Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №214/10408/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/10408/25

2/214/1559/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 січня 2026 року

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого – судді Малаховської І.Б.,

за участю секретаря судового засідання – Постригай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, цивільну справу №214/10408/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник – адвокат Олешицька Вікторія Едуардівна до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу -

Встановив:

Представник позивача, адвокат Олешицька В. Е. звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.

Представник позивача зазначила, що позивач в період часу з 24.06.1983 по 25.04.1984; з 31.07.1986 по 01.02.1992 працював підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання; з 01.02.1992 по 14.09.1992; з 23.03.1993 пор29.09.2006 – підземним кріпильником у Відкритому акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат», що підтверджено записами у трудовій книжці. Загальний стаж роботи позивача складає 26 років 05 місяців. Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів – 14 років.

Робота в підземних умовах за тривалий час трудових відносин негативно вплинули на стан здоров`я позивача та спричинили виникнення у нього професійного хронічного захворювання.

По факту виникнення хронічного професійного захворювання було проведено розслідування та складено Акт за формою П-4 про розслідування хронічного професійного захворювання від 06 вересня 2006 року. Розслідування проводилося уповноваженою комісією.

Професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: Працюючи протягом 14 років підземним кріпильником виконував комплекс робіт по кріпленню гірничих виробок різними видами кріплення, а також настіл колії, її демонтаж, доставку матеріалів за допомогою електровозів, лебідок, вручну, навантаження, розвантаження, переміщення. При цьому здійснювані роботи відрізнялися тяжкою фізичною працею по причині обмеженості робочого простору, що утруднювало застосування засобів механізації. Посилюючим шкідливим фактором є несприятливий мікроклімат характерний для підземних робіт.

Причиною професійного захворювання була робота протягом 14 років в умовах важкої праці та несприятливого мікроклімату.

Комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (далі Комісія) було встановлено у позивача хронічне професійне захворювання з таким діагнозом: Радикулопатія шийна та попереково-крижова з прогресуючим нейродистрофічним синдромом у вигляді множинних пері артрозів (плечолопатковий, ліктьових справа) ПФС другого ст. зі стійким больовим синдромом. Зазначений діагноз підтверджується медичними виписками, виписками з історії хвороби, епікризами за різні періоди часу.

Згідно виписки з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги до довідки серії ДНА-02 №014002 від 27 вересня 2006 року, позивачу вперше було встановлено ступінь стійкої втрати працездатності внаслідок професійного захворювання – 50% у зв`язку з професійним захворюванням з 25 вересня 2006 року по 01 жовтня 2007 року, встановлено третю групу інвалідності.

При подальших переоглядах ступінь втрати професійної працездатності залишався незмінним – 50% з встановленням третьої групи інвалідності.

При останньому переогляді 27 вересня 2018, позивачу безстроково з 01 жовтня 2018 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності також безстроково, що підтверджено долученими до позову доказами.

У зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжуються значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, що спричиняє дискомфорт. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивача. На даний час незмінним є те, що самопочуття не поліпшується, негативні зміни у житті є незворотними, усвідомлення чого завдає душевного болю та страждань. Також перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію, оскільки незважаючи на постійні курси лікування, які лише тимчасово поліпшують стан здоров`я позивача, відновлення стану його здоров`я є неможливим, що свідчить про незворотність втрати та неможливість відновлення стану здоров`я. Отже, позивач вважає, що факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

З 01.04.2001 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Статтями 21,28,34 цього Закону було передбачено обов`язок Фонду по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, професійним захворюванням застрахованим та членам їх сімей.

01.01.2023 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №2620-ІХ від 21.09.2022, яким припинено юридичну особу – Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, шляхом реорганізації унаслідок чого Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду приєднано до Пенсійного фонду України з 01.01.2023, тож, оскільки позивачеві первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 27.09.2006, відповідачем є правонаступник, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Внаслідок отриманого професійного захворювання, позивач змушений тривалий час проходити численні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури і лікування. У зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 400 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що становить 50 розмірів мінімальної заробітної плати.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву заперечував позовні вимоги, посилаючись, що законодавством України припинено обов`язок Пенсійного фонду України відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. Моральна шкода відшкодовується винною особою, актом П-4 винним визнано підприємство. Підприємство мало створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими. Позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, тому вони є неналежними відповідачами по справі. Просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в повному обсязі.

У відповіді на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, представник позивача Олешицька В.Е. наполягає на задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Вказує на те, що, якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23.02.2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007, тобто до 20.03.2007, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

12 січня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Олешицької В.Е. надійшла заява про проведення судового розгляду справи за її та позивача відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, заяв, клопотань про відкладення справи суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог та їх заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 в період часу з 24.06.1983 по 25.04.1984; з 31.07.1986 по 01.02.1992 працював підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання; з 01.02.1992 по 14.09.1992; з 23.03.1993 пор29.09.2006 – підземним кріпильником у Відкритому акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат», що підтверджено записами у трудовій книжці. Загальний стаж роботи позивача складає 26 років 05 місяців. Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів – 14 років.

Робота в підземних умовах за тривалий час трудових відносин негативно вплинули на стан здоров`я позивача та спричинили виникнення у нього професійного хронічного захворювання.

По факту виникнення хронічного професійного захворювання було проведено розслідування та складено Акт за формою П-4 про розслідування хронічного професійного захворювання від 06 вересня 2006 року. Розслідування проводилося уповноваженою комісією.

Професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: Працюючи протягом 14 років підземним кріпильником виконував комплекс робіт по кріпленню гірничих виробок різними видами кріплення, а також настіл колії, її демонтаж, доставку матеріалів за допомогою електровозів, лебідок, вручну, навантаження, розвантаження, переміщення. При цьому здійснювані роботи відрізнялися тяжкою фізичною працею по причині обмеженості робочого простору, що утруднювало застосування засобів механізації. Посилюючим шкідливим фактором є несприятливий мікроклімат характерний для підземних робіт.

Причиною професійного захворювання була робота протягом 14 років в умовах важкої праці та несприятливого мікроклімату.

Комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (далі Комісія) було встановлено у позивача хронічне професійне захворювання з таким діагнозом: Радикулопатія шийна та попереково-крижова з прогресуючим нейродистрофічним синдромом у вигляді множинних пері артрозів (плечолопатковий, ліктьових справа) ПФС другого ст. зі стійким больовим синдромом. Зазначений діагноз підтверджується медичними виписками, виписками з історії хвороби, епікризами за різні періоди часу.

Згідно виписки з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги до довідки серії ДНА-02 №014002 від 27 вересня 2006 року, позивачу вперше було встановлено ступінь стійкої втрати працездатності внаслідок професійного захворювання – 50% у зв`язку з професійним захворюванням з 25 вересня 2006 року по 01 жовтня 2007 року, встановлено третю групу інвалідності.

При подальших щорічних переоглядах ступінь втрати професійної працездатності залишався незмінним – 50%, третя група інвалідності залишалася незмінною.

При останньому переогляді 27 вересня 2018, позивачу безстроково з 01 жовтня 2018 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності також безстроково, що підтверджено долученими до позову доказами (а.с.10-54).

Відповідно до частини 4 статті 43 та частини 1 статті 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України №717-V, яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення №20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).

Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 20 березня 2007. В даному випадку спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІУ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності 27 вересня 2006 року з 25 вересня 2006 року, відтак обов`язок відшкодування моральної шкоди на підставі підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, що діяла на той час) покладався саме на Фонд соціального страхування.

З 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21.09.2022 року (далі-Закон №2620-IX). Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фактично покладено на Пенсійний фонд України та його органи.

Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, переживань, чим йому завдано моральної шкоди, а отже він має право на її відшкодування. Зазначені обставини витікають з долучених позивачем медичних епікризів та його історії хвороби, не заперечуються відповідачем.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд враховує роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з доводів позовної заяви, тяжкості та незворотності наслідків для здоров`я позивача, враховує характер та обсяг фізичних, душевних і психічних страждань та переживань, яких зазнав позивач у зв`язку з втратою ним 55 % професійної працездатності та пов`язаних з цим необхідністю постійного відновлення стану здоров`я, лікування, вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому приходить до висновку про те, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь позивача, слід визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000,00 гривень, що на переконання суду, буде відповідати тим стражданням і переживанням, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог позивача.

За п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 2000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.3, 8, ч.3 ст. 22, 43, 46 Конституції України, ст.ст. 13, 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст. 23, 1168 ЦК України, ст.ст. 4, 9, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про від шкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, місце знаходження: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 моральну шкоду завдану ушкодженням його здоров`я внаслідок професійного захворювання, у розмірі 200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок), без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 21910427, місце знаходження: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, на користь держави судовий збір 2 000,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро вулиця Набережна Перемоги, 26.

Повне судове рішення виготовлено 20 січня 2026 року.

Суддя: І. Б. Малаховська