Вирок від 09 квітня 2025 р. у справі №757/19118/22-к — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19118/22-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.04.2025 Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 62022100130000338, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.06.2022, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам?янка, Каменського району, Черкаської області, громадянина України, що має середню освіту, не одружений, солдата Національної гвардії України, що проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 405 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16.04.2022 № 34 у відповідності до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» солдат ОСОБА_5 призначений на посаду навідника кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов`язком громадян України; кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Положення статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХII від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 восиний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який продовжений та діє до цього часу.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин. Так, ОСОБА_5 03.04.2022 на підставі Указу Президента України № 69/22 від 24.02.2022 призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 у Збройні Сили України за загальною мобілізацією.

Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 13, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний, серед іншого, свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, бути дисциплінованим, зразком високої культури, скромності й витримки, не допускати негідних вчинків самому та стримувати від них інших військовослужбовців.

Статтями 29 і 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Положеннями статті 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19 квітня 2022 року №37 ОСОБА_6 призначено на посаду головного сержанта командира відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки у військовому званні «майстер-сержант».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військове звання «майстер-сержант» відноситься до вищого сержантського і старшинського складу, в той же час військове звання «солдат» до рядового складу.

Відповідно до ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці сержантського і старшинського складу за своїми військовими званнями є начальниками для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини.

Згідно зі статтею 123 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України головний сержант взводу підпорядковується командирові взводу та є прямим начальником військовослужбовців рядового і сержантського (старшинського) складу взводу.

Зважаючи на викладене, у відповідності до ст.ст. 29-32, 123 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України майстер-сержант ОСОБА_6 , який з 19.04.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 37 проходить службу у тій же роті, що й солдат ОСОБА_5 , на посаді головного сержанта командира відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки, є начальником за військовим званням та прямим начальником за посадою для солдата ОСОБА_5 .

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 124 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України головний сержант взводу зобов`язаний, серед іншого, здійснювати контроль за додержанням військовослужбовцями рядового і сержантського (старшинського) складу військової дисципліни, виконання ними правил носіння військової форми одягу.

Однак, солдат ОСОБА_5 , не зважаючи на вищевказані нормативні застереження, вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби, тобто військове кримінальне правопорушення, за наступних обставин.

27.06.2022 солдат ОСОБА_5 допустив порушення військової дисципліни, а саме у порушення Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та ліцеїстами військових ліцеїв, затверджених Наказом Міністерства оборони України 20.11.2017 № 606, перебував у військовій частині не у форменому одязі, а в шортах та сандалях. Побачивши вказане, майстер-сержант ОСОБА_6 зробив зауваження солдату ОСОБА_5 щодо його зовнішнього вигляду та наказав переодягнутись.

В цей час у солдата ОСОБА_5 виник злочинний умисел на заподіяння тілесних ушкоджень начальнику. З цією метою 27.06.2022 близько 14:00 год., свідомо порушуючи вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, будучи невдоволеним зауваженнями майстер-сержанта ОСОБА_6 щодо необхідності носіння військової форми одягу, усвідомлюючи, що ОСОБА_6 являється щодо нього начальником та виконує обов`язки з військової служби, діючи з прямим умислом, направленим на заподіяння тілесних ушкоджень останньому, в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем розташування роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , в присутності інших військовослужбовців, солдат ОСОБА_5 підійшов до майстер-сержанта ОСОБА_6 та наніс йому один удар кулаком правої руки у ліву сторону обличчя, внаслідок чого заподіяв ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому передньої стінки лівої верхньощелепної пазухи, перелому лівої носової кістки.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненому правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся та зазначив, що зробив для себе відповідні висновки, не допустить таких вчинків в подальшому. Показав, що 27.06.2022 було жарко, він в частині ходив у шортах, проте майстер-сержант ОСОБА_6 зробив йому зауваження та сказав переодягнутися. На цій підставі між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виник конфлікт, в ході якого обвинувачений вдарив потерпілого. ОСОБА_6 до ОСОБА_5 жодного фізичного насильства не застосовував, з боку потерпілого була виключно словесна перепалка. ОСОБА_5 зазначив, що на момент конфлікту він розумів, що ОСОБА_6 був його командиром. Наразі він перебуває в гарних стосунках із ОСОБА_6 , останній звільнився зі служби за пораненням, вони попрощалися та побажали один одному усього найкращого. ОСОБА_5 просив суворо його не карати.

Потерпілий ОСОБА_6 , повідомлений про місце, дату та час розгляду справи належним чином, 09.04.2025 звернувся до суду із заявою, в якій просив судовий розгляд здійснювати без його участі. Просить обвинуваченого ОСОБА_5 суворо не карати, зазначивши, що жодних претензій до обвинуваченого не має, не заперечує щодо застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України.

Судом, з урахуванням думки прокурора, позиції обвинуваченого щодо повного визнання ним винуватості, думки захисника, визнано можливим з`ясування всіх обставин, що підлягають доказуванню, без участі потерпілого, а тому наявними підстави відповідно до ст. 325 КПК України для проведення судового розгляду у його відсутність.

З урахуванням визнання обвинуваченим винуватості, прокурором запропоновано порядок дослідження доказів у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник - адвокат ОСОБА_4 вважали недоцільним у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України досліджувати докази стосовно фактичних обставин вчиненого обвинуваченим діяння. ОСОБА_5 усвідомлює, що в такому випадку буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Судом встановлено, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні і викладені в обвинувальному акті, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, з урахуванням чого суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, визнав можливим і доцільним провести судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, провівши допит обвинуваченого та визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

З урахуванням викладеного, оцінивши показання обвинуваченого як належний, допустимий та в даному випадку достатній доказ, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та його дії за встановлених судом обставин кваліфікує за ч. 4 ст. 405 КК України як заподіяння тілесних ушкоджень начальнику у зв`язку з виконанням ним обов`язків з військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Висловлюючи позицію в судових дебатах, прокурор просив визнати ОСОБА_5 винуватим в пред`явленому обвинуваченні, ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Окрім того, прокурор вважав за можливе у даному випадку застосування ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. Просив вирішити питання судових витрат.

Захисник ОСОБА_4 , висловлюючи позицію в судових дебатах, при призначенні покарання просив врахувати особу обвинуваченого, посилаючись на те, що ОСОБА_5 із самого початку досудового розслідування вину визнав та щиро розкаявся, сприяв органу досудового розслідування, брав участь у всіх слідчих діях, позитивно характеризується за актуальним місцем несення служби та сусідами за місцем проживання. Просив визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 405 КК України, та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, із встановленням іспитового строку - 1 рік.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

В постанові від 03.08.2022 у справі № 415/299/20 Верховний Суд дійшов до висновку, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд, у відповідності до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_5 , суд враховує повне визнання обвинуваченим своєї вини, його щире каяття.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено, прокурор на наявність таких обставин не посилався.

В якості ознак, що характеризують особу обвинуваченого, суд враховує, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем Національної гвардії України, за місцем служби та зареєстрованого місця проживання зарекомендував себе з позитивної сторони, не одружений, має батьків похилого віку, раніше не судимий (судимості погашені в порядку ст. 89 КК України).

За сукупності вищенаведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 405 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції відповідної норми, на строк 5 років.

При цьому враховуючи особу винного, який від початку повномасштабного вторгнення вступив в добровольче формування №1 Територіальної оборони Кам`янської міської територіальної громади, потім на військову службу, за місцем несення на даний час військової служби характеризується позитивно, як і за місцем зареєстрованого проживання, має батьків похилого віку, обоє з яких є інвалідами, наразі є військовослужбовцем та учасником бойових дій, ставлення винного до скоєного (визнання винуватості та щире каяття як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду), позицію потерпілого, який зазначив про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, просив його суворо не карати, не заперечував проти застосування положень ст. 75 КК України, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства, а тому наявні підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

З урахуванням тривалості судового розгляду (з 2022 року), протягом якого поведінка обвинуваченого була належною, суд надходить до висновку, що необхідним та достатнім буде визначити тривалість іспитового строку в 1 (один) рік.

На період іспитового строку суд покладає на обвинуваченого обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_5 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, відповідатиме його меті та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся. Речові докази відсутні.

Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судово-медичної експертизи № 042/1-176-2022 від 11.07.2022 у сумі 2672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 00 коп. з огляду на положення ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь держави.

Підстави для застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили відсутні, відповідни клопотань прокурором не заявлялось.

Керуючись ст. ст. 100, 371, 373, 374, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 405 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На період іспитового строку відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань з пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судово-медичної експертизи № 042/1-176-2022 від 11.07.2022 у сумі 2672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 00 коп. - стягнути на користь держави з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не застосовувати.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його оголошення, у разі неподання на нього апеляції.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його оголошення через Печерський районний суд м. Києва.

Копію вироку вручити учасникам кримінального провадження після його оголошення.

Суддя ОСОБА_1