Вирок від 19 січня 2026 р. у справі №708/737/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/190/26 Справа № 708/737/25 Категорія: ч. 2 ст. 389 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретарки – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Чигиринського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 25.07.2025 р. у кримінальному провадженні № 12025255330000520 від 18.05.2025 р., -

В С Т А Н О В И В:

Зазначеним вироком ОСОБА_7 , який

народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кам`янка

Черкаської обл., українець, громадянин

України, має середню освіту, не працює,

учасник бойових дій АТО, раніше суди-

мий 28.01.2025 р. Чигиринським райсу-

дом Черкаської обл. за ч. 1 ст. 125 КК

України до 90 годин громадських робіт,

невідбута частина покарання складає 42

години, зареєстрований:

АДРЕСА_1 ,

проживає:

АДРЕСА_2 ,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 28.01.2025 р. та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 днів.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_7 не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній. Судові витрати та речові докази у провадженні відсутні.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи засудженим вироком Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 28.01.2025 р. за ст. 125 КК України до 90 годин громадських робіт та 5.04.2025 р. поставлений на облік Черкаського РС № 4 філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській обл., після чого 11.04.2025 р. був ознайомлений із порядком і умовами відбування призначеного йому покарання, попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування призначеного покарання та згідно наказу КП «Єдиний розрахунковий центр» № 37-к від 14.04.2025 р. був залучений до відпрацювання громадських робіт на території м. Чигирин Чигиринської ТГ, умисно, без поважних причин не з`являвся до КП «Єдиний розрахунковий центр» в м. Чигирині Чигиринської ТГ для відбування призначеного покарання у виді громадських робіт, а саме 14.04.2025 р., 15.04.2025 р., 16.04.2025 р., 17.04.2025 р., 18.04.2025 р., 7.05.2025 р., 8.05.2025 р., 9.05.2025 р. та 12.05.2025 р. без повідомлення уповноваженого представника органу пробації та відповідальної особи по здійсненню контролю за виконанням громадських робіт з КП «Єдиний розрахунковий центр» та фактично ухилився від відбування покарання у виді громадських робіт. Тобто ОСОБА_7 не відпрацював 42 години громадських робіт без поважних причин.

Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 389 КК України, як ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання.

Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, та правильності кваліфікації його дій, прокурор Чигиринського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, таухвалити новий вирок в частині призначення покарання, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 28.01.2025 р. та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 днів.В решті вирок суду першої інстанції апелянт просив залишити без змін.

Апеляційні вимоги мотивує тим, що в мотивувальній частині вироку зазначено, що суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбуття покарання, а тому прийняв рішення про застосування положень ст. 75 КК України.

Мотивами такого рішення стало те, що ОСОБА_7 є учасником бойових дій, має незадовільний стан здоров`я, що на переконання суду підтверджує наявність у нього наміру виправитися та у певній мірі зменшує ступінь його суспільної небезпеки та ризик можливого повторного вчинення ним кримінального правопорушення.

Разом з тим, твердження про те, що обвинувачений має незадовільний стан здоров`я є необґрунтованим, так як будь-яких підтверджуючих документів про це суду не надано та матеріали кримінального провадження не містять. Тому вищевказані обставини самі по собі не дають достатніх підстав вважати про можливість виправлення обвинуваченого без відбуття реального покарання.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК України суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен ураховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.

Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

Окрім того, при призначенні покарання обвинуваченому судом першої інстанції належним чином не враховано особу обвинуваченого, який офіційно не працює, є раніше судимим, за місцем проживання характеризується посередньо, до останнього вже застосовувалось покарання у виді громадських робіт, яке залишилось не виконаним.

Так, ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за вчинення кримінального правопорушення 28.01.2025 р. Чигиринським райсудом Черкаської обл. за ч. 1 ст. 125 КК України до 90 годин громадських робіт, на шлях виправлення не став, висновків для себе не зробив, оскільки по сплину короткого проміжку часу, знову вчинив кримінальне правопорушення, яке фактично полягає в ухиленні від покарання.

Таким чином судом першої інстанції належним чином не враховано той факт, що на момент постановлення нового вироку, ОСОБА_7 не відбув покарання за попереднім вироком у виді громадських робіт та після застосування положень ст. ст. 71, 72 КК України звільнив його від відбування призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України, що не відповідає вимогам кримінального закону.

Така ж позиція відображена у постанові від 1.03.2023 р. Касаційного суду за результатами розгляду справи № 758/15350/21. Судом зазначено, що у разі коли за попереднім вироком особі призначено покарання, яке слід відбувати реально, під час постановлення нового вироку із застосуванням положень ст. 71 КК України суд не може звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання за цим вироком з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зокрема колегія суддів Верховного Суду зазначила, що при призначенні остаточного покарання у виді позбавлення волі з урахуванням положень ст. ст. 71, 72 КК України, звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі відповідно до ст. 75 КК України є неприпустимим.

Крім того, з урахуванням наявних у справі даних про особу обвинуваченого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й того, що останній, не відбувши призначеного йому покарання за попереднім вироком, знову вчинив кримінальне правопорушення, що свідчить про відсутність позитивних змін у його особистості та неготовність до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, а тому звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 413 КПК України регламентовано, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Встановлено, що Чигиринським райсудом Черкаської обл. ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та з урахуванням положень ст. 72 КК України призначено остаточне покарання у виді 1 року 5 днів обмеження волі. При цьому звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Таким чином при наявності сукупності вироків судом звільнено обвинуваченого від відбування покарання, що на переконання прокурора є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, тим самим порушив вимоги КПК України, що зобов`язують ухвалювати законний, обґрунтований та вмотивований вирок, керуючись нормами кримінального та кримінального процесуального закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

З урахуванням наведеного, просить вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, скасувати в частині призначеного обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України, які не підлягали застосуванню, з постановленням за правилами ст. 420 КПК України апеляційним судом у цій частині нового вироку.

Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка повністю підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити із вказаних у ній підстав, обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив призначити покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, вивчивши матеріали кримінального провадження, провівши часткове судове слідство в частині дослідження відомостей, які характеризують обвинуваченого, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Так, відповідно до змісту вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції повністю визнав свою вину. З огляду на це, кримінальне провадження було розглянуте судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.

З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, окрім того прокурор в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися, відповідно до вимог ст. 404 КПК України.

У зв`язку з цим апеляційним судом вказаний вирок перевіряється лише в частині неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України;

2) відповідно до положень Загальної частини КК України;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зазначені вимоги закону України про кримінальну відповідальність у достатній мірі не врахував.

Так, санкцією ч. 2 ст. 389 КК України передбачено покарання у виді пробаційного нагляду на строк до трьох років або обмеженням волі на той самий строк.

Судом першої інстанції ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 389 КК України призначено покарання у виді 1 року обмеження волі, тобто в межах санкції вказаного матеріального закону.

Проте, суд першої інстанції, визнавши винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, призначив йому покарання в межах санкції відповідної статті КК України, на підставі ст. 71 КК України, приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання у виді 42 годин громадських робіт за попереднім вироком (з урахуванням вимог ст. 72 КК України про складання покарань) та призначив остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 днів. На підставі ст. 75 КК України, звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановив іспитовий строк 1 рік, всупереч вимогам Закону, оскільки не врахував, що на момент постановлення нового вироку, ОСОБА_7 не відбув покарання за попереднім вироком у виді громадських робіт, та після застосування вимог ст. ст. 71, 72 КК України звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, що не відповідає вимогам кримінального закону.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначив вид покарання, який можна призначити за вчинення кримінального правопорушення, караність якого встановлено ч. 2 ст. 389 КК України, оскільки таке покарання передбачено санкцією цієї статті КК України і відповідатиме особі обвинуваченого, але не врахував, що у разі коли за попереднім вироком особі призначено покарання, яке слід відбувати реально, під час постановлення нового вироку та застосуванням вимог ст. 71 КК України суд не може звільнити обвинуваченого від відбування остаточного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зокрема колегія суддів Верховного Суду зазначила, що при призначенні остаточного покарання у виді позбавлення волі з урахуванням положень ст. ст. 71, 72 КК України, звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі відповідно до ст. 75 КК України є неприпустимим (Постанова Верховного Суду від 1.03.2023 р., справа № 758/15350/21).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд ухвалив вирок із недотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, оскільки при призначенні покарання застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині застосування закону, який не підлягає застосуванню (ст. 75 КК України), призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Апеляційний суд вважає, що аргументи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_7 та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України з призначенням покарання, яке обвинувачений буде відбувати реально.

Виходячи з вимог ст. ст. 50 та 65 КК України, апеляційний суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 діяння, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків; відомості про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо; на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває; є учасником бойових дій; наявність обставин, що пом`якшують покарання - повне визнання вини та щире каяття та відсутність обтяжуючих обставин; враховуючи при цьому, що вчинив кримінальне правопорушення у виді проступку, має непогашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив кримінальний проступок під час відбування покарання за попереднім вироком.

Згідно світлокопії посвідчення, ОСОБА_7 є ветераном війни - учасником бойових дій ( а. пр. 39). Відповідно до світлокопій медичної документації, ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров`я ( а. пр. 40-43).

Стосовно відомостей про особу ОСОБА_7 , то апеляційний суд враховує, що згідно вимоги про судимість ОСОБА_7 , 28.01.2025 р. засуджений Чигиринським райсудом Черкаської обл. за ч. 1 ст. 125 КК України до 90 годин громадських робіт (а. пр. 36).

Згідно табелю виходу на роботу засудженого ОСОБА_7 за квітень та травень 2025 р., ОСОБА_9 не відбув призначене йому покарання у виді громадських робіт у повній мірі (а. пр. 26-27).

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що на момент постановлення нового вироку, ОСОБА_7 не відбув покарання за попереднім вироком у виді громадських робіт, проте після призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, безпідставно звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, а тому на переконання апеляційного суду, призначене судом покарання не відповідає вимогам кримінального закону та окрім неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність ще й не відповідатиме ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості через застосування ст. 75 КК України.

Натомість поза увагою суду залишилися дані, що характеризують особу обвинуваченого, що передбачає врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (ст. 65 КК України).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання за ст. 71 КК України та подальше звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, внаслідок м`якості, а тому вважає, що покарання обвинуваченому слід обрати в межах санкції статті КК України у виді пробаційного нагляду строком 1 рік. На підставі ст. 71 КК України, до цього покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 28.01.2025 р. у виді 42 годин громадських робіт, що за правилами п. п. б) та г) п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України дорівнює 10 дням пробаційного нагляду та визначити остаточне покарання у виді 1 року 10 дням пробаційного нагляду.

Апеляційний суд наголошує, що законодавець у ст. 72 КК України не встановив прямого співвідношення для складання покарань у виді громадських робіт та пробаційного нагляду, проте з огляду на зміст ч. 6 ст. 72 КК України, якою визначено, що встановлені в ч. 1 цієї статті правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК України, тобто заборони для такого складання (перерахунку) різних видів покарань не вбачається.

Законних підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. ст. 75 та 76 КК України або ст. 69 КК України апеляційний суд не вбачає.

На переконання апеляційного суду, саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Підстав для обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 не вбачається, відповідних клопотань учасниками судового розгляду не заявлено.

За таких обставин, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання, апеляційний суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому покарання в межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 389 КК України, а саме у виді 1 року пробаційного нагляду, на підставі ст. 71 КК України, до цього покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком у виді 10 днів та вважати його засудженим до остаточного покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 10 днів.

В іншій частині правильність призначеного покарання в апеляції не оскаржується.

Таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є слушними, тому що ґрунтуються на вимогах закону, але тому підлягають до часткового задоволення, а вирок місцевого суду до скасування в частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 414, 419 та п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Вирок Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 25.07.2025 р. стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.

ОСОБА_7 вважати засудженим за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, до покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського райсуду Черкаської обл. від 28.01.2025 р. у виді 42 годин громадських робіт та призначити остаточне покарання у виді 1 (одного) року 10 днів пробаційного нагляду.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59 1 КК України, покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_7 , відповідно до ч. 1 ст. 492 КВК України, рахувати з дня його постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирати.

В решті вирок суду - залишити без змін.

Апеляційну скаргу прокурора Чигиринського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_8 – задовольнити частково .

Вирок суду може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді