Вирок від 20 січня 2026 р. у справі №466/1389/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1389/25

Провадження № 1-кп/466/328/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинувачених ОСОБА_4

ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6

ОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024141380001579 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Миколаївської області, м. Миколаїв, українця, громадянина України, без освіти, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; раніше судимого, востаннє вироком ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.08.2020 за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців; покарання відбув повністю ;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки Донецької області, м. Краматорськ, громадянки України, без освіти, офіційно не працевлаштованої , не одруженої, що має двох неповнолітніх дітей, без місця реєстрації, котра фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої , востаннє вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.02.2020 за ч. 3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі терміном на 4 (чотири) роки, ст. 75 КК України - 2 роки іспитового терміну, 09.08.2021 - оголошена в розшук ВП N?3 Одеського РУП N?1 ГУНП в Одеській області в зв`язку з ухиленням від виконання вироку суду,-

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України ,-

встановив:

ОСОБА_5 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, за попередньою з мовою в групі з ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану в Україні введеного Указом Президента України N?64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України N? 2102-1X від 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено, зокрема Указом Президента України № 451/2023 від 26 липня 2023 року, затвердженого Законом України N? 3275-1X від 27 липня 2023 року, 03.11.2024 , у період часу з 15:00 год. по 15:20 год., знаходячись по АДРЕСА_3 , будучи упевнені в тому, що за їх діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, та у відсутності мешканців нерухомого майна , проникли на приватну територію вищевказаного будинковолодіння , де ОСОБА_5 , під килимком біля входу в житло, відшукала ключі від вхідних дверей будинку, відчинила їх, та в групі з ОСОБА_4 , проникли в приміщення будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Знаходячись в приміщенні помешкання, останні в продовження своїх злочинних дій, спрямованих на таємне викрадення чужого майна, викрали належні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , грошові кошти на загальну суму 60 000 гривень. Після чого, покинули приміщення вищезазначеного будинковолодіння , розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим заподіявши ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вищевказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заперечив свою причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Пояснив, що ОСОБА_5 є сестрою його фактичної дружини . Їх сім`ї проживають у м. Дніпро. У листопаді 2024 році він та ОСОБА_5 дійсно приїздили до м. Львова. Зокрема, остання мала намір відвідати свого чоловіка, який на той час перебував у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Крім того, вони надіялись знайти безкоштовне або недороге житло для проживання їх родин, так як у м. Дніпро постійні обстріли. На поїздку їм зібрали кошти , близько 30 тис. грн., родичі . Гроші зберігались у ОСОБА_5 . У м. Львові вони поселились у хостелі та після того, як відвідали чоловіка ОСОБА_5 , вони ходили по різних районах міста та запитували у людей інформацію про недороге житло. При цьому вони також оглядали закинуті приміщення , так як в інший період вже проживали в покинутих оселях в Івано-Франківській області. У м. Львові вони були кілька днів. Точної дати він не пам`ятає за плином часу, проте дійсно в один з днів вони поїхали на маршрутці в район АДРЕСА_3 , де розташовані приватні будинки. Підійшовши до одного з будинків, їм здалося, що подвір`я захламлене сміттям , не доглянуте. Вони гукали господаря, стукали в браму, проте ніхто не відізвався. Вони вирішили, що житло покинуте, так як хвіртка взагалі не була закрита на ключ. Коли вони зайшли на подвір`я, то він навіть не помітив, чи були закриті двері самого будинку , так як пішов оглядати територію. Він не бачив як саме ОСОБА_5 зайшла в будинок. Так як він думав, що будівля покинута власником, він зайшов в будинок за ОСОБА_5 . Між тим, далі коридору він не заходив. Він стояв і чекав ОСОБА_5 біля дверей. Вона пройшла далі в будинок , а коли вийшла до нього через деякий час, то сказала що тут живуть люди і тому треба залишити житло. Коли вони вже вийшли з будинку, він згадав, що забув пакет зі своїми речами , тому повернувся за ним. Після цього вони вдвох спустились по вулиці та на сусідній вулиці зайшли в магазин, де ОСОБА_5 купила їжу. Йому нічого не було відомо про те, що у будинку робила ОСОБА_5 . Поспілкувавшись, вони вирішили, що знайти покинуте або дешеве житло у м. Львові неможливо, тому слід повертатись додому. Вони на таксі повернулись в хостел за речами та намагались придбати квитки до м. Дніпро. Проте, як виявилось, ні на автобус, ні на потяг квитків не було. Тому вони вирішили викликати таксі, так як ОСОБА_5 перебувала на восьмому місяці вагітності та дуже погано себе почувала. Спершу при замовленні таксі через оператора їм назвали суму, що була для них завеликою. Проте згодом до них зателефонував таксист і вони окремо, без фірми , домовились про оплату поїздки до м. Дніпро приблизно за 6 тис. грн. Таксист заїхав за ними коли вони перебували на вул. Стрийській , біля автовокзалу, та вони поїхали додому. По прибуттю на місце , ОСОБА_5 , яка сиділа на задньому сидінні, передала йому гроші і він розрахувався з таксистом. Відтак, він нічого не знав про викрадення будь-якого майна у потерпілого. Визнає свою провину лише в тому, що він незаконно проник в будинок потерпілого . Жодної домовленості з ОСОБА_5 на викрадення майна з проникненням у житло не мав.

ОСОБА_5 в судовому засіданні спершу пояснила, що визнає свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК України. Повідомила, що дійсно у листопаді 2024 року приїхала з чоловіком своєї сестри до м. Львова, де вони мали намір знайти покинуте або дешеве житло, в якому могли б проживати їх родини. На той час і вона й її сестра були вагітні, а у м. Дніпро, де вони проживали, було небезпечно із-за постійних обстрілів. На поїздку сестра дала їй кошти , близько 30 тис. грн. ОСОБА_4 поїхав з нею лише тому, що на той час вона перебувала на восьмому місяці вагітності та боялась одна їхати у далеку дорогу. Міста вони не знали, тому шукали здебільшого в приватному секторі, де запитували людей про покинуте або дешеве житло. Так випадково вони опинились біля будинку потерпілого. Точної дати вона не пам`ятає, проте це було в обідню пору, приблизно через два дні з їх приїзду до м. Львова. Ззовні будинок виглядав покинутим, так як на подвір`і було захламлено . Спочатку вони гукали господарів та стукали у хвіртку. Проте згодом виявилось, що калітка не закрита на замок, тому вони зайшли на територію. На сходинці, під килимком , біля дверей будинку, вона знайшла ключі , якими відкрила вхідні двері та зайшла в будинок. При цьому ОСОБА_4 ще просив її не заходити. Будинок складався з кількох кімнат, проте туди ОСОБА_4 не заходив, а стояв в коридорі при вході в будинок та чекав її . Вона пройшла по кухні і кімнатах, що є прохідними і зрозуміла, що там хтось живе. Обвинувачена не змогла пояснити де саме та в якому розмірі найшла гроші в будинку потерпілого. Зазначила, що дійсно викрала кошти, проте точної суми вказати не може, так як не перераховувала їх, а відразу вийшла з приміщення. При цьому жодної домовленості з ОСОБА_4 щодо викрадення майна з будинку потерпілого у неї не було. Вона взагалі не повідомила ОСОБА_4 про те, що викрала гроші . Вони залишили будинок та коли вийшли на вулицю, то ОСОБА_4 згадав про пакет , який забув в будинку. Тому він повернувся та забрав його. Вони відразу пішли вниз по вулиці та вийшовши на сусідню вулицю, знайшли в магазин, де вона купила їжу. Поряд , на лавках, вони поїли та в процесі розмови вирішили, що знайти дешеве або безкоштовне житло у м. Львові немає змоги, тому слід повертатись додому. Вони викликали таксі , повернулись в хостел, де кілька днів до цього проживали, за речами та поїхали на вокзал. Проте квитків ні на потяг, ні на автобус не виявилось. Так як вона погано себе почувала , то вони вирішили замовити таксі для поїздки до м. Дніпро. Наміру звертатись до медичної установи в зв`язку з поганим самопочуттям вона не мала, так як це могло б її змусити залишитись у м. Львові. Вона ж повинна була повернутись додому, де на них чекала сестра, що мала народити дитину в найкоротші строки. Спершу вони намагались викликати авто через оператора, проте їм сказали , що вартість такого переїзду буде становити 15 тис. грн, а квиток на потяг чи автобус становив би близько 1 тис. грн. на людину. Проте, їм згодом зателефонував таксист та вони домовились з ним окремо, без фірми, за проїзд до м. Дніпро за 6 тис. грн. При розрахунку за вказану послугу саме вона передала кошти ОСОБА_4 , що сидів біля водія, який і провів розрахунок з таксистом. Відтак, ОСОБА_4 нічого не знав про крадіжку та жодної домовленості між ними на вчинення будь-яких протиправних дій не було.

В подальшому , в ході судового розгляду обвинувачена зазначила, що оскільки органом досудового розслідування на місці вчинення правопорушення не було знайдено відбитків пальців ні її, ні ОСОБА_4 , а потерпілий не має до них жодних претензій та не довів що у нього були кошти, які ніби-то були викрадені, то вона не визнає винуватості у вчиненні крадіжки. Вона лише, як і ОСОБА_4 , незаконно проникла в будинок потерпілого. На показах, які вона давала раніше, наполягав слідчий, запевняючи що при визнанні винуватості їй буде призначено менше покарання.

Незважаючи на заперечення обвинуваченими винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України , така підтверджується зібраними на досудовому слідстві та дослідженими під час судового розгляду доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він проживає у приватному будинку АДРЕСА_3 . Його дружина померла, а діти та внуки поживають окремо. Він є пенсіонером , проте за станом здоров`я має змогу ще й підпрацьовувати у ресторані неподалік. Там він виносить сміття , прибирає територію та сторожує. Там він періодично і харчувався , в зв`язку з чим в обідній час виїздив з дому . 03.11.24, приблизно о 14-15 год. , він на велосипеді поїхав в ресторан на обід. Коли повернувся через хвилин 30-40, помітив, що двері його будинку відчинені. Будинок складається з трьох кімнат та кухні. Приміщення прохідні. Він зрозумів, що до будинку хтось приходив та шукав цінності : були відчинені двері шафи в одній з кімнат, речі перевернуті, на столі в кухні лежав його паспорт, який до цього був ним захований. Він почав перевіряти своє майно та виявив, що з шафи були викрадені кошти в розмірі 60 000 грн. Крім того, зі столу в кухні пропало також кілька тисяч грн. Незважаючи на те,що він є пенсіонером, проте йому матеріально допомагали діти та внуки , дарували значні кошти на дні народження . Гроші, які вони давали, він складав на пам`ятник для себе та померлої дружини, а невідомі люди їх викрали. На його думку, обвинуваченим хтось повідомив про те, що він постійно в один час виїздить з дому. Про викрадення він повідомив свого сина, який звернувся до сусідів, в яких є відеокамери на будинках, де на відео було зафіксовано хто саме вчинив крадіжку. Оглядаючи це відео він і прийшов до висновку, що обвинувачені впевнено йшли саме до його будинку , та не боялись того, що в помешканні хтось буде. Просив притягнути винних до відповідальності згідно закону. Зазначив , що не заявляв і не має наміру в подальшому заявляти цивільний позов про відшкодування шкоди, проте вважає, що синні мають бути покарані.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що він є сином потерпілого. Він проживає з сім`єю окремо від батька. Він , брат та повнолітні онуки допомагають потерпілому і фізично і матеріально, так як батько похилого віку. Проте за його здоров`ям слідкує онука, яка працює лікарем, відтак потерпілий має змогу проживати самостійно. 03.11.24, батько зателефонував йому та повідомив, що коли він повернувся додому в післяобідній час, то виявив що його обікрали. Зокрема, були відчинені двері будинку, наявні ознаки того, що невідомі шукали цінності в кімнатах . Батько повідомив і про те, що в нього вкрали 60 000 грн, які були заховані в шафі однієї з кімнат. Свідкові було відомо про те, що батько має такі кошти , так як напередодні і він і брат та діти брата дарували значні суми потерпілому в зв`язку з уродинами. Крім того, батько давно складав кошти і про це знали рідні. Будинок батька знаходиться на вулиці , де розташовані приватні будинки. Свідок звернувся до сусідів, в яких встановлені камери відео спостереження на будинках і отримав відеозапис , з якого і було встановлено, хто саме здійснив крадіжку.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_10 повідомив, що він здійснює перевезення пасажирів на таксі. Точної дати він не пам`ятає, але восени минулого року, в неділю ввечері, коли він повернувся з села, на його телефон , в якому є додаток надання послуг « таксі» прийшло повідомлення . Клієнт мав намір їхати з АДРЕСА_4 до м. Дніпро. Коли свідок прибув за вказаною адресою, то його чекало двоє осіб ромської національності : чоловік та жінка. Чоловік був одягнутий у коричневий спортивний костюм, а жінка була у світлій куртці. Свідок зазначив, що обвинувачені у залі суду є тими особами, яких він відвозив по замовленню до м. Дніпро. При виїзді з м. Львова чоловік сів в машину на переднє пасажирське сидіння, а жінка їхала всю дорогу на задньому сидінні. По дорозі вони зупинялись, так як жінка хотіла в туалет та казала, що вона вагітна та погано себе почуває. При виїзді вони домовились про оплату у 15 500 грн. Вказані кошти він отримав вже у м. Дніпро . Розраховувався з ним чоловік, що сидів на передньому сидінні. Спершу вони вказали одну адресу у м. Дніпро, проте згодом її змінили. Він висадив клієнтів у м. Дніпро у житловому кварталі , біля будинків у 3-4 поверхи. Вони казали, що їдуть у м. Дніпро в лікарню, бо їх сестра має народити дитину. По дорозі чоловік та жінка спілкувались між собою на невідомій свідкові мові, а до нього періодично звертались російською та українською мовами. Через деякий час до свідка зателефонували працівники поліції та йому запропонували з`явитись до Шевченківського ВП, де він дав аналогічні показання.

В ході судового розгляду суд дав наступну оцінку матеріалам , що були представлені стороною обвинувачення у якості доказів винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Так, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, що врегульовано ст. 84 КПК України.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як вбачається з витягу з ЄРДР ( т. 2 а.с. 1,2 ) , 04.11.24 р. по заяві ОСОБА_8 були внесені відомості за правовою кваліфікацією ч. 4ст. 185 КК України , за фактом проникнення до будинковолодіння АДРЕСА_3 та викрадення у потерпілого коштів у розмірі 60 000 грн. Витяг з ЄРДР є електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Відтак, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України , а лише підтверджує свідчення фіксації правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення.

В зв`язку з вказаною подією , 03.11.24 р. , було прийнято від потерпілого заяву про вчинення кримінального правопорушення, що зафіксовано у відповідному протоколі ( т. 2 а.с. 3). В цей же день, 03.11.24 , у період з 19 год.33 хв. до 20 год. 45 хв., проведено огляд місця події. З протоколу вчинення вказаної процесуальної дії ( т. 2 а.с. 4-14 ) вбачається, що слідчим , за участі понятих зі згоди та в присутності потерпілого було оглянуто будинок АДРЕСА_3 , в житлових кімнатах якого в хаотичному порядку були розкидані особисті речі ОСОБА_8 , відкриті двері шафи. Наведене свідчить про те, що той, хто вчинив правопорушення, мав намір на заволодіння цінним майном потерпілого та вчиняв конкретні дії по відшуканню такого. Обставини, встановлені даним протоколом спростовують твердження як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_4 про те, що їх умисел обмежувався лише незаконним проникненням до будинку потерпілого.

Умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних. Відтак, після внесення відомостей до ЄРДР, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому докази вчинення щодо нього кримінального правопорушення, для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК України потерпілий наділений правом подавати докази в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування. Так, 04.11.2024 від потерпілого надійшло клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження DVD-R дисків з відеозаписом з камер відео спостережень з його будинку та сусідніх будинків на АДРЕСА_3 ( а.с. 15 ч. 2 ) . У відповідності до вимог ст. 93 КПК України сторони наділені правом на збирання та надання доказів, а отже, потерпілий вправі був добровільно видати слідчому відеозапис з камер відео спостереження, на якому міститься запис подій, що відбувались на території його будинковолодіння у день та час, коли невідомими особами було вчинено кримінальне правопорушення. Також потерпілим було долучено до матеріалів провадження виписку з карткового рахунку на підтвердження матеріального стану ( т. 2 а.с. 26-33).

На підставі рапорту за результатами проведення оперативно-розшукової діяльності ( т. 2.а.с. 16-17) від 05.11.24 було встановлено, що до вчинення даного кримінального правопорушення можуть бути причетні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вказані особи були пред`явлені для впізнання за фотознімками ОСОБА_10 , що відображено у протоколах проведення вказаних слідчих дій від 07.11.24 ( т. 2 а.с. 18-25). Проведення вказаної слідчої від відповідає вимогам ст.ст. 228-231 КПК України, відтак вказаний процесуальний документ є належним та допустимим доказом. Зокрема ОСОБА_10 у присутності понятих, без жодних сумнівів впізнав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як осіб, яких він, надаючи послуги по перевезенню пасажирів, 03.11.24 відвід до м. Дніпро. При допиті в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 також зазначив, що впізнає обвинувачених , яких він відвозив по замовленню до м. Дніпро.

На підставі постанов про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 07.11.24 ( т. 2 а.с. 41-42, 45-46 ) слідчим було здійснено зняття показань з камер відео спостереження , облаштованих на будинках АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , що відображено у протоколах проведення слідчих дій від 08.11.24 ( а.с. 43-44, 47-48 , т. 2 ).

Як вбачається з протоколу огляду предмета ( відеозапису) ( т. 2 а.с. 34-39) від 08.11.24 при відкритті файлу було виявлено відеозапис з камери спостереження від 03.11.2024 , обладнаної за адресою АДРЕСА_3 . Згідно відео, двоє осіб : чоловік та жінка, зайшли на територію будинковолодіння потерпілого та в подальшому обоє зайшли в приміщення будинку, звідки вийшли через 10-12 хв. Аналогічні за змістом відео, з інших ракурсів, оскільки камери спостереження були облаштовані на будинках АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , були предметом огляду у протоколі огляду предмета ( відеозапису) від 08.11.24 ( т. 2 а.с. 49-52 ). В процесі проведення судового розгляду згадані диски були предметом дослідження суду та було встановлено, що саме обвинувачені є тими особами, які 03.11.24 року , приблизно о 15 год. зайшли на територію будинковолодіння потерпілого. В подальшому ОСОБА_5 під килимком, що знаходився біля вхідних дверей в будинок знайшла ключі, відкрила помешкання та вони обоє зайшли в будинок, де знаходились протягом 10-12 хв.

Суд не приймає до уваги посилання захисту на ту обставину, що на відеозаписах з різних будинків, зазначено різний час , в який відбувалась дана подія, відтак неможливо встановити точний час вчинення правопорушення. Суд приходить до висновку, що під час оцінки доказів слід уникати зайвого формалізму. Зважаючи на практику ЄСПЛ формалізм у процесі є позитивним і необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незначна розбіжність у часовому проміжку, в якому відбувались події у відеозаписі з різних камер спостереження , облаштованих мешканцями на будинках в приватному секторі , жодним чином, на думку суду не впливають на встановлення винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення та не спростовують, враховуючи інші наявні в матеріалах докази, дані обвинуваченого акту щодо часу вчинення правопорушення.

Постановою від 08.11.24 ( т. 2 а.с. 40, 53) вказані DVD-R диски визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Було встановлено місцеперебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що відображено у рапортах від 13.11.24 , 02.12.24 ( т. 2 а.с. 54, 55 ). На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 17.12.24 ( т. 2 а.с.56-59) було надано дозвіл на проведення обшуку в будинку АДРЕСА_2 , за місцем проживання вказаних осіб.

В результаті проведення вказаної слідчої дії були виявлені та вилучені предмети одягу, в яких на місці події перебували особи, причетні до правопорушення , що відображено у протоколі обшуку від 20.12.24 р. ( а.с. 60-69) та у протоколі огляд речей від 20.12.24 ( т. 2 а.с. 73-82 ). Постановою від 20.12.24 такі визнані речовими доказами у справі ( т. 2 а.с. 70-72) . Ухвалою слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 24.12.24 на речові докази накладено арешт ( т. 2 а.с. 84-86).

Предметом дослідження в ході судового розгляду за клопотанням прокурора були також відомості про вручення обвинуваченим повідомлення про підозру ( т. 2 а.с. 87-88) ; копія ухвали слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 25.12.24 про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, зокрема даних , що знаходились у операторів комунікацій ( т. 2 а.с. 89-91) ; заяви від підозрюваних на той час ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 06.01.25 ( а.с. 92-93) про відмову від участі у проведенні слідчого експерименту . Вказані матеріали , в розумінні ст. 84 КПК України не є доказами винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення , між тим свідчать про проведення органом досудового розслідування слідчих та процесуальних дій у відповідності до вимог чинного законодавства.

Працівниками правоохоронних органів були відібрані зразки пальців рук з ручки шафи та з вхідних дверей , що зафіксовано у протоколі огляду місця події.

Постановою слідчого від 07.01.25 у даному кримінальному провадженні було призначено судову дактилоскопічну експертизу ( т. 2 а.с. 94-95). Згідно висновку експерта за № СЕ-19/114-25/784-Д від 10.01.25 ( т. 2 а.с. 96-106) сліди пальців рук , вилучені на місці вчинення кримінального правопорушення залишені не ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а іншою особою.

Враховуючи вимог ст.ст. 84, 91 КПК України не усі документи є доказами, але ті, які містять фактичні дані щодо наявності чи відсутності певних фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження. В даному випадку зі згаданого висновку не вбачається жодних обставин, що мають значення для даного кримінального провадження. Відтак, відсутні підстави для стягнення з обвинувачених в користь держави 2785 грн. 65 коп. ( т. 2 а.с. 97) - вартості проведення вказаного експертного дослідження, як того просить сторона обвинувачення.

Предметом дослідження в ході судового розгляду , за клопотанням прокурора, були також відомості, що містяться на DVD-R дисках ( т. 2 а.с. 114- 143 ) , які були отримані на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 06.01.25 ( т. 2 а.с. 107-109, 110-113, ) про тимчасовий доступ до інформації, що становить охоронювану законом таємницю та перебуває у володінні ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 ». Зокрема, вказаними роздруківками підтверджуються відомості , надані свідком ОСОБА_10 в ході судового розгляду з приводу отримання замовлення на послуги перевезення «579» щодо виклику «таксі» з місця розташування м. Львів до місця прибуття - м. Дніпро, 03.11.24. Номер телефону замовника відповідає номеру телефону, вилученому в ході проведення обшуку за місцем перебування обвинувачених у м. Дніпро, та належить обвинуваченому ОСОБА_4 .

Вказані DVD-R диски були визнані речовими доказами постановою від 30.01.25 ( т. 2 а.с. 144-145) та долучені до матеріалів провадження.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України повністю та об`єктивно доведена. Заперечення ними винуватості ОСОБА_4 та часткове заперечення винуватості ОСОБА_5 у скоєнні даного злочину та визнання лише скоєння злочину, передбаченого ст. 162 КК України , суд розцінює як метод захисту своїх інтересів та спосіб уникнення відповідальності за скоєне.

Суд вважає, що дії обвинувачених органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, за кваліфікуючою ознакою - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена шляхом проникнення у житло, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.

При цьому суд не приймає до уваги позицію сторони захисту про те , що в судовому засіданні не здобуто належних та допустимих доказів наявності змови групи осіб та наміру кожного з них окремо на заволодіння майном потерпілого.

Так, ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Кваліфікуючою ознакою, що передбачена : частиною 2 цієї статті є вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб ; частиною 3 вказаної норми є зокрема, крадіжка, поєднана з проникненням у житло та частиною 4 відповідно вчинення крадіжки в умовах воєнного стану.

Згідно зі ст. 26 КК України співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

При цьому проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями кримінального правопорушення, суб`єктивна сторона якого охоплюється єдиним умислом. Їхні дії можуть мати різний характер та їхні ролі однакові вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознаки об`єктивної сторони конкретного складу кримінального правопорушення, у даному випадку таємне викрадення чужого майна (крадіжка) поєднана з проникненням у приміщення. При цьому злочинні наслідки настають у результаті саме сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.

Отже, у такому випадку немає розподілу ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників, а тому дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК України без посилання на ст. 27 КК України.

Також у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" зазначається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Як уже було зазначено стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій обвинувачених, що свідчить про їх попередню домовленість і, що вони діяли як співучасники вчиненого кримінального правопорушення та без розподілу ролей.

Спосіб проникнення у житло, а саме те, що ключі від дверей будинку були під хідником та обвинувачені не застосовували будь-яких фізичних засобів подолання перешкод, не впливає на кваліфікацію їх дій за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки проникнення було незаконним, відбулось без дозволу потерпілого і здійснено саме з метою заволодіння його майном .

До такого висновку суд прийшов виходячи також з того, що потерпілий з обвинуваченими у дружніх чи інших відносинах не перебував, грошей раніше не позичав, до себе не запрошував, дозволу зайти до будинку не давав, і у будинку речей обвинувачених не було, тому обвинувачені достовірно знаючи про відсутність в будинку потерпілого , з метою заволодіння його майном, проникли у домогосподарство і викрали гроші. Про це свідчить і стан речей потерпілого, який залишився на місці вчинення правопорушення після залишення його обвинуваченими. Зокрема, були відчинені двері шаф, розкидані речі, що свідчить про те, що обвинувачені вчиняли дії по пошуку цінних речей, а не обмежились лише фактом незаконного проникнення до приміщення. Суд враховує і ту обставину, що в будинку потерпілого обоє обвинувачених перебували протягом 10-12 хвилин, що вбачається з запису камер відеоспостереження. Всі приміщення, в будинку потерпілого є прохідні, тому сумнівним є твердження ОСОБА_4 про те, що впродовж тривалого проміжку часу, 10-12 хв., він лише стояв біля вхідних дверей будинку та не чув і не бачив того, як ОСОБА_5 рухається по будинку, відкриває шафи, розкидає речі. При цьому жодних дій , які ніби-то вчиняла остання обвинувачений не зупинив , хоча мав для цього всі можливості. Факт того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спільно групою осіб вчинили вказане правопорушення стверджується і тим, що відразу після злочину , з метою уникнення відповідальності за скоєне, вони терміново разом намагались виїхати з м. Львова, скориставшись не громадським транспортом, а послугою « таксі». Крім того, розраховувався за послуги приватного перевезення пасажирів саме ОСОБА_4 , що ствердив допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_10 . Між тим, в ході судового розгляду сам обвинувачений зазначав, що на поїздку всі кошти його фактична дружина передала ОСОБА_5 , він же готівкових коштів при собі не мав. Враховуючи значну суму по оплаті такої послуги та посилання обвинувачених в судовому розгляді на те, що у них не було коштів для подальшого проживання та винаймання житла у м. Львові, ОСОБА_4 було відомо про джерело їх походження, проте фактично обвинувачені спільно розпорядились викраденим.Наведене узгоджуються з сукупністю досліджених судом доказів, про які зазначено вище.

Суд не ставить під сумнів і заявлений потерпілим розмір викраденого. Так, визначення розміру заподіяної майнової шкоди впливає на правильність правової кваліфікації дій осіб, адже розмір такої шкоди є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 185 КК України.

В ході судового розгляду сторона захисту не ставить під сумнів кваліфікацію дій обвинувачених за ст. 185 КК України з підстав розміру викрадених коштів. Частково визнаючи свою провину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, обвинувачена в ході судового розгляду не вказала суму викраденого, посилаючись на значний проміжок часу, що пройшов від моменту злочину. Проте, той факт , що після події злочину обвинувачені , намагаючись ухилитись від правосуддя за скоєне, мали змогу спершу пересуватись по м. Львову не громадським транспортом, а як вони самі зазначали, за допомогою таксі,; згодом оплатити 15 500 грн. за послуги таксі по маршруту м. Львів - м. Дніпро, сам по собі свідчить про те, що сума викраденого була значною. При цьому суд надає віри показанням свідка ОСОБА_10 щодо розміру отриманої ним оплати від ОСОБА_4 послуги по перевезенню пасажирів. Вказана сума відповідає і ринковій вартості такої послуги , з врахуванням віддаленості місця призначення. Крім того, у суду відсутні будь-які відомості про те, що свідок, що був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивий відомостей, має особисту зацікавленість у розгляді даної справи судом.

Надає віри суд також показанням допитаного в якості свідка ОСОБА_9 , щодо розміру викрадених у його батька коштів. Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що потерпілий в судовому засіданні заявив про відсутність у нього наміру звертатись з цивільним позовом до обвинувачених, а наполягає лише на притягненні винних до відповідальності. Наведене теж свідчить про те, що у потерпілого відсутній мотив на завищення суми спричиненої шкоди , так як він не ставить питання про її відшкодування.

Відтак, підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

При призначенні покарання суд виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність з боку обвинувачених будь-якого відшкодування спричиненої шкоди.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, у Рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.».

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Досліджуючи дані про особу обвинуваченого , суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Так, санкцією ч.4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. Відповідно до встановлених обставин, обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України є тяжким злочином.

При призначення покарання ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність відомостей про будь-які захворювання особи, її роль при вчиненні даного злочину.

Обставини, які відповідно до вимог ст. 66 КК України пом?якшують покарання ОСОБА_5 є вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності. Проте, суд не враховує щире каяття у якості пом`якшуючої обставини, виходячи з наступного. Щире каяття - це не лише визнання вини, а й глибокий внутрішній жаль та осуд свого вчинку, що проявляється через активні дії: з`явлення зі зізнанням, відшкодування шкоди, сприяння розкриттю злочину. В даному випадку жодні дії потерпілої не свідчать про її щире каяття.

Не приймає у якості пом`якшуючої обставини і наявність на утриманні обвинуваченої ОСОБА_5 двох дітей. Так, як вбачається з пояснень самої обвинуваченої, її неповнолітній син, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13, разом з бабусею проживає за межами України. Жодних даних про те, що обвинувачена надавала дитині будь-яке утримання, не надано. Крім того, народжена ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_12 , перебуває в патронатній родині , що вбачається з інформації ІНФОРМАЦІЯ_10 ( т. 1 а.с. 234, т. 3 а.с. 57 ).

Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченої - рецидив злочинів. Відтак, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченої ст. 69 КК, про що клопотала сторона захисту в судових дебатах. При призначенні ОСОБА_5 покарання суд вважає за необхідне призначити таке в межах санкції статті, за якою кваліфіковано злочин, у виді позбавлення волі.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Враховуючи наведене, слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.02.2020, яким ОСОБА_5 було призначено покарання за ч. 3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі терміном на 4 роки, за ст. 75 КК України призначено 2 роки іспитового терміну, а 09.08.2021 - останню було оголошено в розшук ВП N?3 Одеського РУП N?1 ГУНП в Одеській області в зв`язку з ухиленням від виконання вироку суду. Призначення такого покарання випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості скоєного правопорушення, його роль при вчиненні даного злочину, проходження курсу лікування від наркозалежності. Інших відомостей щодо незадовільного стану здоров`я обвинуваченого, про який він зазначав в судових дебатах, у суду немає. З клопотаннями про витребування інформації з Львівського слідчого ізолятора щодо отримання медичної допомоги в зв`язку з будь-якими захворюваннями обвинувачений та його адвокат не зверталися , між тим його захист здійснювався професійним адвокатом.

Відтак, обставини, які відповідно до вимог ст. 66 КК України пом"якшують покарання ОСОБА_4 - відсутні. Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого - рецидив злочинів.

Відтак , з врахуванням наведеного, поведінки обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід обрати покарання в межах санкції статті, за якою кваліфіковано злочин, у виді позбавлення волі, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження того, що обвинувачений вживав заходів для виправлення наслідків вчиненого, або для зміни своєї поведінки після звільнення з місць позбавлення волі за попереднім вироком.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 24.12.24 на речові докази ( т. 2 а.с. 84-86) підлягає скасуванню.

Долю речових доказів слід вирішити згідно вимог ст. 100 КПК України. Зокрема, коричневі спортивні штани; мобільний телефон чорного кольору марки «Nomi» Іmei1: НОМЕР_1 , Іmei2: НОМЕР_2 з сім-картою мобільного оператора « ІНФОРМАЦІЯ_11 » із мобільним номером: НОМЕР_3 слід повернути ОСОБА_4 ; кросівки чорного кольору; кросівки білого кольору; сумку бежевого кольору; шарф чорно-голубого кольору слід повернути ОСОБА_5 . Вказане майно згідно квитанції за № 2090 від про отримання на зберігання ( а.с. 86 ,т . 2 ) перебуває на зберіганні у ІНФОРМАЦІЯ_12 . Три DVD-R диски ( т. 2 а.с. 114, 124, 143 ) слід залишити при матеріалах судового провадження.

Під час досудового розслідування стосовно обвинувачених був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Враховуючи, що судом призначається покарання у виді позбавлення волі, суд вважає необхідним до набрання вироком законної сили залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання обвинуваченим слід обчислювати з дня фактичного затримання - 21 грудня 2024 року.

Цивільний позов не заявлено. Як зазначалось вище, кошти за проведення судової дактилоскопічної експертизи не підлягають до стягнення з обвинувачених.

В умовах дії воєнного стану суд , відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК після складання та підписання повного тексту вироку має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини, вручивши в цей день учасникам судового провадження повний тексту ухваленого судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 374-376 КПК України, суд -

ухвалив :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 ( п`ять ) років.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_4 залишити без змін .

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання - 21 грудня 2024 року.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 ( п`ять ) років .

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України , за сукупністю вироків, частково приєднати до покарання призначеного за даним вироком не відбуте покарання за вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.02.2020 і остаточно призначити покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять ) років 1 ( один ) місяць.

До набрання вироком законної сили , запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_5 залишити без змін .

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту затримання - 21 грудня 2024 року.

Скасувати арешт , накладений постановою слідчого судді Шевченківського райсуду м. Львова від 24.12.24 на речові докази .

Речові докази : - коричневі спортивні штани; мобільний телефон чорного кольору марки «Nomi» Іmei1: НОМЕР_1 , Іmei2: НОМЕР_2 з сім-картою мобільного оператора « ІНФОРМАЦІЯ_11 » із мобільним номером: НОМЕР_3 - повернути ОСОБА_4 ;

- кросівки чорного кольору; кросівки білого кольору; сумку бежевого кольору; шарф чорно-голубого кольору - повернути ОСОБА_5 ;

- три DVD-R диски залишити при матеріалах судового провадження.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1