Рішення від 09 листопада 2025 р. у справі №308/8886/24 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8886/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Крегул М.М.,

за участю секретаря судового засідання Бегені В.В.,

представника позивача – Меженної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Ужгороді цивільну справі за позовною заявою адвоката Меженної Вікторії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Меженна В.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з даною позовною заявою, яку мотивує тим, що ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Головко В. Є. було відкрито спадкову справу № 2/2022, в рамках якої позивачу були видані Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне ОСОБА_2 майно, однак було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину на гараж, який розташований в АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002р. 3/4 частки якого належали спадкодавцю на підставі Договору про купівлю-продаж майна від 17.03.2003 року, Витягу з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 78 від 14.04.2023 року « Про переоформлення гаражів та реєстрацію існуючого гаража» та спадкування за померлим чоловіком ОСОБА_3 , з підстав відсутності державної реєстрації права власності на зазначене майно.

У зв`язку з цим, позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на 3/4 частки гаражного боксу, загальною площею 24,3 кв.м., по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002р.

Не погоджуючись з позовною заявою, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, доводи якого зводяться до того, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 , з чого вбачається, що ОСОБА_3 за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку та спірне домоволодіння, тому вони не є об`єктом спадкування і не увійшли до спадкової маси, у зв`язку з чим ОСОБА_2 також не набула права на спадкування даного майна. В свою чергу, ОСОБА_1 не може бути спадкоємцем спірного майна.

Також відповідач у відзиві звертає увагу, що в матеріалах справи немає інформації про наявність спадкової справи після смерті ОСОБА_3 та можливих спадкоємців, які, на думку відповідача мають бути залучені до розгляду даної справи. З матеріалів справи не можна встановити чи зверталася взагалі ОСОБА_2 із заявою про отримання свідоцтва про права на спадщину після смерті ОСОБА_3 ..

Окрім цього, відповідач вказує на можливу наявність інших спадкоємців за померлим ОСОБА_3 , з огляду на частку права власності на гаражне приміщення, які у свою чергу мають виступати відповідачами у даній справі.

У зв`язку з наведеним у відзиві, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

25.03.2025 року від представника позивача – адвоката Меженної В.І. до суду надійшла відповідь на відзив. Зокрема зазначає, що у відзиві відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог, а наведені ним заперечення підлягають відхиленню. Стверджує, що оскільки гаражне приміщення придбано ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , мамою позивача, відтак таке є спільною сумісною власністю подружжя на підставі ч.З ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України.

Таким чином, ОСОБА_2 , мамі позивача, як спадкодавцю належала 1/2 частки гаражного боксу по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002р.

Крім цього, ОСОБА_2 , після смерті чоловіка ОСОБА_3 , як переживша дружина, успадкувала за законом 1/4 у належній йому частці цього гаражного боксу в порядку ч.З ст. 1268 ЦК України.

Отже, на момент смерті спадкодавцю ОСОБА_2 належало право власності на 3/4 частки гаражного боксу.

Також представник позивача вказує, що нге заслуговують на увагу і доводи представника відповідача, щодо реалізації позивачем свого права на спрадкування фактом отримання свідоцтва про право на спадщину, тобто 30.12.2023 року, оскільки право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї.

Процесуальні рішення по справі.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Лемак О.В. від 27.05.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Згідно ж розпорядження № 259 від 14.11.2024 року призначено повторний автоматизований розподілу справи, у зв`язку із тим, що суддя Лемак О.В. відрахована зі штату суду у зв`язку з поданням заяви про відставку згідно наказу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.10.2024 року №37/02-06.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого для розгляду даної справи - суддю Крегул М.М.

Ухвалою судді від 18.11.2024 року цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 30.09.2025 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Меженна В.І. позовну заяву підтримала просила задовольнити в повному обсязі з підстав та мотивів викладених в ній.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи про причини неявки суд не повідомляли.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

За приписом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст. 13 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у ст. 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровано шлюб, що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 у віці 74 роки, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Разом з тим встановлено, що ОСОБА_3 за життя та під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , придбав гаражний бокс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору про купівлю-продаж майна від 17.03.2003 року.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 78 від 14.04.2003 року вирішено переоформити на гр. ОСОБА_3 цегляний гараж, що знаходиться по АДРЕСА_1 (згідно схеми).

Отже, вищезазначене майно було набуте подружжям за час шлюбу, на підставі ст. 60 Сімейного кодексу України належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

З наведеного вище слідує, що ОСОБА_2 , мамі позивача, належала 1/2 частки гаражного боксу по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002р.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_2 , після смерті чоловіка ОСОБА_3 , як переживша дружина, успадкувала за законом 1/4 у належну йому частку гаражного боксу по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002р. в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України.

Разом з тим, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 82 роки, що стверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_3 .

Отже, станом на момент смерті спадкодавцю ОСОБА_2 належало право власності на 3/4 частки гаражного боксу по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002 року.

У свою чергу, ОСОБА_2 30.03.2017 року написала заповіт посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу зареєстрований в реєстрі за № 435, згідно якого ОСОБА_2 все своє майно, яке буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все та, на що вона за законом матиме право, заповідає сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину за своєю померлою матір`ю ОСОБА_2 ..

Разом з тим, згідно повідомлення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Головко В.Є. від 23.02.2024 року, позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину на гараж, розташований в АДРЕСА_1 , оскільки не надано документі, які підтверджують належність ОСОБА_2 , чи її чоловіку ОСОБА_3 , права власності на гараж та державну реєстрацію такого права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В силу п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування згідно ст.1217 ЦК України здійснюється за заповітом або законом.

У ст.1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вимогами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом унесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч.4 ст.3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 р, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов; 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто , право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч.1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Зокрема, до 05.08.1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 5.08.92 №449, яка втратила чинність.

Аналізуючи вищенаведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані в період до 05.08.92 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

При цьому, у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про належність цього майна попередньому власнику та визначення наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 10 жовтня 2018 року № 557/1209/16-ц.

так, частиною 2 ст. 1296 Цивільного кодексу України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд встановив, що позивач не може в нотаріальному порядку оформити спадщину після смерті матері, а тому обґрунтовано звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно п.2 ч.1 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Як вбачається з роз`яснень в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в пункті 3.1. Листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Отже, враховуючи те, що у позивача існують перешкоди у оформленні права на спадщину в нотаріальному порядку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 328, 331, 392, 1216, 1218, 1225 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката Меженної Вікторії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності в порядку спадкування за заповітом за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на частки гаражного боксу, загальною площею 24,3 кв.м., по АДРЕСА_1 , згідно схеми розташування гаражу по фактичному користуванню станом на 28.01.2002 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Ужгородська міська рада (код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3, Закарпатської області).

Час та дата складання повного тексту рішення 20.11.2025 року о 16 год. 15 хв.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул