Рішення від 16 грудня 2025 р. у справі №469/422/21 — Березанський районний суд Миколаївської області

17.12.2025 Справа № 469/422/21

2/469/52/25 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі :

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березанської селищної ради, третя особа Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, про визнання права довічного успадковуваного володіння і постійного користування земельними ділянками у порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 25 травня 2021 року звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати за ним право довічного успадковуваного володіння, постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства “ЖУЖА” площею 22,00 га, наданою спадкодавцю ОСОБА_2 у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 452, та земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 1,77 га, наданою спадкодавцю ОСОБА_2 у постійне користування на підставі державного акта на право власності, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею на землю Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №10.

Позивач зазначав, що він прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 та отримав свідоцтво на право на спадщину за заповітом на частину спадкового майна; у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки площею 1,77 га та 22,0 га йому відмовлено у зв"язку з тим, що вказані земельні ділянки не належали спадкодавцеві на праві приватної власності.

Посилаючись на те, що смерть особи – користувача земельної ділянки не є підставою припинення права користування земельною ділянкою, та на наявність власного бажання вести особисте підсобне господарство і продовжувати господарську діяльність фермерського господарства на земельній ділянці, яка була передана померлому для цієї мети і фактично є матеріальною основою фермерського господарства, позивач вважає, що до нього перейшло належне спадкодавцеві право користування земельними ділянками.

11 жовтня 2021 року суд прийняв позовну заяву прийнято до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

29 вересня 2022 року суд повернув позивачеві його заяву "Про доповнення обгрунтувань позовних вимог, доповнення позову новими даними, додаткові пояснення позовних вимог" в частині заявлення вимог про визнання права власності на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства “ЖУЖА” площею 22,00 га, надану спадкодавцю ОСОБА_2 у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 452, та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 1,77 га, надану спадкодавцю ОСОБА_2 у постійне користування на підставі державного акта на право власності, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею на землю Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №10, з посиланням на те, що позивач, доповнивши позовні вимоги про визнання права довічного успадковуваного володіння та права постійного користування земельними ділянками вимогами про визнання права власності на ці земельні ділянки, посилаючись при цьому на обставини, які не зазначались у позовній заяві, одночасно змінив і предмет, і підставу позову, що протирічить змісту ч.3 ст.49 ЦПК України.

У подальшому позивач заявив кілька клопотань однакового змісту, у яких, зокрема, заявив клопотання про залучення до участі у справі за його позовом "про визнання права довічного успадковуваного володіння, права власності на земельні ділянки у порядку спадкування" співвідповідачів Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Миколаївської регіональної філії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (структурний підрозділ юридичної особи) та ОСОБА_3 , посилаючись на їх причетність до правовідносин, покладених в основу позовних вимог, оскільки Дмитрівською сільською радою змінено цільове призначення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства "ЖУЖА" з кадастровим номером 44820981200:09:000:0186 на ведення підсобного селянського господарства з правом постійного користування ОСОБА_2 , а у подальшому змінено площу земельної ділянки та 04 листопада 2020 року земельну ділянку без документального підтвердження розділено на три земельні ділянки державної власності: кадастровий номер 4820981200090000215, площею 7.7608 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4820981200090000216, площею 7.7608 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4820981200090000217, площею 6.3081 га, цільове призначення для ведення фермерського господарства.

Зазначав, що 17 грудня 2020 року на вказані земельні ділянки було зареєстровано право власності, відповідно за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а 29 грудня 2020 року та 05 січня 2021 року вказані земельні ділянки переоформлено на ОСОБА_3 та у подальшому об"єднані у одну земельну ділянку з кадастровим номером 4820981200:09:000:0218, площею 21.8297 га.

Зазначені клопотання в частині залучення співвідповідачів 14 грудня 2023 року залишені судом без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків тривалістю десять днів з дня вручення цієї ухвали, з підстав невідповідності заяви вимогам ст.175 ЦПК України, так як з клопотання неможливо зрозуміти, кого саме просить залучити позивач як співвідповідача: Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (як юридичну особу) чи Миколаївську регіональну філію Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (структурний підрозділ юридичної особи); позивачем не вказані реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, інші відомості, які дозволяють встановити особу зазначеного ним відповідача-фізичної особи; не викладено зміст позовних вимог до кожного із співвідповідачів та не викладено обставини, якими обгрунтовуються такі вимоги, щодо порушення, невизнання чи оспорювання кожним із зазначених співвідповідачів його прав та інтересів.

Оскільки такі недоліки позивачем не усунуто, вказані вимоги залишаються судом без розгляду, що відповідає ч.4 ст.183 ЦПК України.

14 грудня 2023 року неодноразові клопотання позивача про витребування ряду доказів залишені судом без задоволення у зв`язку з виконанням раніше постановленої ухвали про витребування доказів, неконкрентністю визначення позивачем, які саме докази витребовуються (зокрема, які саме "відомості, матеріали і документи" необхідно витребувати, назви таких документів, їх дати, номери) та у кого саме з декількох одночасно зазначених осіб; відсутністю викладу обставин, які можуть підтвердити кожен із зазначених позивачем доказів, підстав, з яких випливає, що кожен з цих доказів мають відповідні особи, вжитих позивачем заходів для отримання цих доказів самостійно, доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів; суд також вказав на те, що визначені позивачем обставини, зокрема, "формулювання та обгрунтування позовних вимог ... про визнання права власності на земельні ділянки" не є предметом цього спору.

Ухвалою суду від 07 травня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача Березанської селищної у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі та відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що належне спадкодавцеві право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини та не передається спадкоємцям у порядку спадкування, оскільки відповідний договір у порядку ст.407 ЦК України щодо можливості передачі у порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) не укладався, сесією Березанської селищної ради жодних рішень стосовно передачі спірних земельних ділянок не приймалось; законодавством не передбачено судового порядку установлення емфітевзису, діє тільки договірний порядок; померлий користувався земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акта на право постійного користування землею. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог ЦК України та ЗК України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем. Крім того, після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, у редакції ЗК УРСР, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Представник третьої особи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у судове засідання не з`явився, надав письмове пояснення, у якому зазначав, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові – голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення селянського (фермерського) господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ, відсутня, адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. Звідси у разі смерті громадянина – засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Зазначає також, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Вважає хибним твердження позивача про реорганізацію Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке є самостійною юридичною особою публічного права. Просив розглянути справу без його участі.

На підставі ст.223 ЦПК України суд розглянув справу без участі учасників справи, які висловили свою позицію у наданих суду заявах по суті справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.17), 19 жовтня 2019 року склав заповіт, яким на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, все те, що буде належати йому на день смерті та на яке за законом він матиме право, заповів ОСОБА_1 ; заповіт посвідчено приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. (т.1, а.с.16).

Позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки 14 лютого 2020 року подав заяву про прийняття спадщини, на підставі чого державним нотаріусом заведена спадкова справа № 21/2020.

26 лютого 2021 року державний нотаріус Березанської державної нотаріальної контори Миколаївської області виніс постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка складається з земельної ділянки площею 22,0 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та земельної ділянки площею 1,77 га, наданої для ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки спадкодавець за життя не переоформив свої права на вищевказані земельні ділянки, тобто не виготовив на своє ім`я державний акт на право власності на земельні ділянки. Нотаріус дійшов висновку, що право користування, що виникло в особи на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (т.1, а.с.18-19).

05 квітня 1994 року ОСОБА_7 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року видано Державний акт серії МК №452 на право постійного користування земельною ділянкою площею 22,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради народних депутатів (т.1, а.с.26).

У відповідності з рішенням 16 сесії 21 скликання Миколаївської Ради народних депутатів від 12 березня 1993 року № 12, Дмитрівською сільською радою народних депутатів ОСОБА_2 видано Державний акт, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10, згідно з яким ОСОБА_2 надається у постійне користування 1,77 га землі для ведення особистого підсобного господарства (т.1, а.с.27-29).

04 квітня 1994 року ОСОБА_2 створив фермерське господарство «ЖУЖА» на землях площею 30 га, наданих йому у користування рішенням Березанської районної ради народних депутатів (т.1, а.с.20-25).

З повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23 березня 2021 року вбачається, що за інформацією відділу у Березанському районі, ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право постійного користування землею площею 1,77 га для ведення особистого підсобного господарства в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, зареєстрований в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за №10, вищевказана земельна ділянка не сформована та відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру. Рішенням 16 сесії 23 скликання Миколаївської обласної ради від 12 березня 1993 року ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 22 га для ведення фермерського господарства в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, право постійного користування посвідчено Державним актом на право постійного користування на земельну ділянку від 05 квітня 1994 року серії МК №452; звернень від власників щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку до відділу до 2020 року не надходило; під час проведення реєстрації земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4820981200:09:000:0186 (т.1, а.с.39). На теперішній час у Державному земельному кадасті відомості про земельну ділянку кадастровий номер 4820981200:09:000:0186 відсутні, у 2020 році до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельні ділянки у межах Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області для ведення фермерського господарства, кадастрові номери 4820981200:09:000:0215 площею 7.7608 га, 4820981200:09:000:0216 площею 7.7608 га, 4820981200:09:000:0219 площею 7.7608 га, форма власності приватна.

З повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 травня 2023 року вбачається, що за інформацією відділу у Березанському районі ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право постійного користування землею площею 1,77 га для ведення особистого підсобного господарства в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; за ОСОБА_2 , згідно з даними форми 2-зем. “Звіт про землі, які перебувають у власності й користуванні” від 01 січня 2016 року, рахуються земельні ділянки площею 22 га державної форми власності та 8 га приватної форми власності для ведення фермерського господарства, в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; ФГ “ЖУЖА” не обліковується за даною формою; земельна ділянка за кадастровим номером 4820981200:09:000:0186 площею 21,8297 га для ведення особистого підсобного господарства, право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , інвентаризована; технічна документація із землеустрою що інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у відділі відсутня (т.2, а.с.1-2).

Поземельна книга щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4820981200:09:000:0186 містить, зокрема, записи про право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , перебування земельної ділянки у державній власності (т.2, а.с.16).

Позивач у січні та березні 2020 року звернувся до Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (правонаступником якої є Березанська селищна рада) з заявами про передачу йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства та як спадкоємцеві ОСОБА_2 – земельної ділянки площею 1.77 га для ведення особистого підсобного господарства, яка була передана ОСОБА_2 у постійне користування на підставі рішення Миколаївської обласної ради народних депутатів від 12 березня 1993 року, та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22.0 га для ведення селянського (фермерського) господарства «ЖУЖА» в оренду на його ім`я (а.с.30-34), які Дмитрівською сільською радою не розглянуті.

Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області надано суду також копії поземельних книг щодо земельних ділянок приватної власності кадастровий номер 4820981200090000217 площею 6.3081 га для ведення фермерського господарства, власником якої з 17 грудня 2020 року є ОСОБА_8 , а з 29 грудня 2020 року – ОСОБА_9 ; кадастровий номер 4820981200090000215 площею 7.7608 га для ведення фермерського господарства, власником якої з 17 грудня 2020 року є ОСОБА_4 , а з 29 грудня 2020 року – ОСОБА_9 ; кадастровий номер 4820981200090000216 площею 7,7608 га для ведення фермерського господарства, власником якої з 17 грудня 2020 року є ОСОБА_5 , а з 05 січня 2021 року – ОСОБА_9 ; до набуття права приватної власності земельні ділянки належали до державної власності.

Разом з тим, зазначені поземельні книги не є належними доказами у справі, оскільки не містять відомостей про обставини, які підлягають встановленню у цій справі.

Згідно з проектом відведення земель для ведення особистих підсобних господарств із земель запасу у межах колгоспу ім.Леніна Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ним передбачене відведення земель у постійне користування для ведення особистих підсобних господарств, зокрема, ОСОБА_2 – 1.77 га. (т.2, а.с.133).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1 ст.1223 ЦК України)

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.2 ст.1223 ЦК України).

На підставі ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частинами 1, 2 ст. 1236 ЦК визначено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Отже, позивач, подавши у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , прийняв спадщину у обсязі, визначеному заповітом, а саме все майно спадкодавця, де б воно не було та з чого б воно не складалось, все те, що належало йому на день смерті та на яке за законом він мав право.

Разом з тим, позивачем не надано доказів належності спадкодавцеві вказаних земельних ділянок на праві довічного успадковуваного володіння, у зв`язку з чим таке право не могло перейти від спадкодавця до позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 7 ЗК України (1990 року), яка діяла на час видачі ОСОБА_2 державних актів на право постійного користування землею, передбачалось, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.(ч.1 ст.23 ЗК України (1990 року).

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом від 20 грудня 1991 року № 2009-XII “Про селянське (фермерське) господарство”.

Отже, для вирішення вказаного спору необхідно встановити, чи було здійснено ОСОБА_2 реєстрацію селянського (фермерського) господарства і, встановивши вказані обставини, ухвалити відповідне судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 51 ЗК України (у редакції Закону, чинного на момент створення СФГ “ЖУЖА”) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції Закону, чинній на момент створення СФГ “ЖУЖА”) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що за Земельним Кодексом, в редакції 1990 року земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 27 березня 1993 року) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, чинним на момент створення СФГ “ЖУЖА” законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Таким чином, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV “Про фермерське господарство” можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Отже, у правовідносинах щодо користування спірною земельною ділянкою з дня реєстрації СФГ останнє набуло прав та обов`язків землекористувача, та саме для його ведення рішенням 16 сесії 21 скликання Березанської районної ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 22,0 га.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 виснувала, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства (пункт 73).

Вимог щодо спадкування прав померлого ОСОБА_2 як засновника ФГ «ЖУЖА» позивач не заявляв, тобто обрав неналежний спосіб захисту своїх спадкових прав.

За такого позовні вимоги про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства “ЖУЖА” площею 22,00 га, наданою спадкодавцю ОСОБА_2 у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 452, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя