Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №460/21585/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2026 рокум. Рівне№460/21585/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління пенсійного фонду України в Львівській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 02.10.2025 №172850033038, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 27.06.2025; зобов`язати відповідача-1 призначити і виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.06.2025, зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984; періоди роботи за межами України на території російської федерації: з 01.01.1992 по 10.11.1992; з 10.11.1992 по 01.07.1993; з 01.07.1993 по 10.11.1996; з 01.12.1997 по 26.11.2004.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 24.09.2025 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак отримав відмову від відповідача-1 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає такі дії та рішення пенсійного органу незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки записи трудової книжки містять чіткі записи про працевлаштування позивача в спірні періоди, які підлягають зарахуванню до її страхового стажу, позивач не несе відповідальності за дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, а період роботи в російській федерації підлягає зарахуванню відповідно до законодавства, яке було чинне на момент виникнення трудових відносин. З огляду на вказане просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, де в обґрунтування заперечень проти задоволення позову вказав на те, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, що визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки страховий стаж позивача становить 23 роки 11 місяців 25 днів, до страхового стажу не зараховано період відповідно до запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 у зв`язку з відсутності назви організації при прийнятті на роботу та період роботи в російській федерації. Звертає увагу, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації, а відсутність назви організації може вказувати на неточності в трудовій книжці та ставити під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи. При призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Відповідач стверджує, що угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не діє на території України та росії, оскільки сторони вийшли з угоди. Відповідач-1 вважає свої дії правомірними та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 24.11.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 25.11.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 01.12.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучив до участі у справі відповідача-2 та встановив відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач-1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 15.12.2025 подав до суду відзив, у якому відповідач-1 виклав свої заперечення проти позову.

Відповідач-2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Позивач ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними з наявної в матеріалах справи посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 26.10.2010.

Позивач після досягнення віку 60 років звернулася 24.09.2025 до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням принципу екстериторіальності зазначену заяву позивача про призначення пенсії розглянуто відповідачем-1, який 02.10.2025 прийняв рішення №172850033038 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В цьому рішенні також зазначено про те, що вік заявниці становить 60 років, страховий стаж складає 23 роки 11 місяців 25 днів. За результатами розгляду документів долучених до заяви, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 24.10.1983 по 11.04.1984, оскільки в записі №1 відсутня назва організації при прийнятті на роботу, а також періоди з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996, з 01.12.1997 по 26.11.2004 оскільки період роботи в російській федерації зараховується до страхового стажу по 31.12.1991.

Не погодившись з такими діями відповідача-1, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідачів, а тому у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача-1 від 02.10.2025 №172850033038, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 27.06.2025, та зобов`язання відповідача-1 призначити і виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 27.06.2025, зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984; періоди роботи за межами України на території російської федерації: з 01.01.1992 по 10.11.1992; з 10.11.1992 по 01.07.1993; з 01.07.1993 по 10.11.1996; з 01.12.1997 по 26.11.2004.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж особи є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Так, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з незарахуванням пенсійним органом до страхового стажу позивача період його роботи в Башкирському виробничому об`єднанні "Прогрес" з 24.10.1983 по 11.04.1984, а також періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996 та з 01.12.1997 по 26.11.2004.

Щодо незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача період його роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984 у зв`язку з відсутністю назви організації при прийнятті на роботу суд зазначає наступне.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що 24.10.1983 позивач була прийнята розподільником робіт 2 розряду в цех №18 тимчасово до 01.01.1984 в Башкирське виробниче об`єднання "Прогрес", назва підприємства відображена на печатці мовою оригіналу (запис №1). 02.01.1984 переведена в цех №9 розподільником робіт 2 розряду на постійній основі (запис №2). 11.04.1984 позивач відповідно до запису №3 звільнена з займаної посади за власним бажанням.

Разом з тим, як вбачається з наявної в матеріалах справи Форми РС-право та рішення відповідача від 02.10.2025 №172850033038 вказаний період роботи позивача не зарахований відповідачем до страхового стажу з тих підстав, що в записі №1 відсутня назва організації при прийнятті на роботу.

Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки, що стосується спірного періоду трудової діяльності позивача з 24.10.1983 по 11.04.1984, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної Постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, на позивача не може покладатись тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на пенсію за неправильне ведення його трудової книжки.

Суд враховує, що записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення (записи №1 - №3) в період з 24.10.1983 по 11.04.1984 містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працювала позивач, та відбиток печатки установи. Записи про зазначений період роботи не містять жодних підтирань, закреслень, виправлень.

Той факт, що відповідальним працівником не внесено назви організації при прийнятті на роботу, не може бути підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки трудовим законодавством не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки. Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Також Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду. Таким чином, враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, суд висновує, що відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до її страхового стажу період роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984, оскільки факт роботи позивача в цій установі підтверджується записами в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Окрім того, позивач зазначає, що їй протиправно не зараховано до страхового стажу також періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996, з 01.12.1997 по 26.11.2004.

Згідно записів трудової книжки позивач в період з 01.01.1992 по 10.11.1992 працювала в Рівненському виробничому об`єднанні хлібопекарної промисловості (записи №6-7), що також підтверджується наявними в матеріалах справи архівними довідками від 29.10.2021 №А-8/01-27/21, від 06.06.2025 №1979/04-02 з посиланням на відповідні накази.

Під час вирішення спору щодо такого незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи в російській федерації, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

У законодавстві, що діяло до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі Порядок).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач з 01.01.1992 по 10.11.1992 була працевлаштована в спеціальному проектно-конструкторському бюро об`єднання "Союзнафтоавтоматика" (записи трудової книжки 7-8), з 10.11.1992 по 01.07.1993 працювала в Башсільгосп інституті (записи трудової книжки 9-12), з 01.07.1993 по 10.11.1996 в науково-дослідній частині БГАУ (записи трудової книжки 13-14), а з 01.12.1997 по 26.11.2004 в Башдержуніверситеті (записи трудової книжки 15-17).

Суд зауважує, що записи вказаної трудової книжки виконані чітко, читабельні та містять чіткі відтиски печаток підприємств, на яких працював позивач, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів його роботи.

Відтак судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності позивача підтверджено записами трудової книжки, що не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З цього приводу суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абзацами 2 та 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москва.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Як зазначено у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов`язання взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу отриманого громадянами до підписання Угоди.

Відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці на території якої вони проживають.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.

Саме тому суд не бере до уваги посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Крім того в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

З огляду на викладене, на переконання суду, незарахування стажу роботи за період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так працюючи за межами України особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про те, що оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" та за наявності чинних у період роботи особи положень вказаної Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового та пільгового стажу, а відтак позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

За наведених обставин періоди роботи позивача за межами України на території російської федерації з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996, з 01.12.1997 по 26.11.2004 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача та безпідставно не були враховані відповідачем під час прийняття спірного рішення.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про те, що оскаржуване рішення від 02.10.2025 №172850033038 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком з 27.06.2025, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, саме до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.

Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України та зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 24.09.2025 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених судом у цьому рішенні як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 02.10.2025 №172850033038 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 24.09.2025, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984, з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996 та з 01.12.1997 по 26.11.2004.

6. Розподіл судових витрат.

З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 та зобов`язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 02.10.2025 №172850033038 від 02.10.2025 про відмову для ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2025 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.10.1983 по 11.04.1984, з 01.01.1992 по 10.11.1992, з 10.11.1992 по 01.07.1993, з 01.07.1993 по 10.11.1996 та з 01.12.1997 по 26.11.2004, та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., 79016, код ЄДРПОУ: 13814885). Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК