Рішення від 20 січня 2026 р. у справі №380/23203/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2026 рокусправа № 380/23203/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 02.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при перетині кордону 02.11.2025 року прибув до пункту пропуску Державної прикордонної служби України для перетину кордону на виїзд з України. Зазначив, що позивач супроводжував свою матір ОСОБА_2 , яка є особою з ІІ групою інвалідності. Стверджує, що будь-які інші родичі у матері позивача, які б могли допомогти їй у перетині кордону відсутні. Вказав, що має відстрочку, на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважає, що у зв`язку з вищезазначеним, у позивача наявні законні підстави для перетину кордону. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 28.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 97506 від 08.12.2025) у якому проти позову заперечив. Вказав, що в ході перевірки документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 у редакції, на час виникнення спірних відносин. Повідомив, що надані позивачем 02.11.2025 року документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» рішення прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_2 , лейтенантом ОСОБА_3 як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону є правомірним. Звернув увагу суду на те, що статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Таким чином вважає, що відповідач не уповноважений визначати конкретний і вичерпний перелік документів для перетину державного кордону, оскільки, процедури прикордонного контролю, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№98716 від 11.12.2025) у якій позивач критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Просить задовольнити позовні вимоги.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

Позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_2 , Ватутінським РУ ГУ МВС України 06.04.1999 року в м. Києві.

Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом із застосунку «Резерв +» від 02.11.2025.

Позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період в умовах воєнного стану до завершення мобілізації відповідно до п.13ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Це підтверджується тим, що матір позивача – ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, загальне захворювання, довічно. Вказане підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.08.2010, а також /Довідкою до акта огляду медико – соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №311306 від 05.12.2022.

Крім цього позивач вказує, що його батько - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 25.02.2013 року складено відповідний актовий запис №3580 та підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 25.02.2013.

02.11.2025 позивач прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою здійснення перетинання державного кордону України, як особа, що здійснює супровід своєї матері – ОСОБА_2 , яка є особою з ІІ групою інвалідності, на підставі абз.4 п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57 ( у редакції постанови КМУ від 25.08.2010 №724).

Під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано:

-паспорт громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ;

-паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 ;

- паспорт громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 ;

-паспорт громадянина України ОСОБА_2 для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 ;

-свідоцтво про укладання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_8 від 30.08.1980;

-свідоцтво про народження ОСОБА_1 НОМЕР_9 від 02.11.1982;

-свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 від 25.02.2013;

-пенсійне посвідчення ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 26.08.2010;

-довідку до акта медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №311306 від 05.12.2022;

-індивідуальну програму реабілітації інваліда від 05.12.2022 №1841/22;

-заяву ОСОБА_2 від 03.05.2023;

-витяг із застосунку «Резерв+» від 02.11.2025;

-витяг з реєстру територіальної громади від 30.10.2025 №2025/016012195;

-витяг з реєстру територіальної громади від 30.10.2025 №2025/015987964.

Відповідачем складено рішення від 02.11.2025 №б/н про відмову у перетинанні державного контролю громадянину України ОСОБА_1 . У рішенні зазначено , що причиною відмови став той факт, що попередній супровід цієї особи з інвалідністю здійснювала інша особа та не повернулась, порушення пункту 2.1 Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI).

Частиною першої статті 2 Закону № 1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону № 1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами частини першої статті 14 Закону № 1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України від 05.06.2023 № 457.

Так, у рішенні, поміж іншого, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 02.11.2025 року зазначив, що ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини того, що вищезазначений громадянин порушив умови пункту 2.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», в умовах дії правового режиму воєнного стану.

У контексті зазначеного, суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону, відповідач лише послався на Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

З огляду на вказане, рішення посадової особи військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2025 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд враховує висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі № 380/11916/22, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Виходячи зі змісту заяв по суті справи щодо фактичної підстави для відмови позивачу в перетинанні державного кордону, суд додатково зазначає таке.

Пунктом 2-1 Порядку № 57, зокрема, передбачено:

У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:

особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність) (абз.2 пункту 2-1);

особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність (абз.3 пункту 2-1);

особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням (абз.4 пункту 2-1).

Отже, абзац 2 вказаного пункту встановлює перелік документів для перетину кордону особами з інвалідністю, а абзац 4 цього пункту - перелік документів для перетину кордону особами, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України. При цьому, абзац 4 пункту 2-1 Правил № 57 вимагає, серед іншого, надання документа, що підтверджує інвалідність.

Позивачем пред`явлено до прикордонного контролю, зокрема, довідку до акта медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №311306 від 05.12.2022, що не заперечується відповідачем.

Суд зазначає, що довідка до акта медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №311306 від 05.12.2022 є первинним документом, який видається уповноваженим на встановлення інвалідності органом, та який підтверджує факт встановлення особі інвалідності відповідної групи.

Тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що така довідка до акта огляду МСЕК є документом, що підтверджує інвалідність ОСОБА_2 .

Суд не знаходить підстав для застосування абзацу 2 пункту 2-1 Правил № 57 до спірних правовідносин, оскільки такий абзац встановлює перелік документів, необхідних для перетину державного кордону особою з інвалідністю.

Суд зауважує, що законодавчий акт має бути чітким і зрозумілим, щоб не допускати можливості його двозначного (множинного) трактування.

В іншому випадку таких законодавчий акт не відповідає принципу юридичної визначеності та якості закону. За таких умов, законодавчий акт, що допускає неоднозначне трактування, слід тлумачити на користь особи, а не на користь суб`єкта владних повноважень.

Тому доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи абзацу 2 пункту 2-1 Правил № 57 (щодо документів, які підтверджують інвалідність), за тих обставин, що вказані Правила не містять такого застереження, суд вважає безпідставними та не бере їх до уваги.

Таким чином, надавши оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, суд вважає, що оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Отже, позов є таким, що підлягає задоволенню.

Тому суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 02.11.2025.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до ст. 139 КАС України .

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( Військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 02.11.2025.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( Військової частини НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна