Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №183/3814/19 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/15/26 Справа № 183/3814/19 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Макарова М.О.

за участю секретаря: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатаБутенко О.О. на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та житлового будинку, поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що з 10 червня 1994 року по 2010 рік вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

14 серпня 2004 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Житловий будинок був у непридатному для проживання стані, внаслідок чого ними було прийнято рішення про повну реконструкцію житлового будинку та приведення його у належний стан разом із земельною ділянкою, задля чого, в зв`язку з відсутністю у них грошових коштів, ОСОБА_6 надав їм у борг грошові кошти, керуючись тим, що реконструйований будинок можливо буде продати та повернути позичені кошти.

В період з червня 2004 року по грудень 2009 року вони займалися будівництвом (реконструкцією) зазначеної садиби, вона займалася замовленням підрядних робіт та послуг для закінчення будівництва, придбанням меблів та всієї побутової техніки.

Всі будівельні роботи виконувалися за спільні кошти, в тому числі і за ті, що були одержані від ОСОБА_6 у квітні 2007 року.

Станом на січень 2010 року ними була закінчена реконструкція всієї садиби, і з того часу садиба мала вигляд такий, який описаний у висновку експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, що була предметом дослідження при розгляді Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська цивільної справи за № 200/18266/15-ц, по якій цим судом було прийняте рішення 27 грудня 2016 року, та апеляційною інстанцією 13 жовтня 2017 року. Вважає, що вказані обставини, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

У серпні 2015 року, в зв`язку з наявністю недружніх стосунків між колишнім подружжям, вона запропонувала відповідачеві в добровільному порядку здійснити поділ їх спільного майна, однак останній відмовився, тому вона звернулася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом про поділ майна подружжя, у якому, серед іншого, просила визнати недійсним договір дарування від 14 серпня 2004 року незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , готовність якого складала 52%, та визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати спільною сумісною власністю незавершений будівництвом житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь готовності якого складала 100%, однак він не був введений в експлуатацію та право власності на нього не було зареєстроване. Крім того, позивач просила визнати недійсними договори дарування означеного житлового будинку та земельної ділянки, що були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також просила здійснити поділ майна подружжя.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю. В цій частині рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року рішення Бабушкінського суду м.Дніпропетровська змінене, частково визнані недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме це стосується частини зазначених об`єктів.

Постановою Касаційного Цивільного суду Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року скасоване.

Вважає, що всі три судові інстанції безспірно встановили, що висновком судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2016 року ступінь готовності спірного житлового будинку на час розгляду справи становить 100% , а його реконструкція відбувалася протягом 2004-2009 років.

Також зазначає, що за результатами комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 у цивільній справі № 200/18266/15 від 09.12.2016 року, ринкова вартість садиби (будинку, земельної ділянки та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з 52% ступеню готовності будинку на момент проведення експертизи складає 504794 грн., а ринкова вартість садиби, готовністю 100% складає 2543700 грн., збільшення вартості садиби, включаючи покращення якісних характеристик після реконструкції, є істотними.

Таким чином, з огляду на те, що вартість садиби за АДРЕСА_1 , що складалася з незавершеного будівництвом житлового будинку, 52% ступеню будівельної готовності житлового будинку, на момент експертизи від 09.12.2016 року складала 504794 грн., а вартість садиби зі 100% готовністю складає 2543700 грн., а також з огляду на те, що реконструкція проводилася в період з 2004 року по 2009 рік, за спільні кошти подружжя, позивач вважає, що вартість садиби істотно збільшилася за наслідками проведеної реконструкції, внаслідок чого придбане ОСОБА_2 за договором дарування майно у 2004 році, виходячи з його вартості, становить частину від загальної вартості реконструйованої (поліпшеної) під час їх шлюбу садиби. Отже, ОСОБА_1 вважає, що 4/5 частини реконструйованої садиби, виходячи з її вартості, є об`єктом їх спільної сумісної власності, і повинно бути поділено між ним, виходячи з рівності часток, тому за нею просить визнати право власності на 2/5 частини садиби, а за ОСОБА_7 - 3/5 частини.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на садибу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, житлового будинку під літерою А-3, загальною площею 217,2 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м., тераси, 2008 року побудови, площею 33,3 кв.м., сараю під літерою Б, 2011 року побудови, площею 24,0 кв.м., навісу під літерою В., 2011 року побудови, площею 11,9 кв.м., навісу під літерою Г, 2008 року побудови, площею 31,5 кв.м., споруди 1-10, 2008 року побудови, воріт, огорожі, хвіртки, фонтану, підпірної стіни, замощення І, 2008 року побудови, площею 198 кв.м.;

-визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , та житлового будинку за АДРЕСА_1 укладеного 28.04.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

-поділити майно подружжя, виділивши на користь ОСОБА_1 2/5 частини садиби, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, житлового будинку під літерою А-3, загальною площею 217,2 кв.м., житловою площею 99,3 кв.м., тераси, 2008 року побудови, площею 33,3 кв.м., сараю під літерою Б, 2011 року побудови, площею 24,0 кв.м., навісу під літерою В., 2011 року побудови, площею 11,9 кв.м., навісу під літерою Г, 2008 року побудови, площею 31,5 кв.м., споруди 1-10, 2008 року побудови, воріт, огорожі, хвіртки, фонтану, підпірної стіни, замощення І, 2008 року побудови, площею 198 кв.м., а на користь ОСОБА_2 , - виділити 3/5 частини означеної садиби.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. З посиланням на доводи позовної заяви зазначав, що відповідач не згодний з висновком судової комісійної будівельно-технічної експертизи №4810/4811-16 від 09.12.2016 року по справі №200/18266/15 і вважає, що такий не є беззаперечним доказом проведення реконструкції житлового будинку у період з 2004 року по 2009 рік. Слід зазначити про те, що відповідач ставив під сумнів та викладав заперечення щодо висновку експерта в апеляційній та касаційній скаргах на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 200/18266/15-ц. Відповідно до положень ст. 113 ЦПК України судами не був визнаний оспорюваний висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 по цивільній справі № 200/18266/15 від 09.12.2016, ні неповним, ні неясним, ні необгрунтованим, ні таким, що суперечить іншим матеріалам справи. Відповідачем не спростований вказаний висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 по цивільній справі № 200/18266/15 від 09.12.2016 та висновки судів у вказаній вище справі.

Відповідач просить суд застосувати загальний трирічний строк позовної давності і вважає, що позивачка пропустила такий строк, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Як зазначив відповідач, відповідно до позовної заяви, позивачка ОСОБА_1 вказує про порушення та не визнання її прав на спірне нерухоме майно відповідачем ОСОБА_2 , про що їй стало відомо саме у серпні 2015 року. Строк позовної давності для звернення до суду ОСОБА_1 , має рахуватися саме з серпня 2015 року, та відповідно закінчується у серпні 2018 року.

Відповідач подарував їх спільне майно своїй прийомній дочці ОСОБА_3 , яка її колишнім чоловіком була удочерена. Виходячи з такого, в серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, по АДРЕСА_1 від 14 серпня 2004 року, ступінь будівельної готовності якого складала 52 %, удаваним правочином, зазначивши, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу указаного будинку. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване. 2.10.3. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку 0,0898 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:010:0003, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 Документ сформований в системі «Електронний суд» 30.03.2022 8 Дніпропетровської області, ступінь будівельної готовності якого складає 100%, що не введений в експлуатацію та право власності на який не зареєстроване. e) Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки 0,0898 Га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:010:0003. f) Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки 0,0898 Га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:010:0003.

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки від 14 серпня 2004 року, від 28 квітня 2014 року, визнання права спільної сумісної власності на це майно та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього майна скасоване. Суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що «Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на незавершений будівництвом будинок та земельну ділянку, визнання недійсними договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки, укладених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки є похідними від вимог про визнання договорів дарування удаваними, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.»

Отже, судами всіх трьох інстанцій безспірно встановлено, що за висновком судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2016 року, проведеної за ухвалою суду першої інстанції, ступінь готовності спірного жилого будинку на час розгляду справи становить 100 % його реконструкція здійснювалась на протязі 2004-2009 років. Крім того, судом апеляційної інстанції в рішенні від 13 жовтня 2017 року встановлено, що «Доводи апеляційної скарги про добудову житлового будинку у с. Піщанка після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суперечать наявним у матеріалах технічному паспорту будинку та висновку судової експертизи, згідно яких реконструкція будинку здійснювалась саме у період шлюбу сторін, зокрема з 2004 - 2009 року, а роками побудови двоповерхового житлового будинку «А-3», загальною площею 217,2 кв.м., у тому числі першого, другого, мансардного поверхів, підвалу «А-3» та тераси є 2008 рік. Доказів, які б спростовували даний факт, ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять.»

Тільки після ухвалення Верховним Судом постанови від 19 грудня 2018 року, якою скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо вказаної садиби, позивачка вважає, що її законні права та інтереси на частку у вказаній садибі порушені, адже така відчужена без її згоди, при цьому будівництво, за наслідками якого садиба істотно збільшилась у ціні, здійснювалось під час шлюбу за спільні кошти.

Позивачка звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за захистом власних прав у 2014 році (справа №200/19818/14- ц), що вказує на переривання загального трирічного строку позовної давності. Станом до 19.12.2018 рік Позивачка ОСОБА_1 вважала, що право власності останньої на садибу 2а по АДРЕСА_1 захищене, адже судами першої та апеляційної інстанцій позов в частині визнання за позивачкою права власності та визнання договорів дарування недійсними задоволені, тому обгрунтованих правових підстав звертатись з позовом, з яким звернулась Позивачка до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у Позивачки не було, а обрані заходи не могли вважатись ефективними. Тільки після 19.12.2018 року, коли Верховним судом рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №200/19818/14-ц в частині визнання прав на садибу, були скасовані, а у задоволенні позову відмовлено, позивачка дізналась, що за вказаних нею обставин та поданих доказів, права позивачки на садибу не можуть бути захищені, що зумовило звернення позивачки з позовом до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Враховуючи те, що саме з грудня 2018 року (ухвалення постанови Верховним судом у справі № 200/19818/14-ц) позивачка довідалась про порушення власного права власності на вказану садибу, Позивачка вважає, що строк позовної давності не є пропущеним. При цьому весь період участі позивачки у справі №200/19818/14-ц (з 2014 по 19.12.2018) має бути визнаний судом таким, що підтверджує поважні причини незвернення до суду з тим позовом, що перебуває у провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У відзиві на апеляційну скаргу представникОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу -без задоволення. Апелянт зазначає, що обставини реконструкції житлового будинку з 2004 року по 2009 рік були встановлені рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпопетровська від 09.12.2016 року, а тому на думку позивача такі обставини не підлягають доказуванню.Проте оскільки рішення в частині спірних правовідносин було скасовано постановою Верховного Суду від 19.12.2018 року, тому і встановлені обставини щодо спірних правовідносин є скасованими.

Наданий позивачкою висновок судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 09.12.2016 року п справі №200/18266/15 не є беззаперечним доказом проведеня реконструкції житлового будинку у період 2004 по 2009 років, оскільки до даного висновку вбачається, що експертом були зроблені висновки виключно на підставі наданих позивачкою особистих пояснень,а також технічного паспорту від 2016 року, виготовленого на замовлення самої ОСОБА_1 .. При цьому будь-яких іших документів з вхідними даними щодо технічного стану спірного об`єкту нерухомого майна експерту для проведення експертизи не надавались. Експертом визначено рік побудови фундаменту, стін, перекриття-2008, хоча рік побудови цих елементів будинку- 1995 рік, що підтверджується технічним паспортом на домоволодіння від 06.07.2004 року.

Також не зрозуміло де експерт виявив на тариторії домоволодіння фонтан та підпірну стіну, цих споруд на території домоволодіння не має.

Крім того, загальна площа по житловому будинку складає 198,1 кв.м., хоча в експеризі зазначено площу 217.2 кв.м.

Будинок було побудовано в 1995 році, у 2014 році відповідач дарує своїй дочці недобудований будинок готовністю 52%, тобто станом на 31.03.2014 року будинок не перебудовувався та залишився у тому вигляді, в якому він був у 2004 році, тобто на момент розлучення позивача з відповідачем 2010 року домоволодіння перебувало у тому ж стані, що і у 2004 році в момент дарування його відповідачеві.

Позивачем не надано будь- яких доказів про наявність коштів на будівництво як у позивача так і у відповідача. Грошові кошти на будівництво мала ОСОБА_5 , що підтверджується звітами про її доходи, а тому саме за її кошти в 2014 році проводилася реконструкція будинку.

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача. В судове засідання з`явилися представники ОСОБА_1 -адвокати Бутенко О.О. та Рибіна І.В., Рожко С.О. та її представник- адвокат Чулінін Д.Г..

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів про те, що будівельні матеріали, що за час шлюбу використані для будівництва житлового будинку були придбані за спільні кошти подружжя, як і не надано доказів того, що початок будівельних робіт, а так само зведення будинку відбувалося за час шлюбу на спільні кошти.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Судом першої інстанції встановлено, що з 10 червня 1994 року по 23 квітня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

14 серпня 2004 року ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарував ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок, готовність якого складала 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку,що розташована за цією ж адресою.

30 квітня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , після чого прізвище дружині було присвоєно « ОСОБА_5 ».

28 квітня 2014 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарував доньці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку розміром 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року визнано удаваними правочинами договори дарування земельної ділянки та житлового будинку, незавершеного будівництвом, готовністю 52% , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були укладені 14 серпні 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь будівельної готовності якого складає 100%. А також на земельну ділянку розміром площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003. Цим же рішенням визнано недійсними договори дарування від 28 квітня 2014 року, що були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житлового будинку, незавершеного будівництвом, готовністю 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 , за кожним було визнано право власності по частині означеного майна. Цим же судом вирішено питання щодо іншого нерухомого майна та боргових зобов`язань. (т.1, а.с. 31-40).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року залишене без мін в частині визнання правочинів від 14.08.2004 року, та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину будинку та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Це рішення змінене в частині визнання недійсними укладених 28 квітня 2014 року правочинів між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме визнано недійсними ці договори в частині кожного з них. Цим же рішенням вирішено питання щодо інших позовних вимог (т.1, а.с. 41-44).

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки від 14 серпня 2004 року, договорів від 28 квітня 2014 року, та визнання права власності за ОСОБА_1 на частину цього майна скасоване, у позові ОСОБА_1 відмовлено (т.1,а.с. 45-49).

Таким чином встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності за договорами дарування від 14 серпня 2004 року належали незавершений будівництвом будинок готовністю 52%, та земельна ділянка площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що зазначені договори не визнані недійсними, удаваними, а тому це майно було особистою приватною власністю ОСОБА_2 відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 57 СК України, яка передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що подарований 14 серпня 2004 року ОСОБА_4 . ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок, готовність якого складала 52%, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ними в період шлюбу було реконструйовано за спільні кошти та значно покращено. Вважала, що добудований за висновком експертизи будинок до 100% є спільною сумісною власністю подружжя і вона має право на 3/5 частини цієї добудови. Вважала, що доказом обгрнутованості її позовних вимог є висновок комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року.

Як вбачається з комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року, проведеної в рамках розгляду цивільної справи за №200/19818/14-ц, висновок про те, що реконструкцію було проведено в 2004 -2009 роках експерт робив на підставі технічного паспорту на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 , де в додатку, який містить характеристику будинку, господарських будівель та споруд зазначено рік побудови в основному всіх об`єктів -2008, лише рік побудова сарая-Б та навісу В-2011. Технічний паспорт був виготовлений станом на 24.11.2016 року на замовлення ОСОБА_1 та зазначено, що будівництво самочинне.

За результатами комісійної будівельно-технічної експертизи № 4810/4811-16 від 09.12.2016 року визначити повну характеристику садиби (домоволодіння) АДРЕСА_1 (перелік будівель,споруд, площа загальна,площа всіх приміщень площа земельної діянки тощо) станом на 2004 рік та станом на 2009 рік не можливо,у зв`язку із незадоволенням клопотання експертів.

Визначити повну характеристику садиби (домоволодіння) АДРЕСА_1 (перелік будівель,споруд, площа загальна, площа всіх приміщень площа земельної діянки тощо) станом на 2016 рік можливо на підставі технічного паспорту станом на 24.11.2016 року.

Визначити вартість проведених поліпшень неможливо у зв`язку із відсутністю проектно-кошторисної документації, актів приймання- здачі виконаних будівельних робіт,оздоблювальних та інших робіт, а також документів, що підтверджують купівлю матеріалів, витрачених на об`єкті дослідження.

На об`єкті дослідження виконано велику кількісь прихованих робіт,визначення об`ємів та відповідно вартість яких не можливо при візуально-інструментальному огляді.

Враховуючи дані технічного паспорта станом на 2016 рік, дані щодо підключення житлового будинку до інженерних мереж, можливо дійти висновку, що реконструкція житлового будинку здійснювалася протягом 2004-2009 року.

Ринкова вартість садиби (будинку, земельної ділянки та господарських споруд) за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з 52% ступеню готовності будинку на момент проведення експертизи складає 504794 грн., а ринкова вартість садиби, готовністю 100% складає 2543700 грн..

Таким чином, зазначений висновок експертизи не може бути належним та допустимим доказом, який би безспірно підтверджував, що реконструкція спірного домоволодіння проводилася в 2004-2009 роках, оскільки він містить лише припущення, що реконструкція житлового будинку можливо здійснювалася протягом 2004-2009 року.

Крім того, в експертному висновку зазначено, що споруда №1-10-2008 рік побудови: ворота, огорожа, хвірки, фонтан. Проте відповідач заперечує наявність фонтану і на фотокартках домоволодіння, наданих сторонами, фонтан відсутній.

Висновок про те, що позивачкою правильно зазначено в письмових поясненнях розташування матеріалів у приміщеннях і на спорудах також не свідчить про те, щозбільшення вартості майна відбулося внаслідок спільних затрат сторін в період перебування їх в шлюбі.

Експетом зазначено ринкову вартість садиби і не зазначено, що збільшення вартості садиби після реконструкції є істотними (т.1, а.с. 53-70).

Технічний паспорт був виготовлений станом на 24.11.2016 року на замовлення ОСОБА_1 та зазначено, що будівництво самочинне. При виготовленні технічного

паспорту рік побудови об`єкту зазначається зі слів замовника. Таким чином зазначення в технічному паспорті року побудови об`єктів домоволодіння 2008 року зі слів замовника не є належним та допустимим доказом, який безспірно підтверджує, що об`єкти були збудовані в 2008 році. Інших доказів, які б об`єктивно підтверджували зазначені обставини, не надано.

В технічному паспорті зазначено рік побудови фундаменту, стін, перекриття будинку-2008 рік, в той час, коли рік побудови будинку 1995 , про що зазначено в технічному паспорті 2004 року. Тобто на момент дарування незавершеного будівництвом будинку в 2004 році зазначені частини будинку вже були в наявності. Таким чином дані технічного паспорту 2016 року є протирічивими.

Посилання на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2016 року та судами двох вищих інстанцій безспірно встановлено, що за висновком судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 09 грудня 2016 року ступінь готовності спірного жилого будинку на час розгляду справи становить 100 % та його реконструкція здійснювалась на протязі 2004-2009 років є безпідставними. Оскільки постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська та рішення, Апеляційного суду Дніпропетровської області в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки від 14 серпня 2004 року, договорів від 28 квітня 2014 року, та визнання права власності за ОСОБА_1 на частину цього майна скасоване, у позові ОСОБА_1 відмовлено. Суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на незавершений будівництвом будинок та земельну ділянку, визнання недійсними договорів дарування незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки, укладених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку та земельної ділянки є похідними від вимог про визнання договорів дарування удаваними, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Таким чином обставини щодо реконструкції незавершеного будівництвом будинку касаційною інстанцією не встановлювалися, а встановлені обставини в цій частині судом першої та апеляційної інстанцій скасовані. Тому суд першої інтанції дійшов правильного висновку, що всі обставини по цій справі повинні встановлюватися в межах заявлених позовних вимог в цій справі.

Крім того, з нотаріально посвідчених договорів дарування від 28 квітня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 подарував доньці ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, та незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 52%, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто ОСОБА_2 подарував незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 52%, згідно з документами в такому ж стані, як він отримав в дар від ОСОБА_4 14 серпня 2004 року. Зазначена обставина нічим не спростовується.

Позивачем зазначалось, що реконструкція домоволодіння проводилася нею та відповідачем в основному з 2007 року, коли вони отримали в борг від ОСОБА_6 кошти. Заперечуючи проти позову, відповідачем зазначалось, що кошти ОСОБА_6 надавав в борг для ведення бізнесу. Пояснення відповідача нічим не спростовані, навпаки дружина ОСОБА_6 підтвердила, що кошти в борг надавалися на відкриття бізнесу.

Допитані з боку позивача свідки не підтвердили безспірно, що реконструкція та істотнезбільшення вартості майна відбулося за час шлюбу сторін та внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил, збільшення вартості майна

повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників.

На підтвердження того, що реконструкція домоволодіння відбувалась з травня 2014 року і була закінчена в період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , яка і надала кошти на будівництво відповідачем надано звіти про доходи суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи- платника єдиного податку ОСОБА_5 з 2008 по 2016 роки та довідки по її депозитних рахунках. Зазначене також нічим не спростовується.

Доводи про те, що будинок підключено до газопостачання з 26.11.2006 року, що свідчить про те, що в цей час проводилася реконструкція домоволодіння, не можуть бути прийнятим до уваги, оскільки зазначена обставина не є доказом проведення реконструкції саме в цей період.

Встановивши всі обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що істотне збільшення вартості спірного домоволодіння, яке є об`єктом незавершеного будівництва,відбувалось в період сумісного проживання сторін та внаслідок спільних затрат подружжя.

За встановлених обставин ОСОБА_2 , укладаючи 28 квітня 2014 року нотаріально посвідчені договори дарування незавершеного будівництвом будинку готовністю 52%, та земельної ділянки площею 0,0898 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1223285500:03:010:003, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які йому належали на праві особистої власності, на користь своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діяла за згодою матері ОСОБА_5 , діяв правомірно, підстави для визнання таких договорів недійсними відсутні.

Судом першої інстанції правильно не застосовано строки позовної давності.

Отже, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст.368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А НО В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатаБутенко О.О. залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року.

Судді: