Вирок від 19 січня 2026 р. у справі №755/20264/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/20264/24

1-кп/755/296/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024101110001089 від 23.10.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт. Ставище Ставищенського району Київської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України,

за участю:

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

Згідно обвинувального акту, 24 лютого 2022 року о 5 годині президент рф оголосив рішення про початок військової операції проти України.

Того ж дня близько 05 години 10 хвилин збройними силами рф, що діяли за наказом керівництва рф та збройних сил рф, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань, після чого війська рф перетнули територію суверенної держави України.

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України з 05 години 30 хвилин, який набув чинності з дня його опублікування 24.02.2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє по теперішній час.

Поряд з цим, 16.03.2022 року у встановленому законодавством України порядку, набрав чинності Закон України № 2110-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», відповідно до якого внесено зміни до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131), а саме його положення доповнено статтею 436-2 такого змісту: виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.

Між тим, органом досудового розслідування встановлено, що з 08 квітня 2024 року громадянка України ОСОБА_4 вирішила виправдовувати збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році.

На виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_4 08.04.2024 року о 18:43:17, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , з використанням власного мобільного телефону з номером НОМЕР_1 , у ході розмови з ОСОБА_9 , який користується мобільним телефоном з номером НОМЕР_2 , повідомила наступне: «... воевать будут до последнего украинца, им надо земля, а нас шоб не было».

При цьому, ОСОБА_4 здійснила вказане протиправне діяння в контексті триваючої збройної агресії рф проти України, яка розгорнута на всій її території, отже вчинила усі залежні від неї дії на шкоду інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільству та держави, чим довела свій злочин до кінця.

Таким чином, за викладених у обвинувальному акті обставин, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні виправдовування збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Допитана в судовому засіданні, обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала та показала, що близько 20 років знає ОСОБА_9 , товаришує з ним та часто спілкується. Так, 08.04.2024 року вона дійсно спілкувалась з ОСОБА_9 за допомогою мобільного телефону, а запис указаної розмови, що досліджений у судовому засідання, відповідає дійсності, проте, на її переконання, в ході вказаної розмови вона не виправдовувала збройну агресію рф проти України, оскільки вона лише слухала те, що їй розповідав ОСОБА_9 , у той же час дійсно під час розмови промовила вислів «воюватимуть до останнього українця», який належав її чоловіку, про що вона вказала у розмові, зазначивши на слова ОСОБА_10 , однак не мала наміру вказаним висловом виправдовувати агресію рф, мала на увазі, що війна - це великий стрес та загибель людей, також мала на увазі, що війна буде довгою та рф хоче повністю знищити український народ і захопити українську землю. Вказала, що 35 років викладала історію дітям у школі, виховуючи патріотизм, сама є великим патріотом України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, у судовому засіданні були дослідженні наступні докази.

Відповідно до висновку експерта № 730 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 27.08.2024 року, зокрема вбачається, що текст стенограми телефонної розмови від 08.04.2024 року 18:43:17, тривалістю 00:26:58, фіксує висловлювання осіб (диктора ОСОБА_11 і диктора «ОСОБА_16»), які містять виправдовування збройної агресії рф проти України, розпочатої в 2014 році, а саме, згідно вказаного висновку експерта, шляхом контекстуально-інтерпретаційного, понятійно-змістового і лексико-семантичного аналізу з`ясовано, що встановлені висловлювання диктора ОСОБА_11 (згідно з протоколом, особа жіночої статі - ОСОБА_12 ) і диктора «ОСОБА_16» (згідно з протоколом, особа чоловічої статі, об`єкт справи « ОСОБА_13 » - «ОСОБА_16») корелюють за змістом, оскільки в основі їхнього об`єктивного змісту йдеться про те, що воювати будуть до останнього українця заради землі («им надо земля, а нас шоб не было»), яку за борги заберуть ті, що зараз дають зброю; війна йде у борг, і за це гинуть люди («В долг воюем, ложим людей»). Отже, ефект виправдовування збройної агресії рф досягається шляхом застосування звинувачувальної аргументації на адресу країн-партнерів України. На підставі проведеного лексико-семантичного аналізу з урахуванням лексикографічних визначень понять «агресія», «заперечення», «виправдовування», «глорифікація», установлено, що досліджувані висловлювання містять елементи мовних засобів, які мають ознаки виправдовування збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

З протоколу за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року з додатком убачається, що старшим оперуповноваженим 2 відділу ГВ КІБ ГУ СБ України у м. Києві та Київській обл. ОСОБА_14 , на підставі ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду № 01-44/824/1059/2024 від 28.02.2024 року, за результатами проведення працівниками ВОТЗ ГУ СБ України у м. Києві та Київській обл. заходів, які тимчасово обмежують права людини, у системах і каналах телекомунікації з метою пошуку ознак або фактів діяльності на шкоду інформаційній безпеці України з боку ОСОБА_9 , у період часу з 28.02.2024 року по 28.04.2024 року, зокрема, зафіксовано телефонну розмову, яка відбулась 08.04.2024 року о 18:43:17, тривалістю 00:26:58, між особою жіночої статі на ім`я ОСОБА_12 , яка користується номером мобільного телефону НОМЕР_1 , що згідно матеріалів кримінального провадження належить ОСОБА_4 , та особою чоловічої статі - «ОСОБА_16», який користується номером мобільного телефону НОМЕР_2 , що згідно матеріалів кримінального провадження належить ОСОБА_9 .

Крім того, згідно протоколу обшуку від 31.10.2024 року з додатком, зокрема вбачається, що слідчим було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «Motorola», моделі «Moto g32», IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 з сім-карткою з номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 .

Також з відповіді голови Київського апеляційного суду від 04.09.2025 року, за результатами розгляду листа Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області від 26 серпня 2025 року № 51/3/2-4152вих (вх. № 110394 від 02 вересня 2025 року) про вжиття заходів щодо зняття грифу секретності з ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду № 01-44/824/1059/2024 від 28.02.2024 року, вбачається, що з огляду на відсутність нормативно визначеного механізму розсекречення ухвал про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, а також з урахуванням особливого режиму доступу до відомостей, що становлять державну таємницю та пов`язані із специфікою проведення оперативно-розшукових заходів у Київського апеляційного суду як суб`єкта режимно-секретної діяльності відсутні правові підстави для здійснення розсекречення таких ухвал.

Крім того, допитана за клопотанням сторони захисту в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 показала, що дійсно нею складено висновок експерта № 730 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 27.08.2024 року. Вказана судова експертиза проводилася на підставі протоколу за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року з доданим оптичним диском, однак указаний диск не досліджувався, оскільки в її компетенцію входить дослідження лише тексту. Так, у ході проведення експертизи досліджувався саме текст телефонної розмови між особами, а не аудіозапис, відповідно до поставлених на вирішення експерта питань, зокрема питання полягали в тому, чи містяться у висловлюваннях осіб, між якими ведеться розмова, ознаки глорифікації та виправдовування збройної агресії рф, на які були надані конкретні відповіді, вказані у висновках даної експертизи, враховуючи ситуативний та історичний контекст вказаної розмови між особами. Між тим, ідентифікація конкретних осіб, які брали участь у розмові, не входить до її компетенції, крім того, питання про те, кому саме з осіб належить конкретний вислів, що виправдовує збройну агресію рф, не порушувалося перед нею, а тому не досліджувалося.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Оцінюючи та аналізуючи докази в їх сукупності, суд звертає особливу увагу на один із конституційних принципів, закладених в ст. 62 Конституції України, щодо прав, свобод та обов`язків людини і громадянина, де визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, тому що доведення вини - це завдання сторони обвинувачення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, зважаючи на принцип змагальності сторін та те, що сторони вільні у використанні своїх прав, суд, оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, прийшов до наступних висновків.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні виправдовування збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК України, є відносини інформаційної безпеки України.

Об`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення полягає у вчиненні альтернативних діянь, зокрема: виправдовування збройної агресії рф проти України; визнання правомірною збройної агресії рф проти України; заперечення збройної агресії рф проти України (представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту та в інших формах); виправдовування тимчасової окупації частини території України; визнання правомірною тимчасової окупації частини території України; заперечення тимчасової окупації частини території України; глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році, або сприяли їй: представників збройних формувань РФ; іррегулярних незаконних збройних формувань; озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф; представників окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України; представників підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Агресією (згідно з резолюцією Генеральної асамблеї ООН «Визначення агресії» № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974) є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об`єднаних Націй, як це встановлено у цьому визначенні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в попередніх абзацах діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених у попередніх абзацах; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Дії рф були визнані агресією проти України резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 2 березня 2022 року та іншими численними міжнародними актами.

Під виправдовуванням збройної агресії рф проти України слід розуміти доведення допустимості й навіть необхідності агресії, визнання правоти рф в її здійсненні, у тому числі поєднане з усвідомленням неправомірного характеру останньої, як такого заходу, що в конкретних умовах є «вимушеним» (наприклад, через аргументацію реагування на потенційну чи реальну загрозу або інші небезпечні виклики, визволення російськомовних громадян України, захисту мешканців Донецької, Луганської областей та Криму).

Суб`єкт указаного кримінального правопорушення загальний.

Суб`єктивна сторона виражається у вині у формі прямого умислу. Особа має усвідомлювати суспільно небезпечний характер вчинюваного нею діяння, тобто його фактичний характер та шкідливість, а також бажати вчинити такі дії.

Таким чином, для встановлення суб`єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення необхідно довести поза розумним сумнівом усвідомлення винним того, що його діяння виправдовують, визнають правомірною, заперечують збройну агресію рф проти України, глорифікують її учасників, і бажання цього. У свою чергу, це передбачає встановлення того, що вчиненню винним відповідних діянь передувало усвідомлення нею, відповідно, факту збройної агресії рф проти України, окупації частини території України, та/або належності глорифікованої нею особи до осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, представників окупаційної адміністрації рф, представників підконтрольних рф самопроголошених органів тощо. Якщо ж особа не усвідомлювала цих обставин чи суспільно-небезпечного характеру своїх діянь, або не бажала виправдовувати, визнавати правомірною, заперечувати збройну агресію рф проти України, глорифікувати її учасників, то її діяння не утворюють складу цього злочину. Наприклад, особа заперечує окупацію певного населеного пункту України, не знаючи про те, що він захоплений рф, тощо.

У той же час, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд не знаходить достатніх та належних доказів, що ОСОБА_4 своїми діями вчинила виправдовування збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

Зокрема, суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту про необхідність визнання протоколу за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року недопустим доказом у зв`язку з допущеними істотними порушеннями закону при його складанні та проведенні, враховуючи наступне.

Так, відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння - здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

На підставі ч. 1, 2 ст. 87 КПК суд зобов`язаний визнати такі дії істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а докази, отримані внаслідок такого порушення, недопустимими.

Згідно вимогам ч. 2 ст. 86 КПК недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані у кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до їх несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Крім того, кримінальний процесуальний закон, а саме, ст. 92 КПК покладає на сторону обвинувачення обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 КПК , а й обов`язок доказування належності та допустимості наданих доказів.

Так, судом було досліджено протокол за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року, з якого вбачається, що вказану слідчу (розшукову) дію проведено на підставі п. 6 ст. 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду № 01-44/824/1059/2024 від 28.02.2024 року.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право виключно з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувальних, терористичних та інших посягань на державну безпеку України, отримання інформації в інтересах контррозвідки на підставі відповідної контррозвідувальної справи:

- здійснювати заходи, визначені частиною третьою статті 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", - лише за ухвалою слідчого судді, постановленою за клопотанням керівника відповідного опертивного підрозділу або його заступника, погодженим прокурором. Нагляд за додержанням законів під час проведення контррозвідувальної діяльності здійснюється Генеральним прокурором, виконувачем його обов`язків або уповноваженими наказом Генерального прокурора заступниками Генерального прокурора;

- здійснювати ідентифікацію осіб з використанням геномної інформації людини, зокрема, здійснювати відбір, зберігання біологічного матеріалу та обробку геномної інформації людини, а також проводити або ініціювати проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження), створювати, вести та адмініструвати базу даних геномної інформації людини. Геномна інформація людини, встановлена із зазначеного біологічного матеріалу, вноситься лише до бази даних геномної інформації людини та використовується спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності у межах його завдань та повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», негласне обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, аудіо-, відеоконтроль особи, аудіо-, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу проводяться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Ці заходи застосовуються виключно з метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, запобігання і припинення терористичних актів та інших посягань спеціальних служб іноземних держав та організацій, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Між тим, враховуючи те, що суду не було надано ухвалу слідчого судді Київського апеляційного суду № 01-44/824/1059/2024 від 28.02.2024 року, на підставі якої було проведено заходи, які тимчасово обмежують права людини, за результатом яких складено відповідний протокол від 01.05.2024 року, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не було доведено, що органу досудового розслідування надавався дозвіл на проведення вказаної слідчої (розшукової) дії.

Щодо доводів прокурора про наявність ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду № 01-44/824/1059/2024 від 28.02.2024 року, проте неможливість її надання суду, оскільки така ухвала є засекреченою, на підтвердження чого прокурором долучено відповідь голови Київського апеляційного суду від 04.09.2025 року, то суд критично сприймає такі доводи, враховуючи те, що з тексту вказаної відповіді голови Київського апеляційного суду не можливо встановити про яке саме кримінальне провадження йде мова у відповіді, а також те, що судом дійсно ухвалювалося судове рішення про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій.

Отже, на переконання суду, зазначене порушення при проведенні вказаної слідчої (розшукової) дії є істотним порушенням, яке не було спростовано стороною обвинувачення та не може бути сприйняте судом як суто формальне, а тому суд приходить до висновку про необхідність визнання протоколу за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року з додатком, недопустимим доказом та, відповідно, на нього не можна посилатися як на докази у кримінальному провадженні.

Між тим, як вбачається з висновку експерта № 730 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 27.08.2024 року, та показань експерта ОСОБА_15 , указана експертиза була проведена на підставі протоколу за результатами проведення заходів, які тимчасово обмежують права людини від 01.05.2024 року, який судом визнаний недопустимим доказом.

Тобто, зважаючи Доктрину «плодів отруйного дерева», якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж. Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини, яка сформульована ЄСПЛ у рішеннях у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», а тому суд вважає за необхідне висновок експерта № 730 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 27.08.2024 року визнати недопустимим доказом.

Разом з тим, суд вважає прийнятним доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку експерта, враховуючи також і те, що експертом не зазначено чітко, що саме ОСОБА_4 у розмові з іншою особою допустила вислови, що виправдовують збройну агресію рф проти України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

З огляду на викладене, жоден із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не дає підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

За таких обставин, слід зазначити, що згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Конституційний суд у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України ст. 358-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Тобто дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Ст. 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Так, зокрема, згідно з ст. ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За таких обставин, суд приходить до переконання про те, що сторона обвинувачення не довела за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй висунуто обвинувачення, тому суд вважає не доведеним стороною обвинувачення, що в діяннях ОСОБА_4 у межах пред`явленого їй обвинувачення, є склад кримінального правопорушення, а саме виправдовуванні збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році.

Отже, ОСОБА_4 у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України необхідно визнати невинуватою та виправдати.

Також необхідно вирішити питання, що стосується майна, на яке накладено арешт.

Крім того, у порядку ст. 100 КПК України підлягає вирішенню питання речових доказів.

Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст. ст. 6, 19, 32, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 7, 8, 9, 17, 23, 41, 94, 214, 223, 246, 258, 260, 278, 284, 291, 370, 373, 374 КПК України, суд,-

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 436-2 КК України та виправдати її.

Арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.11.2024 року, скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме мобільний телефон «Motorola», моделі «Moto g32», IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 з сім-карткою з номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , повернути власнику ОСОБА_4 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Копію вироку негайно після його проголошення вручити виправданому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасникам кримінального провадження роз`яснюється право звернутися із заявою про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, учасниками в якому вони були.

Суддя: