Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №260/7036/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/7036/24 пров. № А/857/17968/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 260/7036/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Рейті С.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася у Закарпастький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач 2) в якому просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати рішення № 072350010230 від 16.08.2024 року «Про відмову у призначенні пенсії по віку відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи; зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу наступні періоди її роботи: з 15.10.1984 року по 31.10.1984 року, з 15.05.1985 року по 15.08.1985 року, з 15.10.1985 року по 15.11.1985 року, з 15.05.1986 року по 15.11.1986 року у Радгоспі «Більшовик»; з 15.06.1994 року по 15.12.1996 року у сільському будинку культури с. Дулово; зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням періодів її роботи: з 15.10.1984 року по 31.10.1984 року, з 15.05.1985 року по 15.08.1985 року, з 15.10.1985 року по 15.11.1985 року, з 15.05.1986 року по 15.11.1986 року у Радгоспі «Більшовик»; з 15.06.1994 року по 15.12.1996 року у сільському будинку культури с. Дулово починаючи з часу набуття нею права на пенсію.

Рішенням Закарпатський окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 072350010230 від 16.08.2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.08.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач 2 оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 30.01.2024 року вперше звернулася із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 pоку № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області, рішенням якого за № 072350010230 від 06.02.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с.15). Зі змісту вказаного рішення, страховий стаж позивача складає 17 років 02 місяці 0 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.1998 року по 01.08.1998 року, з 06.07.1999 року по 25.08.1999 року, з 04.07.2000 року по 25.09.2000 року, з 01.08.2001 року по 01.09.2001 року, оскільки період роботи занесено до трудової книжки раніше ніж дата видачі « 01.07.2022» та не підтверджено уточнюючими документами. Зазначені періоди з липня 2000 року зараховано за даними персоніфікованого обліку.

До стажу не зараховано періоди зазначені в довідці № 1 від 11.04.2003 року, оскільки періоди роботи після 01.07.2000 року не мають відображення в даних персоніфікованого обліку, тому дана довідка потребує акту зустрічної перевірки. Період роботи зазначений в довідці № 21 від 23.01.2024 року про заробітну плату з червня 1994 року по грудень 1996 року не може бути врахований до стажу, оскільки відсутні накази на призначення та звільнення, а суми заробітної плати підлягають перевірці.

Позивач звернулася із заявою для призначення пенсії 22.05.2024 року.

За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого за № 072350010230 від 30.05.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с.16). Зі змісту проведеного розрахунку стажу, позивачу зараховано стаж, що дає право на призначення пенсії 20 років 10 місяців 22 дні.

Позивач 09.08.2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого за № 072350010230 від 16.08.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту спірного рішення, страховий стаж позивача складає 17 років 11 місяців 0 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідок про заробітну плату за 1984-1986 та 1994-1996 роки (не відповідність згідно акту перевірки (Крисан, ОСОБА_2 ) та повністю не вказано ПІБ).

Позивач вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, звернувся до суду з цим позовом про визнання такої протиправною та зобов`язання призначити їй пенсію.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно частини першої ст. 9 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До дати набрання чинності Законом України №1058-IV, а саме до 01.01.2004 року, стаж вимірювався часом роботи - трудовий стаж. Так відповідно до норм Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», який набрав чинності 15.05.1990 року, норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», що набрав чинності 01.01.1992 року та в редакції Закону від 11.02.1998 року, що діяла станом на 18.08.1999 року до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників на той час регулювався Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310.

Таким чином, до стажу роботи має бути зараховано роботу, виконану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

З досягненням особою 63 років та за наявності станом на 01.01.2024 року страхового стажу від 21 років особа має право на отримання пенсії за віком.

Як вбачається зі змісту спірного рішення, позивач досяг віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону, однак у зв`язку з відсутністю страхового стажу, не набув права на пенсію. Позивачці на дату звернення заявою та прийняття спірного рішення було 63 роки. Отже, у цій частині вона відповідає вказаній вище вимозі Закону щодо віку, з якого набувається право на пенсію, та відповідач 2 щодо вказаного не заперечував.

У спірному рішенню від 16.08.2024 року передувало рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 30.05.2024 року, яким позивачу хоч і було відмовлено у призначенні пенсії, однак, згідно розрахунку стажу для призначення пенсії за віком, позивачу зараховано 20 років 10 місяців 22 дні, в тому числі, зараховано спірні періоди з 15.10.1984 року по 31.10.1984 року, з 15.05.1985 року по 15.08.1985 року, з 15.10.1985 року по 15.11.1985 року, з 15.05.1986 року по 15.11.1986 року у Радгоспі «Більшовик» та з 15.06.1994 року по 15.05.1996 року та з 15.07.1996 року по 15.12.1996 року у сільському будинку культури с. Дулово.

Згідно п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади (див. постанови Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 640/20223/20 та від 14.09.2023 року у справі № 240/44051/21).

Принципу належного урядування, як і вимог закону щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідач 2 не дотримався.

Стосвоно позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Згідно практики Європейського суду, в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України , а тому суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 260/7036/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук