Вирок від 19 січня 2026 р. у справі №504/3274/17 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/3274/17

Номер провадження 1-кп/504/65/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2026 рокус-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017161010000272 від 25.07.2017 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Випасне Білгород-Дністровського району Одеської області, українця, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,

встановив:

13.12.2015 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 призваний для проходження військової служби за контрактом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_3 ) від 18.02.2016 №37 солдат ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду оператора протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2 парашутно-десантного батальйону зазначеної військової частини.

На підставі телеграми командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 №4/49 від 21.01.2017 року та наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №23 від 02.02.2017 року солдат ОСОБА_4 був відряджений до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_3 для проведення заходів бойової підготовки, а в подальшому до Військової академії м. Одеса в складі команди.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, у ст.1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З моменту видання виконувачем обов`язків Президента України Указу «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 року на території України почав діяти особливий період, який тривав на момент вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з п.п.1, 3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо, і до часу нез`явлення на службу до військової частини останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.

Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_4 був зобов`язаний дотримуватися вимог ст.ст.9, 11, 14, 16, 37, 40, 216, 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Проте, солдат ОСОБА_4 діючи на порушення вимог вищезазначених нормативних актів, вчинив умисний військовий злочин проти встановленого порядку несення військової служби.

Відтак, 14.03.2017 року о 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, будучи військовослужбовцем за контрактом, з метою тимчасового ухилення від виконання обов`язків з військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме розташування центру забезпечення навчального процесу Військової академії, який розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Чорноморське, та ухилявся від проходження військової служби до 08 год. 00 хв. 03.04.2017 року, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

03.04.2017 року о 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_4 добровільно з`явився до військової частини НОМЕР_2 (польова пошта НОМЕР_3 ), що дислокується за адресою: АДРЕСА_4 та того ж дня приступив до виконання службових обов`язків.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.4 ст.407 КК України, а саме: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненого в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України визнав у повному обсязі, підтвердив у своїх показаннях сутність пред`явленого йому обвинувачення. Про вчинені дії він жалкує, щиро кається.

Отримавши показання обвинуваченого, що повністю відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, з`ясувавши правильність розуміння всіма учасниками судового засідання змісту цих обставин та відсутності їх оспорювань, сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши правові наслідки застосування положень ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, а саме: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненого в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст.61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

У частині 2 ст.65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до положень ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, (в редакції, яка діяла на момент вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має зареєстроване місце проживання, офіційно одружений, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.

Обставини, що обтяжують покарання, передбачені ст.67 КК України, судом не встановлені.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, відповідно до ст.66 КК України є щире каяття.

Суд вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання, передбачене санкцією ч.4 ст.407 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі.

Крім того, слід зазначити, що станом на час розгляду кримінального провадження набрав чинності Закон України від 13.12.2022 року № 2839-ІХ, який набув чинності з 27.01.2023 року та відповідно до якого внесено зміни до ст.75 КК України, що значно погіршують становище особи.

Таким чином, суд вважає за необхідне при призначенні покарання, із урахуванням ст.5 КК України, застосувати положення ст.75 КК України, які діяли на час скоєння інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, оскільки це поліпшує становище обвинуваченого.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд приходить до висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.ст.5,75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на два роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_4 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим та досягне своєї мети.

Відповідно до ч.4 ст.76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Процесуальні витрати відсутні, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази до кримінального провадження не долучались.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 17.12.2025 року стосовно ОСОБА_4 , слід скасувати, та негайно звільнити його з-під варти в залі суду, у зв`язку із призначенням покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.5,66-67,70,75-76,407 КК України ст.ст.120,124,128,349,369-371,373-374,394-395 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк на 2 (два) роки.

На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

Відповідно до ч.4 ст.76 КК України нагляд за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби - командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 17.12.2025 року - скасувати.

Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно з-під варти у залі суду.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Доброславський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення, крім з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України та з урахуванням особливостей, передбачених ст.394 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1