Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №288/1993/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/1993/24 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Мельничук Ілони Вікторівни про забезпечення позову у цивільній справі №288/1993/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Поліщука Р.М. у смт Попільні ,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 .

У серпні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Мельничук І. В. звернулася до суду із заявою про забезпечення позову у якій просила вжити заходи забезпечення позову наступним чином: визначити час спілкування малолітнього сина – ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 20:00 неділі по п`ятницю до 14:00 (кінець навчального дня); зобов`язати батька ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем проживання матері – АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що 16 серпня 2024 року вона ( ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до батька дитини про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, тобто з нею. Вжиття заходів забезпечення позову в межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини є об`єктивно нагальним, а невжиття зазначених заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Так, з 04 листопада 2003 року по 13 серпня 2020 року вони із ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням суду за ініціативою ОСОБА_2 , адже у останнього інша сім`я. Від шлюбу з ОСОБА_2 у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 . Вони ( ОСОБА_1 ) із сином проживали в орендованій квартирі, де створені всі необхідні умови для проживання дитини, а донька проживає і навчається за кордоном. Син ОСОБА_5 навчається в ліцеї №176 ім.Мігеля де Сервантеса Сааведри Дніпровського району м.Києва, де закінчив 1-Б клас. ОСОБА_5 спокійний, уважний та посидючий хлопчик. Вона ( ОСОБА_1 ) приділяла увагу вихованню та навчанню сина: кожен день вчасно приводила сина до навчального закладу та забирала з групи продовженого дня, у дитини кожен день була їжа для перекусів, вона цікавилася шкільним життям дитини (спілкувалася з педагогами та завжди відвідувала батьківські збори і допомагала батьківському комітету класу). Однак, після останнього дзвоника відповідач ОСОБА_2 забрав сина та їй (матері) не повертає, не надає можливості бачитися і спілкуватися з дитиною. Домовитися з батьком дитини вона не може. Спір виник після того, як вона ( ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до батька дитини про стягнення аліментів на ОСОБА_5 . ОСОБА_6 відповідач фактично шантажує її ( ОСОБА_1 ). У відповідача є інша сім`я та спільна з новою дружиною дитина. Відповідач примушує ОСОБА_5 свою нинішню дружину називати «матір`ю». Враховуючи військовий стан, відповідач може вивезти сина за кордон без згоди матері, тобто без її згоди. Скоро перше вересня та ОСОБА_5 потрібно йти до школи, де йому подобалося навчатися та де у нього з`явилися перші друзі. Починаючи з липня 2024 року батько дитини повністю усунув матір, тобто її ОСОБА_1 , від виховання та спілкування з сином ОСОБА_5 , протиправно без згоди матері змінив місце проживання дитини, на всі прохання матері побачити дитину батько реагує дуже агресивно, не відповідає на дзвінки, не надає інформацію про місцезнаходження дитини, не дає сину спілкуватися із старшою сестрою ОСОБА_4 та бабусею по материнській лінії, що свідчити про бажання відповідача перервати будь-який зв`язок із рідними для дитини людьми. Вона розцінює поведінку відповідача, як недобросовісну, при наданні інформації про місце проживання дитини, адже у ті нечасті випадки, коли батько дитини відповідає на її дзвінки чи повідомлення, постійно говорить про інше місце перебування. Така поведінка батька сина негативно впливає на розвиток ОСОБА_5 та на стосунки і контакт із матір`ю та старшою рідною сестрою, а за таких обставин, не може йти мова про духовне та моральне благополуччя сина ОСОБА_5 і виховання його в атмосфері взаємоповаги та любові. З липня 2024 року по день звернення із заявою про забезпечення позову відповідач не надав їй можливості побачитися з сином жодного разу. Поспілкуватися з дитиною телефоном їй вдалося лише кілька разів. Наразі їй достеменно невідоме місце перебування відповідача та дитини. Звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей не надали належного результату, а тому захист можливий лише у судовому порядку. Існує правова невизначеність щодо місця проживання малолітнього сина, який не досяг десяти років, наявний спір та конфліктна ситуація між сторонами щодо реалізації батьківських прав та обов?язків. Наразі вона абсолютно (зовсім) не має доступу до сина для реалізації своїх батьківських прав та обов`язків. У неї, як у матері, відчай, адже вона не забороняла відповідачу бачитися з сином. Навіть коли ОСОБА_5 знаходився у бабусі, вона завжди привозила дитину на зустріч до батька. Переконана у тому, що синочок не розуміє, чому батько не відвозить його назад до неї, тобто до матері. Натомість відповідач налаштовує сина проти неї та переконує дитину в тому, що вона начебто не хоче, щоб ОСОБА_5 приїздив до неї та проживав разом із нею. Також намовляє сина називати її (позивача) біологічною матір`ю. Насправді її діти для неї це сенс її життя. Порівнюючи негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (встановлення режиму спілкування батьків із малолітнім сином) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрати емоційного зв`язку між нею, як матір`ю, та сином внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), ураховуючи законний інтерес, за захистом якого вона звертається до суду, заходи забезпечення позову, які вона просить застосувати, є співмірними із заявленими нею вимогами. При вирішенні заяви про забезпечення позову, матір дитини також просить врахувати вік сина, який з народження перебував із нею у постійному контакті, проживав із нею та навчався в ліцеї №176, який знаходиться біля її місця проживання, а батько сина завжди мав змогу за бажанням підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з дитиною. Незважаючи на особисті образи, вона ніколи не перешкоджала ОСОБА_2 у реалізації ним своїх батьківських прав та обов?язків. Усунення її, як матері, від участі у вихованні та спілкуванні з сином призведе до неминучих наслідків, таких як втрата контакту між сином та нею, а така ситуація є емоційно травмуючою та не буде сприяти найкращим інтересам дитини, які мають бути враховані максимально. Наразі відповідач повністю ізолював її, як матір, від спілкування та участі в житті сина. На її переконання, відповідач застосовує до дитини психологічне насильство. У разі забезпечення позову в спосіб, який вона просить, малолітній син буде підтримувати зв`язок з обома батьками, оскільки вона ніколи не перешкоджала та перешкоджатиме участі батька сина у житті дитини та вихованні ОСОБА_5 , незважаючи на завдані їй останнім особисті образи. Син навчатиметься у звичному для нього ліцеї із знайомими однокласниками-друзями та класним керівником, перебуватиме у звичних для нього умовах, що не призведе до порушення прав батька дитини, а буде цілком співпадати з інтересами дитини.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року заява про забезпечення позову задоволена. Позов забезпечений шляхом: визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 20.00 години неділі по п`ятницю до 14.00 години (кінець навчального дня); зобов`язано батька ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його матері ОСОБА_1 за місцем проживання матері: АДРЕСА_2 , із моменту постановлення цієї ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили. Ухвала допущена до негайного виконання, а її оскарження не зупинило її виконання.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Висновки суду першої інстанції про те, що він забрав сина та перешкоджає матері дитини у спілкуванні з сином, у той час як дитина до липня 2024 року проживала разом із матір`ю та відвідувала навчальний заклад, а дії батька вказують на те, що він усунув матір від участі у вихованні сина та спілкуванні із останнім суперечать дійсним обставинам справи, не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на припущеннях. Так, у порушення прямої заборони, закріпленої в частині десятій ст.150 ЦПК України, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дитини, оскільки фактично визначено місце проживання дитини, яка до цього постійно проживала з батьком, за адресою проживання матері, ще й з покладенням обов`язку на батька передавати дитину за місцем проживання матері. На переконання скаржника, застосовані судом заходи забезпечення позову не є співмірними із зазначеними позовними вимогами та не відповідають заявленим позовним вимогам. Суд першої інстанції не врахував, що заходи забезпечення позову застосовуються лише у разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що їх невжиття може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та потягне за собою порушення прав заявниці, чого в даному випадку встановлено не було. Після припинення між ними у січні 2020 року шлюбних відносин ОСОБА_1 лише вісім місяців сумарно проживала разом із сином ОСОБА_5 . Інші чотири роки та чотири місяці син проживав із батьком, тобто з ним, або у батьків ОСОБА_1 за 350 км від останньої. При цьому, ОСОБА_1 не бажала спілкуватися і бачитися з дитиною та брати участь у вихованні сина, не виявляла зацікавленості до інтересів, навчання, фізичного розвитку, захоплень дитини, не відвідувала навчальні заклади та гуртки, в яких навчався та займався син, не спілкувалася з його вихователями та тренерами, не переймалася, як відбувається виконання програми щеплень дитини та профілактичні медичні огляди, не займалася питаннями організації відпочинку та оздоровчих поїздок сина, забула про питання вчасної підготовки вступу дитини до школи, проявила байдужість у питаннях безпеки життя дитини, свідомо залишивши малолітнього сина в зоні діяльності окупаційних військ, тоді як сама виїхала в безпечну зону Черкаської області. Натомість він, перебуваючи у зоні бойових дій, дізнавшись про становище сина, організував рятувальну експедицію та 28 травня 2022 року евакуював сина з смт Свеса Ямпільського району Сумської області (від баби та діда по материнській лінії) в безпечне місце. Всі п`ять років окремого від заявниці проживання, питаннями навчання, лікування, оздоровлення, розвиваючих програм та спорту сина займався він, як батько дитини, а в окремі періоди – батьки ОСОБА_1 . За останні півтора роки проживання дитини з батьком, мати дитини лише тричі прохала привезти сина до неї та всі її прохання були ним виконані. Наразі син не бажає постійно проживати з матір`ю, а має глибоку емоційну прихильність до батька. Сектором ювенальної превенції відділу поліції Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м.Києві наразі здійснюється перевірка фактів за ознаками злісного невиконання ОСОБА_1 , як матір`ю, встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки та ухиляння матері від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини. Викладені вище обставини підтверджуються доказами, долученими до апеляційної скарги. Ці ж докази є додатками до поданого ним позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із батьком, який перебуває у провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області з 20 серпня 2024 року (справа №228/1899/24), тобто за дев`ять днів до звернення ОСОБА_1 до нього з аналогічним позовом, подання якого розцінюється ним не як бажання матері проживати разом із сином, а як помста йому, тобто ОСОБА_2 . Негайна передача дитини матері фактично на постійне проживання без попереднього залучення представників органу опіки у складі психолога з дитячої психології призведе не до поновлення та підтримки відносин і контакту матері з дитиною та не до відновлення і налагодження емоційних стосунків між ними, а порушить звичний уклад життя дитини та, як наслідок, травмує психіку дитини, що матиме довгостроковий негативний зворотній від мети забезпечення позову результат. Наполягає на тому, що у суду відсутні підстави для забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук І.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Позиція ґрунтується на тому, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов про визначення місця проживання дитини, тимчасово до розгляду спору по суті визначив час спілкування малолітнього сина як з матір`ю, так і з батьком, що відповідає найкращим інтересам дитини. Спілкування матері з дитиною буде сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту, що відповідає інтересам дитини. Скаржник для себе вирішив, що ОСОБА_1 є поганою матір`ю та, скориставшись забиранням сина на частину канікул, у подальшому відсторонив ОСОБА_5 від спілкування із матір`ю та особистим рішенням ізолював сина від матері, старшої сестри ОСОБА_4 і бабусі по лінії матері дитини, до яких хлопчик виявляв прихильність. Такі дії доводять бажання батька дитини перервати зв`язок сина із рідними для дитини людьми, що негативно впливає на розвиток ОСОБА_5 . На всі звернення батька дитини до правоохоронних органів поліція надала відповідь, що відносини не відносяться до її компетенції. З червня 2024 року мати дитини жодного разу з вини батька не змогла побачити сина. Навіть наявність ухвали про забезпечення позову не дало матері дитини можливості хоча б раз побачити сина. Мати дитини у відчаї. Хоча є образа, але натомість вона не забороняла батькові регулярно бачитися з сином після їх розлучення. Правові позиції Верховного Суду, на які посилається скаржник, як раз свідчать про правильність застосування судом першої інстанції норм права та про обґрунтованість постановленої ним ухвали, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону. Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Позбавлення матері будь-якої можливості контактувати з її дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом із тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт із обома батьками і є найкращим інтересом дитини.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук В.П. задоволено частково. Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19)).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19 (провадження №61-10859св20) вказано, «що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю».

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив і у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №344/16653/16-ц.

Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №467/403/22.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21 (провадження №61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19 (провадження №61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20 (провадження №61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20 (провадження №61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народження .

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 13.08.2020 (справа №288/1049/20) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Сторонами не заперечується той факт, що дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 проживає разом з батьком – ОСОБА_2 .

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами, які є батьками малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 існує спір щодо місця його проживання та участі батьків у його вихованні, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернулася до суду.

Вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з малолітнім сином та між батьками дійсно існує спір щодо визначення місця проживання дитини.

Разом з цим, визначаючи порядок побачень матері з сином у спосіб, який просила ОСОБА_1 , суд першої інстанції не навів належного обґрунтування свого рішення.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просила вжити заходи забезпечення позову наступним способом, а саме: визначення часу спілкування малолітньої дитини з матір`ю з 20 год 00 хв неділі по 14 год 00 хв п`ятниці.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07.08.1996 у справі «Йогансен проти Норвегії»).

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України» (заява №2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути враховані інтереси дитини, а вже тільки потім - права її батьків.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини, встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року у справі №607/2272/22 (провадження №61-2215св23).

Заяви про забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з одним із батьків обов`язково належить оцінювати на предмет найкращих інтересів дитини, з точки зору усунення усіх ймовірних стресових ситуацій, пов`язаних із систематичною і постійною, через незначний проміжок часу, зміною місця перебування (особливо малолітньої) дитини.

Довідкою Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс від 17 травня 2024 року № 14-02/61, актом по факту проживання особи за адресою від 17 червня 2024 року та висновком оцінки потреб сім`ї від 28 жовтня 2024 року №59/10/2024 підтверджено, що малолітній ОСОБА_3 проживає з квітня 2024 за адресою місця проживання відповідача ( АДРЕСА_3 ). Крім того, з 13 вересня 2024 року ОСОБА_3 є учнем 2-в класу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атмосферна школа» .

Вказані обставини свідчать про те, що забезпеченням позову у спосіб, у який просить позивач, не будуть враховані у повному обсязі інтереси малолітньої дитини, якій доведеться знову змінити місце свого проживання та місце навчання і знову адаптовуватись до обставин, які у зв`язку з цим виникнуть.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що спосіб забезпечення позову, про застосування якого просить позивач та який встановлений судом першої інстанції, а саме: визначення часу спілкування малолітньої дитини з матір`ю з 20 год 00 хв неділі по 14 год 00 хв п`ятниці (тобто майже цілий тиждень), є по суті тимчасовою зміною місця перебування дитини, а саме перебування дитини разом з матір`ю протягом майже шести днів.

Застосовуючи захід забезпечення позову у спірних правовідносинах, колегія суддів враховує інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні.

Тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, зважаючи на вік дитини, стан її здоров`я, відсутність у справі відомостей негативного характеру про особу позивача та її ставлення до дитини, колегія суддів вважає, що є доцільним забезпечення позову шляхом: визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 14:00 год. кожної першої п`ятниці до 18:00 год. кожної першої неділі та з 14:00 год. кожної третьої п`ятниці до 18:00 год. кожної третьої неділі.

Відповідач не навів у апеляційній скарзі обґрунтованих доводів про те, що зустрічі дитини із матір`ю можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Наведений вище захід забезпечення позову, на переконання колегії суддів, забезпечить справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини, не будуть мати нав`язливого та обтяжливого характеру для дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому ним постановлена ухвала підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Оскільки судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, ухвалене ним рішення підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничук Ілони Вікторівни про забезпечення позову задовольнити частково.

Забезпечити позов шляхом:

- визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 14:00 години кожної першої п`ятниці до 18:00 години кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п`ятниці до 18:00 години кожної третьої неділі.

- зобов`язати батька ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його матері ОСОБА_1 за місцем проживання матері.

У іншій частині заяви - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 21 січня 2026 року.

Головуючий

Судді