Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №163/2422/25 — Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2422/25

Провадження № 2/163/68/26

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Павлуся О.С.

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін цивільну справу за позовом АТ "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві представник позивача АТ "Перший український міжнародний банк" (далі – АТ «ПУМБ») просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 35589,31 грн заборгованості за кредитними договорами № 2001105004001 від 17.08.2018 та № 1001830502001 від 17.03.2021.

Вимоги обґрунтовано тим, що за договором № 2001105004001 від 17.08.2018 відповідачу надано кредит в сумі 16633,00 грн, за договором № 1001830502001 від 17.03.2021 – в сумі 19939,84 грн.

Відповідач свої кредитні зобов`язання довготривалий час належним чином не виконує, через що станом на 03.06.2025 у неї перед АТ «ПУМБ» виникла заборгованість в загальній сумі 35589,31 грн, з яких:

- за договором № 2001105004001 від 17.08.2018 – в сумі 17582,95 грн, яка складається із 10991,13 грн кредиту, 6591,82 грн процентів;

- за договором № 1001830502001 від 17.03.2021 – в сумі 18006,36 грн, яка складається із 14430,81 грн кредиту, 4,35 грн процентів, 3571,20 грн комісії.

Нарахування комісії здійснювалося у відповідності до ст.8 та п.10 ч.1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» та на підставі умов договорів, якими погоджено зобов`язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Строки позовної давності АТ «ПУМБ» дотримано з огляду на положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.

АТ «ПУМБ» надіслало на адресу відповідача письмові вимоги, однак у наданий строк заборгованість відповідач не погасила.

Провадження в справі відкрито ухвалою суду від 06.11.2025, розгляд позову постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 06.11.2025 відповідач отримала 02.12.2025, а примірник матеріалів позову – 10.12.2025.

26 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому позов не визнала в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що позивач не довів належними доказами а ні підстав виникнення заявленої суми заборгованості, а ні порядку її формування, не надав деталізованого розрахунку нарахування процентів та платежів, доказів застосування конкретних процентних ставок, комісії, а також первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували рух коштів та виконання зобов`язань у розумінні закону. Сама позовна заява має формальний, шаблонний характер, складена без належного правового обґрунтування та без посилань на конкретні фактичні обставини, які б свідчили про наявність її вини у неналежному виконанні договірних зобов`язань. За умовами двох договорів строк кредитування становив 12 місяців, розрахунки заборгованості складені станом на 03.06.2025, що виходить за межі строку дії кожного кредитного договору, а тому після спливу строку кредитування нарахування процентів за користування кредитними коштами є неправомірним. Нарахування комісії також є необґрунтованим і недоведеним. Із наданих позивачем матеріалів неможливо встановити достовірну суму боргу, оскільки матеріали містять лише загальний розрахунок, а не точні виписки по рахунках. Крім цього вважає, що позивач пропустив строк позовної давності та не обґрунтував підстав її поновлення або зупинення. Позивач не надав детального розрахунку позовної давності як по кожному кредитному договору, так і по кожному щомісячному платежу відповідно до графіків.

Відповіді на відзив представник позивача не подав.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

17 серпня 2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідачем заяви № 2001105004001 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі ДКБО), підписанням якої відповідач підтвердив, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення ДКБО фізичних осіб, розміщену на сайті АТ «ПУМБ» (pumb.ua) в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін), погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладенням договору страхування, підписанням заяви підтримує свою згоду на укладення договору страхування на зазначених нижче умовах.

Цією заявою ОСОБА_1 просила відкрити на її ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 і видати кредитну картку миттєвого випуску НОМЕР_2 , на яку встановити кредитний ліміт в сумі 1000,00 гривень. Реальна річна ставка за кредитом складає 57,75%, розрахунковий день – 30 число місяця.

Цього ж дня, 17 серпня 2018 року, до укладення договору про споживчий кредит, відповідач ОСОБА_1 ознайомилась та підписала паспорт споживчого кредиту, у якому наведені основні умови кредитування. Зокрема вказано: тип кредиту – кредитна лінія; сума (ліміт_ кредиту – 1000,00 грн; строк кредитування – 12 місяців, зі спливом вказаного строку продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін; мета отримання кредиту – загальні споживчі цілі, в тому числі для оплати за договором страхування. Також вказано інформацію щодо реальної річної ставки та орієнтовної процентної загальної вартості кредиту для споживача, а також наведений орієнтовний графік платежів по кредитній лінії.

Відповідно до довідки про збільшення кредитного ліміту, з 23.08.2018 ПАТ «ПУМБ» збільшив відповідачу кредитний до 3000,00 грн, 03.01.2019 – до 7000,00 грн, 19.06.2019 – 10800,00 грн, 17.10.2019 – 14600,00 грн, 12.02.2020 – до 17600,00 грн, 27.02.2022 – зменшив кредит до 11633,00 грн, 03.03.2022 – збільшено до 16633,00 грн.

За розрахунком банку заборгованість відповідача за цим договором станом на 03.06.2025 становить 17582,95 грн, з яких: тіло кредиту - 10991,13 грн, проценти - 6591,82 грн.

Крім цього, 16 березня 2021 року АТ «ПУМБ» та відповідач ОСОБА_1 підписали заяву № 1001830502001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

У цій заяві відповідач просила надати їй кредит на погашення заборгованості в сумі 19939,84 грн. Строк кредитування - 12 місяців (17.03.2021 по 17.03.2022). Річна процентна ставка 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 1,99%.

До укладення даного договору про споживчий кредит, відповідач ОСОБА_1 ознайомилась та підписала паспорт споживчого кредиту, у якому наведені ідентичні умови кредитування.

Надання ПАТ «ПУМБ» відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 19939,84 грн підтверджується платіжною інструкцією від 16.03.2021 № TR.48114488.61256.25237.

За розрахунком банку заборгованість відповідача за цим договором станом на 03.06.2025 становить 18006,36 грн, з яких: тіло кредиту - 14430,81 грн, проценти - 4,35 грн, комісія - 3571,20 грн.

05.06.2025 АТ «ПУМБ» на адресу ОСОБА_1 надіслало письмову вимогу про необхідність погашення упродовж тридцяти днів з дня отримання цієї вимоги кредитної заборгованості: за договором № 2001105004001 – в сумі 17582,95 грн; за договором № 1001830502001 – в сумі 18006,36 грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Дослідженням доказів встановлено, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено два кредитні договори шляхом підписання сторонами заяв на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001105004001 від 17.08.2018, № 1001830502001 від 16.03.2021 та паспортів споживчого кредиту до кожного договору.

Договори споживчого кредиту підписані сторонами, які досягли згоди з істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Після підписання кредитних договорів у його сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у АТ «ПУМБ» виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за їх користування та інші платежі, які визначені умовами договорів.

Позивач як кредитодавець свої зобов`язання за кредитними договорами виконав шляхом надання відповідачу обумовлених договорами сум кредитних коштів, що підтверджується приєднаними до позову банківськими виписками та платіжною інструкцією від 16.03.2021 № TR.48114488.61256.25237.

Отримання коштів у кредит відповідачем не заперечується.

Дослідженням змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд встановив, що у тексті позовної заяви датою укладення договору № 1001830502001 зазначено 17.03.2021 замість 16.03.2021. Із підписаної відповідачем заяви № 1001830502001 вбачається, що вона датована 16.03.2021, у ній відповідач просила надати їй споживчий кредит в сумі 19939,84 грн. Сума кредитних коштів 19939,84 грн надана відповідачу відповідно до платіжної інструкції від 16.03.2021 № TR.48114488.61256.25237, у якій призначенням платежу вказано «надання кредитних коштів за договором № 1001830502001 від 16.03.2021». Отже, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, наведене у позові обґрунтування та додані до позову докази, вбачаються підстави вважати, що представник позивача у позовній заяві допустила описку, яка на суть спору не впливає.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, не оспорюючи укладення кредитних договорів та отримання за ними кредитних коштів, вважає заявлену до стягнення суму заборгованості недоведеною належними доказами.

На підтвердження суми заборгованості за обома кредитними договорами позивач надав дві банківські виписки по рахунках відповідача за указаними кредитними договорами, а саме: за договором № 2001105004001 від 17.08.2018 – виписка за період з 17.08.2018 по 03.06.2025; за договором № 1001830502001 від 16.03.2021 – виписка за період з 16.03.2021 по 03.06.2025, а також окремо сформовані розрахунки заборгованості, у яких відображені усі необхідні вихідні дані для їх розрахунку.

Верховний Суд у своїй постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.42, 43 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Національного банку №75 від 04.07.2018 року, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з п.62, 63 цього Положення виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Таким чином, посилання відповідача на ненадання позивачем первинних документів на підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості є безпідставними і суд їх відхиляє, оскільки за кожним із вищенаведених кредитних договорів до позовної заяви додані дві окремі виписки.

Аналізуючи досліджені в справі докази за кожним із укладених між сторонами договорів у відповідності до їх умов, суд дійшов наступних висновків.

По договору № 2001105004001 від 17.08.2018.

За цим договором відповідачу позивач відкрив банківську картку НОМЕР_2 , на яку встановив кредитний ліміт в сумі 1000,00 грн, який неодноразово збільшувався, в останнє 03.03.2022 до 16633,00 грн, що підтверджується довідкою банку про збільшення кредитного ліміту.

З банківської виписки по картковому рахунку за даним договором вбачається, що після неодноразового збільшення кредитного ліміту відповідач цими коштами постійно користувалась та вносила кошти на погашення виниклої заборгованості, а відтак зобов`язана повернути фактично використані нею кредитні кошти та погасити відсотки за процентною ставкою, визначеною умовами договору.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 28.02.2019 по 30.11.2023 встановлено, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 17582,95 грн, з яких: тіло кредиту - 10991,13 грн, проценти - 6591,82 грн.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідач суду не надала.

Підписуючи паспорт споживчого кредиту та заяву на приєднання до ДКБО, відповідач була ознайомлена з розмірами наданих у кредит коштів, розміром річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту, строком кредитування та іншими умовами кредитування.

Суд зауважує, що викладені в договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб умови є чіткими, зрозумілими, не допускають двоякого трактування, доступні для усвідомлення їх наслідків пересічному громадянину України, а відтак не потребують спеціальних знань у правовій та економічній сфері.

Тому відповідач, яка є учасником вказаних кредитних договорів і достовірно обізнана з його умовами, мала право і можливість перевірити власні витрати по кредиту і, відповідно, правильність розрахунку заборгованості, проте, крім загальних заперечень, іншого розрахунку суду не надала.

Зважаючи на викладене, а також ту обставину, що фактично отримані кредитні кошти у добровільному порядку ОСОБА_1 банку не повернула, а також приймаючи до уваги приписи ст.530 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору № 2001105004001 від 17.08.2018 в загальній сумі 17582,95 грн є доведеними і підставними, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

По договору № 1001830502001 від 16.03.2021.

За цим договором відповідач отримала у кредит 19939,84 грн і це об`єктивно підтверджується платіжною інструкцією від 16.03.2021 № TR.48114488.61256.25237.

Відповідно до розрахунку банка заборгованість відповідача становить 18006,36 грн, з яких: тіло кредиту - 14430,81 грн, проценти - 4,35 грн, комісія - 3571,20 грн.

По тілу кредиту відповідач повернула кошти в сумі 5509,03 грн, тому непогашеною сумою заборгованості є 14430,81 грн (19939,84 - 5509,03), яка відповідає заявленим позовним вимогам.

Із розрахунку банку вбачається, що заборгованість по відсотках позивачем розрахована за період з 17.03.2021 по 01.06.2025.

Строк кредитування у договорі чітко визначений і становить 12 місяців (17.03.2021 по 17.03.2022).

Отже, нарахування за відсотками за користування кредитними коштами позивач здійснив поза межами строку кредитування.

Із цього приводу слід зазначити, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, після спливу строку кредитування, слід зазначити, що банк як кредитор позбавлений права нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, після спливу строку кредитування.

Договором визначена річна процентна ставка 0,01%, а відтак у грошовому еквіваленті розмір відсотків за користування кредитом становить 1,99 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач сплатила відсотки на суму 0,57 грн.

Отже, підставними будуть вимоги банку в частині заборгованості по відсотках за період з 17.03.2021 по 17.03.2022, яка становитиме 1,42 грн (1,99 грн – 0,57 грн).

Стосовно нарахованої і заявленої до стягнення банком комісії встановлено, що умовами договору (пункт 4) передбачено сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,99%.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Частина 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і надалі - в редакції на дату укладення між сторонами кредитного договору від 16.03.2021) передбачає, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, ураховуючи такі законодавчі приписи, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у поста-нові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Наведене свідчить, що визначена пунктом 4 договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,99% є фактично встановленою платою пози-чальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, оскільки було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку, що положення пункту 4 кредитного договору № 1001830502001 від 16.03.2021 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Встановлено, що всього банк нарахував відповідачу комісії на суму 4761,60 грн, із них: 1190,40 грн відповідачем фактично погашені, 3571,20 грн – заявлені у позові до стягнення.

Отже, враховуючи погашення відповідачем комісії на суму 1190,40 грн, які в силу закону він не зобов`язаний сплачувати і даний пункт договору визнається нікчемним з моменту укладення договору, суд вважає необхідних зазначену суму коштів зарахувати в рахунок погашення заборгованості по відсотках та тілу кредиту.

Таким чином, після здійснення такого зарахування сума заборгованості по відсотках відсутня, по тілу кредиту становить 13241,83 грн (1190,40 – 1,42 = 1188,98; 14430,81 - 1188,98 = 13241,83).

Із цим позовом АТ «ПУМБ» звернувся до суду 04.11.2025.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023.

Крім цього, Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні», 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні був введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває по цей час, що є загальновідомим фактом.

04 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Тобто, з 12 березня 2020 року по 03 вересня 2025 року строк позовної давності був безперервно продовжений для всіх суб`єктів цивільних правовідносин в силу Закону.

Таким чином, враховуючи умови кредитних договорів № 2001105004001 від 17.08.2018 та № 1001830502001 від 17.03.2021, дату звернення позивача до суду із цим позовом в сукупності із вищенаведеними законодавчими приписами, трирічний строк позовної давності позивачем у даному випадку не пропущено.

У частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

На підставі досліджених у справі доказів суд встановив доведеність існування у відповідача перед позивачем кредитної заборгованості за договором № 2001105004001 від 17.08.2018 в сумі 17582,95 грн, яка складається із тіла кредиту в сумі 10991,13 грн та процентів в сумі 6591,82 грн, за договором № 1001830502001 від 16.03.2021 в сумі 13241,83 грн, яку складає тіло кредиту.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Ураховуючи часткове задоволення позову та положення ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 86,61 %.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший український міжнародний банк" заборгованість:

- за кредитним договором № 2001105004001 від 17.08.2018 в сумі 17582 (сімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят дві) гривні 95 копійок, яку становлять: 10991 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто одна) гривня 13 копійок заборгованості за основною сумою кредиту; 6591 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто одна) гривня 82 копійки заборгованості по відсотках за користування кредитом;

- за кредитним договором № 1001830502001 від 16.03.2021 в сумі 13241 (тринадцять тисяч двісті сорок одна) гривня 83 копійки, яку становить заборгованість по основній сумі кредиту.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший український міжнародний банк" 2098 (дві тисячі дев`яносто вісім) гривень 04 копійки судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Інформація про сторін:

позивач - АТ "Перший український міжнародний банк"; місце знаходження - вулиця Андріївська, 4, місто Київ; код ЄДРПОУ – 14282829;

відповідач - ОСОБА_1 ; місце проживання – АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_3 .

Головуючий : суддя О.С.Павлусь