Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №133/3901/25 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

Суд: Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 18 січня 2026 р.

Справа: №133/3901/25

Суддя: Дурач О. А.

133/3901/25

2/133/135/26

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

19.01.26 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої-судді Дурач О.А.

за участю секретаря Блащук Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Козятин Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), представник позивача – адвокат Загребельна Марина Володимирівна (адреса: 22100, Вінницька обл., Хмільницький р-н., м. Козятин, вул. Грушевського, буд. 64), представник позивача – адвокат Пилипчук Володимир Олексійович (адреса: 22100, Вінницька обл., Хмільницький р-н., м. Козятин, вул. Грушевського, буд. 64) до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплати одноразової матеріальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

15.10.2025 р. позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Провадження у справі відкрито 20.10.2025 р., постановлено розгляд зазначеної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Короткий зміст вимог позовної заяви

Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.

Наказом №16/ос від 27.05.2024 року ОСОБА_1 було звільнено на пенсію з посади «комірник» АТ «Українська Залізниця» регіональної філії «Південно-Західна Залізниця» виробничого підрозділу Козятинської дистанції електропостачання. В зв`язку з цим ОСОБА_1 було призначено:

- виплату одноразової матеріальної допомоги згідно 6 п. 6.10. колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Козятинської дистанції електропостачання на 2001 – 2005 р.р., та пролонговано на 2006 – 2024 р.р., в розмірі 5 середньомісячних заробітків;

- виплати передбачені колективним договором (додаткова матеріальна допомога) згідно розділу 6 п.6.10. колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Козятинської дистанції електропостачання на 2001-2005 р.р., та пролонговано на 2006-2024 р.р. в розмірі 5 середньомісячних заробітків, (стаж роботи в галузі 40 років 07 місяців 17 днів);

- виплати, передбачені колективним договором згідно п. 3.9. з змінами та доповненнями до колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Козятинської дистанції електропостачання на 2001-2005 р.р., та пролонговано на 2006-2024 р.р. Належну виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснити після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 рік, 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2024 рік.

Станом на теперішній час вищезазначених виплат не проводилось. Також не проводилась виплата згідно п. 3.16 колективного договору : « Працівникам дистанції електропостачання за бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку вплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). В зв`язку з чим позивач звернулась до адвоката, який надіслав адвокатське звернення до АТ «Українська залізниця» з проханням повідомити причини затримки вищевказаних виплат.

Листом – відповіддю позивачу було повідомлено наступне:

- відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р. протокол №Ц-54/31 Ком.т. та листа від 25.03.2022 № ЦЦУП – 10/195, призупинено ряд виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема і матеріальної допомоги на оздоровлення;

- виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки ОСОБА_1 буде здійснена після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалазниця», про що зазначено у наказі про припинення трудового договору від 27.05.2024 року №16/ос. На момент звільнення та станом на поточну дату, відповідного рішення не прийнято;

- також, відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025р № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи в зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Вважає, що невиплата відповідачем належних позивачу при звільненні виплат та рішення правління відповідача про їх призупинення, є порушенням вимог чинного законодавства України, порушенням гарантій дотримання прав працівників щодо оплати праці, визначених колективним договором та погіршенням умов оплати праці в односторонньому порядку без внесення відповідних змін до колективного договору. Також вважає що з відповідача має бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату, надану ВП «Козятинська дистанція електропостачання» від 26.08.2025 р., середньомісячна заробітна плата складає позивача 9366 грн. 16 коп., а її середньоденна зарплата складає 429 грн. 05 коп. З врахуванням наведеного, просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 : одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46 тис. 830 грн. 75коп. ; додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46 тис. 830 грн. 75 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення: в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік 14 тис.886 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік 16 тис. 104 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік 18 тис.168 грн.; грошову винагороду в розмірі посадового окладу 8 тис. 25 грн. 46 коп. згідно п. 3.16 Колективного договору; середній заробіток в розмірі 56 тис. 196 грн. 96 коп. за шість місяців. Стягнути витрати на надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень.

Позиція відповідача

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 29.10.2025 р. Даний відзив відповідає положенням ст. 178 ЦК України, суд приймає його до уваги.

Згідно відзиву, позовні вимоги вважає необґрунтованими, вважає предмет позову таким, що не входить до структури заробітної плати та просить застосувати позовну давність, відмовити в задоволенні позову.

Процедура судового розгляду

Ухвалою суду від 15.10.2025 р. постановлено проводити розгляд даного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вказана ухвала отримана позивачем через електронний кабінет Електронного суду, відповідачу надсилалась на офіційну адресу електронної пошти. Клопотань про проведення судового засідання з викликом сторін, до суду не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено наступне.

Позивач перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця» що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

Листом – відповіддю від 28.08.2025 р., позивачу було повідомлено наступне:

Суд звертає увагу, що позивач звільнився з роботи 27.05.2024 року, у зв`язку з чим норми, обмежуючі виплату вказаних видів матеріальної допомоги, до нього не застосовуються.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату, надану ВП «Козятинська дистанція електропостачання» № 306 від 26.08.2025 р., середньомісячна заробітна плата складає позивача 9366 грн. 16 коп., а її середньоденна зарплата складає 429 грн. 05 коп.

Суми заборгованості, які позивач просить стягнути на його користь, відповідачем не спростовані, фактично визнаються сторонами та не вимагають додаткового доказування.

Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст.10 КЗпП України).

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч.1 ст.5 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст.9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

За приписами ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України). Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Так, згідно п.1.5 Колективного договору укладеного між адміністрацією структурного (виробничого) підрозділу Козятинська дистанція електропостачання регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та комітетом профспілки Козятинської дистанції електропостачання державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки із змінами та доповненнями, в період дії колективного договору адміністрація не вносить у свою політику зміни, які суперечать умовам даного договору і погіршують становище трудящих відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, сторони, що підписали договір, не можуть на період його дії в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п.1.9. Колективного договору, за спільною домовленістю сторін в колективний договір можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим колективним договором.

Відповідно до п.3.9 (зі змінами, внесенми протоколом №2 від 20.12.2021р.) розділу 3 Колективного договору «Оплата праці», працівникам дистанції, які безперервно пропрацювали у виробничому підрозділі Козятинська дистанція електропостачання не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб встановлених Законом на перше січня звітного року.

Згідно з п. 6.10., розділу 6 «Соціальні гарантії , пільги та компенсації» зі змінами, внесеними Протоколом №4 від 03.10.2008 р. «При звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки, від 10 до 15 років 3 середньомісячні заробітки, більше 15 років – 5 середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію ( за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок понад 35років – 5 середньомісячних заробітків.

Змін до колективного договору у 2022-2024 роках стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, матеріальної допомоги на оздоровлення не вносилося.

Протоколом профспілки залізничників і транспортних будівельників України Козятинської дистанції електропостачання від 18.12.24 року строк дії чинного колективного договору був продовжений на 2025 рік.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).

Таким чином, положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги. Правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, наказу про звільнення не вносилося.

Також, щодо розрахунку середнього заробітку, суд зазначає наступне. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі за № 712/3776/17.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/14, зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, враховуючи дані довідки № 306 від 26.08.2025 р. середньоденний заробіток позивача складає 429 грн. 05 коп., число робочих днів, з дня затримки розрахунку при звільненні – 130 днів, а тому до стягнення за вказаний період підлягає середній заробіток за шість місяців, з 27.05.2024 р. (131 робочих днів) в сумі 56196 грн. 96 коп. Отже, суд погоджується з розрахунком, наданим позивачем.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15), у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16), у постанові від 15.06.2020 р. (справа № 337/1279/17, провадження № 61-14960ск19).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Отже, при звільненні відповідачем на користь позивача необхідно було сплатити: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46830 грн. 75 коп.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46830 грн. 75 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення: в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік 14886 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік 16104 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік 18168 грн.; грошову винагороду в розмірі посадового окладу 8025 грн. 46 коп. згідно п. 3.16 Колективного договору; середній заробіток в розмірі 56196 грн. 96 коп. за шість місяців.

Вказані суми відповідачем не оспорюються, оскільки вони фактично зазначені самим відповідачем в листах на ім`я позивача, які досліджені судом. Спростувань даних розрахунків суду не надано, а тому суд з ними погоджується.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності до даних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Підстави для застосування позовної давності до даних вимог відсутні, а тому доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні..

Висновки суду за результатами розгляду позову

Таким чином, в судовому засіданні встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні, у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не вбачається.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, позивач є особою, звільненою від сплати судового збору, п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на користь держави.

Відповідно до частин першої – шостої ст. 137 ЦК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

Як убачається із замовлення до договору про надання правової допомоги від 19.08.2025 р., клієнту надано послуги із супроводу цивільної справи щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та супутніх вимог. Згідно наданого розрахунку дані витрати складають 5000 грн., сплачені позивачем за квитанцією 3319505. Клопотання позивача про їх зменшення відсутні, отже, заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 141,174, 235, 247, 258-259,263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ), представник позивача – адвокат Загребельна Марина Володимирівна (адреса: 22100, Вінницька обл., Хмільницький р-н., м. Козятин, вул. Грушевського, буд. 64), представник позивача – адвокат Пилипчук Володимир Олексійович (адреса: 22100, Вінницька обл., Хмільницький р-н., м. Козятин, вул. Грушевського, буд. 64) до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплати одноразової матеріальної допомоги – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46830 грн. 75 коп.; додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків 46830 грн. 75 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення: в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік 14886 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік 16104 грн., в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік 18168 грн.; грошову винагороду в розмірі посадового окладу 8025 грн. 46 коп. згідно п. 3.16 Колективного договору; середній заробіток в розмірі 56196 грн. 96 коп. за шість місяців.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь Держави судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 21.01.2026 р.

Суддя: О.А. Дурач

Оригінал: reyestr.court.gov.ua