Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №260/3360/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3360/25 пров. № А/857/36289/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року та додаткове рішення від 02 вересня 2025 року у справі № 260/3360/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішення м. Ужгород

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїСкраль Т.В.

дата складання повного тексту рішення22 серпня 2025 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування в повному обсязі до трудового та страхового стажу періоди навчання ОСОБА_1 згідно диплому НОМЕР_1 та роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.08.1987 року: - з 06.08.1987 по 22.09.1989 в експериментальній базі «Меркуловичи» (запис №1- 2 трудової книжки); - з 17.03.1997 по 04.12.1997 в ЖРЕРі №4 (запис №14-15 трудової книжки). - з 04.12.1997 по 17.06.2004 в ТОВ «Добробут» (запис №16-17 трудової книжки) та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 12.02.2025 р №071750014314 (12.02.2025 22824/01-16);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 01.09.1982 по 01.07.1987 року згідно диплому НОМЕР_1 від 03.07.1987 та в повному обсязі періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.08.1987 року, а саме: з 06.08.1987 по 22.09.1989 в експериментальній базі «Меркуловичи» (запис №1-2 трудової книжки); з 17.03.1997 по 04.12.1997 в ЖРЕРі №4 (запис №14-15 трудової книжки) з 01.07.2000 по 17.06.2004 в ТОВ «Добробут» (запис №16-17 трудової книжки) та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням даного страхового стажу.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 071750014314 від 12 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 06 серпня 1987 року по 14 жовтня 1988 року; з 17 березня 1997 року по 03 грудня 1997 року; з 10 червня 2001 року по 31 грудня 2003 року; з 01 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року; з 02 березня 2004 року по 17 червня 2004 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 05 лютого 2025 року з врахуванням висновків суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Додатковим судовим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період навчання з 01 вересня 1982 року по 01 липня 1987 року відповідно до диплому НОМЕР_1 від 03 липня 1987 року.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 01.07.1987, оскільки не можливо ідентифікувати повне ПІБ у дипломі. До страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи в Білорусі з 06.08.1987 по 22.09.1989, оскільки відповідно до частини 1 статті 24-1 ЗУ № 1058 - періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України. Період роботи з 17.03.1997 по 04.12.1997 не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутній підпис та печатка відповідальної особи при звільненні. Крім того, в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за 01.07.2000 по 31.12.2003 рік. З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для зарахування до страхового (загального) стажу Позивача періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 06 серпня 1987 року по 14 жовтня 1988 року; з 17 березня 1997 року по 03 грудня 1997 року; з 10 червня 2001 року по 31 грудня 2003 року; з 01 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року; з 02 березня 2004 року по 17 червня 2004 року є протиправною, оскільки вищевказаний період підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії № 071750014314 від 12 лютого 2025 року діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.

Відтак, суд вважав, що суд з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 06 серпня 1987 року по 14 жовтня 1988 року; з 17 березня 1997 року по 03 грудня 1997 року; з 10 червня 2001 року по 31 грудня 2003 року; з 01 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року; з 02 березня 2004 року по 17 червня 2004 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 05 лютого 2025 року з врахуванням висновків суду.

Крім того у додатковому рішенні від 02 вересня 2025 року суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як на підставу для не врахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1982 року по 01 липня 1987 року, на не можливість ідентифікувати повне ПІБ позивача у дипломі НОМЕР_1 від 03 липня 1987 року є необґрунтованим, а відтак даний період необхідно врахування до страхового стажу.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.

12 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням № 071750014314 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний страховий стаж складає 23 роки 11 місяців 2 дні.

До страхового стажу не враховано наступні періоди роботи:

- роботу в Білорусі з 06 серпня 1987 року по 22 вересня 1989 року, оскільки відповідно до статті 24-1 - періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України;

- періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди;

- у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії;

- з 17 березня 1997 року по 04 грудня 1997 року, оскільки відсутній підпис та печатка відповідальної особи при звільненні;

- з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня сплата внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Не зараховано період навчання з 01 вересня 1982 року по 01 липня 1987 року, оскільки не можливо ідентифікувати повне ПІБ у дипломі (а.с. 19).

Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчинених записів, відсутність підпису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Так, для підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_2 .

Згідно з записами у трудовій книжці встановлено, що ОСОБА_1 :

- з 06 серпня 1987 року по 22 вересня 1989 року працювала прорабом в експериментальній базі «Меркуловичи» (запис № 1- 2);

- з 17 березня 1997 року по 04 грудня 1997 року працювала прибиральницею (запис № 14-15);

- з 04 грудня 1997 року по 17 червня 2004 року працювала прибиральницею у «Добробут» (запис №16-17).

При цьому, вказані записи щодо періодів роботи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця з посиланням на номери наказів та розпоряджень.

Отже, трудова книжка серії НОМЕР_2 є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи позивача у спірний період роботи.

Колегія суддів зазначає, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому, витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов`язку доказування, надання відомостей, тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудових документах відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової документації.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Доводи відповідача щодо не зарахування спірних періодів до страхового стажу, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутня інформація про сплату страхових внесків є безпідставними, оскільки відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказані періоди трудової діяльності позивача не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу у зарахуванні вказаних періодів трудової діяльності до страхового стажу який дає право на призначення пенсії за віком в зв`язку з тим, що обов`язок по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями та обов`язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах в якості платників страхових внесків, покладений на роботодавців які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у місті Москві.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Колегія суддів наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання відповідача на припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 06 серпня 1987 року по 14 жовтня 1988 року; з 17 березня 1997 року по 03 грудня 1997 року; з 10 червня 2001 року по 31 грудня 2003 року; з 01 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року; з 02 березня 2004 року по 17 червня 2004 року є протиправною, оскільки вищевказаний період підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії № 071750014314 від 12 лютого 2025 року діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.

Щодо безпідставності не врахування до страхового стажу періоду навчання позивача з з 01.09.1982 по 01.07.1987 в «Бресткий инженерно-строительный институт», згідно диплому НОМЕР_1 від 03.07.1987, то колегія суддів вказує на наступне.

Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Згідно статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав, ратифікованого Законом України №151/96-ВР від 26.04.96, кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про присвоєння звання, ученого ступіня, розряду, кваліфікації та інші необхідні для здійснення трудової діяльності документи і завірений в установленому на території Держави виїзду порядку їх переклад на державну мову Держави працевлаштування або російську мову.

Згідно статті 12 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, ратифікованого Законом України №546/96-ВР від 22.11.96 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин), необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.

Так, позивачем було подано до відповідача Диплом ПВ №028208, виданий 03.07.1987 «Бресткий инженерно-строительный институт». Даний диплом складено двома мовами – білоруською та російською мовами, скріплений печаткою компетентного органу, який його видав. В дипломі чітко та розбірливо прописано повністю прізвище, ім`я та по батькові кому він був виданий, а саме позивачу: « ОСОБА_2 ».

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_4 позивач змінила прізвище з дівочого « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». Відповідні записи містяться на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_2 .

Відповідно, суд першої інстанції, в додатковому рішенні від 02.09.2025 року по справі №260/3360/25, дійшов до вірних висновків, про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період навчання з 01 вересня 1982 року по 01 липня 1987 року відповідно до диплому НОМЕР_1 від 03 липня 1987 року, а доводи апелянта з цього приводу – є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року та додаткове рішення від 02 вересня 2025 року у справі № 260/3360/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос