, 22 січня 2024 року 3 522,00 грн, 07 лютого 2024 року 1 368,00 грн.

З копії розрахунку заборгованості надану директором ТОВ «Таліон Плюс» ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем сплачено за кредитом тіло 30 березня 2024 року 640,40 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року відповідача ОСОБА_1 , яка надана директором ТОВ «ФК «ЕЙС» Олексієм Поляковим, що за період 29 травня 2025 року по 05 червня 2025 року борг становить 26 160,26 грн, який не погашений.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» мотивував своє рішення тим, що на момент укладення договору факторингу в 2018 році ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та боржником, тобто у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно боржника ОСОБА_1 у зобов`язанні не набуло, а тому таке право не могло бути в подальшому передане цим товариством на підставі договору факторингу від 19 грудня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яке, в свою чергу, не могло передати таке право позивачу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за договором факторингу від 29 травня 2025 року.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважав, що заявлені стороною позивача вимоги є безпідставними, ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, бо не було доведено право вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 05 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

У справі, яка переглядається, встановлено, що при підписанні кредитного договору № 680002884 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сторонами було погоджено всі істотні умови договору.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Позивачем до першої інстанції було надано докази переказу грошових коштів у розмірі 6 100 грн на користь відповідача, а саме: платіжне доручення від 05 грудня 2023 року.

У довідці щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ОСОБА_1 зазначена як позичальник, сума кредиту - 6 100 грн, строк кредитування - 14 днів, процентна ставка - 2,3 % в день, акцепт оферти позичальником - підписання договору одноразовим ідентифікатором DUNH- 6838 відбувся 05.12.2023 о 11:32:32.

Крім того, на виконання вимог ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року, АТ «Універсал Банк» надало відповідь № БТ/Е-9112 від 29 липня 2025 року згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також надано фінансовий номеру телефону та виписку по рахунку за період з 05 грудня 2023 року по 10 грудня 2012 року, згідно якої 05 грудня 2023 року на рахунок відповідача зараховано 6 100,00 грн.

Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів апеляційного суду вважає вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свого обов`язку за кредитним договором № 680002884 від 05 грудня 2023 року.

Жодних доказів на спростування факту отримання коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, відповідачем надано не було.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач має заборгованість у розмірі 26 160,26 грн, яка складається з: 6 099,24 грн заборгованість по тілу кредиту; 20 061,02 грн заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов`язань. Правильність розрахунків не є доводом апеляційної скарги.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 26 160,26 грн.

Разом з цим, досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в аспекті доводів апеляційної скарги, суд звертає увагу на наступне.

У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В матеріалах справи наявні належно завірені копії договору факторингу № 28/1118-01 укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.

Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов`язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п. 2.2).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п. 4.1).

Відповідно пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони).

Строк дії вказаного договору згідно п. 8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.

У подальшому додатковими угодами вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно. (а.с. 43-49)

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 19/1224-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.

29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 26 160,26 грн.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК Ейс».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу до нього права вимоги до відповідачки за укладеним кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року.

Отже, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду вказаної справи.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням ст. 76, 81, 89 ЦПК України.

Звертаючись із позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованості за кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року у розмірі 26 160,26 грн.

Відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи. В добровільному порядку відповідач отримані у кредит кошти на користь ТОВ «ФК «Ейс» не повертав, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь кредитора ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості у розмірі 26 160,26 грн включаючи тіло кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року у розмірі 26 160,26 грн, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Звертаючись до суду першої інстанції, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» у позовній заяві заявляло вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача в разі задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.

Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи міститься: акт прийому-передачі наданих послуг від Адвокатського бюро «Тараненко та партнери» до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» від 29.05.2025 на суму 7 000 грн.; додаткова угода № 25770847848 до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 30.05.2025, укладена між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»; договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025

Таким чином, аналізуючи матеріали справи колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений у суді першої інстанції, визначений адвокатом є співмірним із складністю справи, а тому підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача у розмірі 7 000 грн.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за пред`явлення позову та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056 грн судових витрат.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», подану представником Поляковим Олексієм Володимировичем,задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 рокускасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, 02090 м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, оф. 2005) заборгованість за кредитним договором №680002884 від 05 грудня 2023 року у розмірі 26 160,26 грн (двадцять шість тисяч сто шістдесят гривень 26 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»(ЄДРПОУ 42986956, 02090 м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, оф. 2005) судові витрати у розмірі 6 056 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»(ЄДРПОУ 42986956, 02090 м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, оф. 2005) судові витрати на правничу допомогу, понесені у судах першої та апеляційної інстанцій, у сумі 7 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв.