Постанова від 20 січня 2026 р. у справі №161/12752/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/12752/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/120/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником Тисячник Рузанною Робертівною, на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ТОВ "Юніт Капітал" звернулось до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 22.12.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №533634876, згідно з умовами якого відповідачу було надано кредит на суму 8900 грн зі сплатою процентів за користування коштами.

Вказує, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно з яким ТОВ «ФК «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.

31 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №31/0724-01, на підставі якого право вимоги щодо спірного кредиту перейшло до нового кредитора.

14 березня 2025 року на підставі договору факторингу № 140325-У, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором набув позивач.

Вказує, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 46094,88 грн.

На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму понесених судових витрат.

Заочним рішенням Луцького районного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 533634876 від 22.12.2023 року в розмірі 46 094 грн 88 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 4000 грн 00 коп витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Луцького районного суду Волинської області від 19 листопада 2025 року в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника Тисячник Р. Р. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт укладення між ТОВ «ФК «Манівео швидка фінансова допомога» та ним кредитного договору № № 533634876 від 22.12.2023.

Вказує, що позивачем не надано жодних об`єктивних доказів того, що саме він отримав та ввів зазначені коди/паролі для укладення договору. Не надано роздруківки СМС-повідомлень з кодом, що були надіслані на номер його телефону, а також доказів їх успішного введення. Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання кредитного договору.

Відповідач категорично заперечує щодо отримання коштів за кредитним договором. Стверджує, що позивач не надав належних та беззаперечних доказів фактичного перерахування грошових коштів на його рахунок. Надане платіжне доручення не містить підпису та печатки банку, що ставить під сумнів його достовірність як первинного фінансового документа. Будь-яких належних та достовірних доказів перерахування відповідачу грошових коштів у зазначеному позивачем розмірі, зокрема квитанцій, чеків, платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок з рахунку, тощо позивачем до суду не надано. Таким чином, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості в заявленому розмірі.

Також відповідач покликається на недоведеність факту відступлення права грошової вимоги до нього, у зв`язку з чим вважає, що позивач є неналежним.

Разом з тим, указує, що суд фактично обмежився формальною перевіркою поданих розрахунків, не перевіривши їх правильність та обґрунтованість у відповідності до первинних документів і вимог закону. Відтак, вважає недоведеним існування кредитної заборгованості в нього, а тому висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та є помилковими. Стосовно нарахування відсотків вказує, що згідно з умовами наданого позивачем договору строк кредитування складає 30 днів, проте позивач здійснив нарахування за значно більший період. Розрахунок позивача (8900 грн тіла та 37194,88 грн відсотків ) є очевидно неправомірним та свідчить про нарахування договірних відсотків поза межами строку дії договору.

Стосовно витрат на правову допомогу зазначає, що вважає цю суму завищеною та неспівмірною з предметом позову, вартістю послуг, не відповідає вимогам розумності та справедливості.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції в даній справі законним та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, покликаючись на норми Закону «Про електронну комерцію» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, оскільки справа є малозначною (ціна позову – 46094,88 грн).

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 22 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 533634876, згідно з умовами якого відповідачу було надано кредит на суму 8900 грн строком на 30 днів. Договір укладено в електронній формі та підписано електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора HBWU-9467. Зокрема, 22.12.2023 19:06:14 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.

Отже, відповідачем здійснено всі необхідні дії для належного заповнення встановлених кредитором даних та ідентифікації своєї особи, ознайомлення з умовами надання кредиту та направлення заявки на отримання грошових коштів із зазначенням номера свого особистого телефону та електронної пошти.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання перед відповідачем та надав йому кредит в сумі 8900 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № 5168-13XXXXXX-9426 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та підтверджено довідкою первісного кредитодавця (а.с.64).

Отже, доводи відповідача про недоведеність факту укладення ним кредитного договору та одержання ним кредитних коштів від первісного кредитора спростовано даними доказами.

Також встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01.

Згідно із п. 2.1 вищевказаного договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому(майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме: реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу.

У подальшому до цього договору факторингу також укладалися додаткові угоди щодо продовження терміну дії договору факторингу, копії яких додані до матеріалів справи.

Згідно з Реєстром прав вимоги №273 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 24 346,84 грн. (а.с.51).

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 31.07.2024 до договору факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

20 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про дострокове розірвання договору з вимогою сплати розміру заборгованості в сумі 46094,88 грн (а.с.20).

14.03.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 140325-У, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до п.1.2. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 140325-У від 14.03.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 46094,88 грн.

Даний факт позивач підтверджує актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 140325-У від 14.03.2025.

Також на підтвердження переходу права вимоги за реєстром боржників до договору факторингу № 140325-У від 14.03.2025 позивач долучив платіжну інструкцію, що свідчить про сплату ціни продажу за вищезазначеним реєстром та виконання фактором своїх обов`язків за договором факторингу.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» та стягнення з позичальника суми заборгованості за кредитом в частині тіла кредиту в сумі 8900 грн. Однак, щодо розміру стягнутих процентів за користування кредитом суд помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р у справі №300/438/18.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як установлено судом першої інстанції, 22 грудня 2023 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №533634876, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора.

За умовами даного кредитного договору ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" надало ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 8900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (п. 2.1 кредитного договору) (а. с.29 зворот).

Відповідно до п. 3.1. договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Тобто, строк кредитування згідно з договором кредитної лінії № 533634876 від 22 грудня 2023 року закінчився 21 січня 2024 року включно (дисконтний період), що також підтверджено п.1.1.3. та 1.1.23, 1.1.24, 3.1.,3.2 договору.

Натомість, як убачається з наданих суду розрахунків, заявлена до стягнення заборгованість за процентами в розмірі 37194,88 грн була обрахована за період з 22.12.2023 року по 31.07.2024 року, тобто, поза межами визначеного сторонами строку кредитування, що не відповідає наведеним вище нормам цивільного законодавства та висновкам Верховного Суду.

Разом з тим, відповідно до п.3.2. договору кредитної лінії № 533634876 від 22 грудня 2023 року сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, що такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функції продовження строку дисконтного періоду.

Тобто, продовження строку кредитування є прерогативою позичальника. В матеріалах справи відсутні докази вчинення позичальником дій, направлених на продовження строку кредитування, активації ним в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку.

Як видно із умов договору, у дисконтний період (до 21.01.2024) нараховується 2,110 % на день, тобто 187,79 грн, а відповідач до закінчення дисконтного періоду не здійснив жодного платежу, тобто не виконав умову для можливості продовження цього дисконтного періоду.

Отже, колегія суддів вважає безпідставними висновки про продовження ОСОБА_1 строків кредитування за оскаржуваним кредитним договором.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на повідомлення про дострокове розірвання спірного кредитного договору з ОСОБА_1 , що також підтверджує неправомірне нарахування відсотків за даним договором.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у повному розмірі, тобто поза межами строку кредитування.

Разом з тим, як видно зі змісту позовних вимог, позивач не просить стягнути проценти поза межами строку кредитування із покликанням на норми ст.625 ЦК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором у розмірі 14515,01 грн з урахуванням умов договору (8900 грн (тіло кредиту) + 5615, 01 грн (проценти за дисконтний період).

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції ухвалено частково без додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому є підстави для його зміни в частині розміру стягнутих процентів за користування кредитом.

Таким чином, апеляційну скаргу слід частково задовольнити та змінити судове рішення в частині розміру стягнутих процентів за користування кредитом. В решті рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідно до норм ст. 141 ЦПК України необхідно вирішити питання про перерозподіл судових витрат, з урахуванням часткового задоволення позову та апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

Так, з ОСОБА_1 в користь позивача підлягає стягненню 762,81 грн понесених витрат на сплату судового збору за подання позову та 1259,60 грн за надання професійної правничої допомоги. Натомість внаслідок часткового задоволення апеляційної скарги відповідача з позивача ТОВ «Юніт Капітал» належить до стягнення в користь ОСОБА_1 слід стягнути 3111, 72 грн судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Разом з тим, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, враховуючи наведені процесуальні норми, з позивача ТОВ «Юніт Капітал» в користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути різницю у розмірах судових витрат в сумі 1089,31 грн.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 21 січня 2026 року – дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року у цій справі змінити в частині розміру заборгованості з процентів за користування кредитом, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за договором кредитної лінії № 533634876 від 22 грудня 2023 року в розмірі 14515 (чотирнадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень 01 копійка, з яких тіло кредиту - 8900 (вісім тисяч дев`ятсот) гривень та відсотки за користування кредитом - 5615 (п`ять тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 01 копійка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" в користь ОСОБА_1 1089 (одну тисячу вісімдесят дев`ять) гривень 31 копійку судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді