Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №356/577/25 — Київський апеляційний суд

справа № 356/577/25 головуючий у суді І інстанції Дудар Т.В.

провадження № 22-ц/824/4934/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на заочне рішення Березанського міського суду Київської області від 21 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дудар Т.В., у м. Березань Київської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року у розмірі 17 100,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 28.09.2024-1000000529. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 28 вересня 2024 року, строком на 124 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 29 січня 2025 року. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. ОСОБА_1 28 вересня 2024 року використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором підписала пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримала на свій рахунок кошти в розмірі 10 000,00 грн., а отже акцептовано умови договору. Також, позичальник ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору № 28.09.2024-1000000529 пройшла ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Проте, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на момент пред`явлення позову, утворилась заборгованість у розмірі 17 100,00 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн., по процентам в розмірі 3 100,00 грн., по додатковій комісії в розмірі 900 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремо зобов`язання, у розмірі 3 100,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Разом з тим, відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 4 000,00 грн. від 27 жовтня 2024 року, 4 000,00 грн. від 28 листопада 2024 року. Таким чином, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Споживчий центр» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Споживчий центр»», посилається на аналогічні обставини викладенні у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що матеріали справи містять копію пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), копію заявки кредитного договору № 28.09.2024-1000000529, копію відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №28.09.2024-1000000529 (кредитної лінії), копію додатку до кредитного договору №28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , копію паспорту споживчого кредиту, підписані електронним підписом Позичальника - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е581 (а.с. 24-32).

Згідно з зазначеними матеріалами, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року, в електронній формі.

Відповідно до п. 3.1 пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію(ї) (якщо комісія(ії) встановлена(і) договором).

Згідно з п. 4.1 вказаної пропозиції про укладення кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5351-16ХХ-ХХХХ-2831.

До позовної заяви долучено лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №165-1607 від 16 липня 2025 року, де зазначено інформацію про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 28.09.2024 09:45:44 на суму 10 000,00 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 522468725, призначення платежу: видача за договором кредиту № 28.09.2024-1000000529 (а.с. 16) та договір про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024, укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» (а.с. 19-23).

Позивачем долучено довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року, позичальник ОСОБА_1 . Згідно з даною довідкою заборгованість за даним кредитним договором складає: 10 000,00 грн. - основний борг; 3 100,00 грн. - проценти; 3 100,00 грн. - неустойка; додаткова комісія - 900,00 грн., разом: 17 100,00 грн. (а.с. 15).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору, належні первинні розрахункові документи, що позбавляє можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту, позивач посилався на те, що 28 вересня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 28.09.2024-1000000529.

На підтвердження надання відповідачу та зарахування на його банківську карту кредитних коштів в розмір 10 000,00 грн. позивачем надано пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявку, підтвердження укладання кредитного договору № 28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року та паспорт споживчого кредиту, довідка - розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 28.09.2024-1000000529 від 28 вересня 2024 року.

Позивач стверджує, що особу відповідача під час укладення договору верифіковано за допомогою BankID, на підтвердження якого як доказ надає фрагмент документа. (а.с. 14)

Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18 червня 2015 року №1000/5, ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч. (п.4) Посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях (статутах) установи, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, розпорядчому документі про розподіл обов`язків між керівником та його заступниками тощо. У зазначених документах визначається також порядок підписання документів іншими особами в разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати. Право підписання документів може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної - якщо документ надрукований не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціала імені) і прізвища. (п.7).

Наданий позивачем як доказ ідентифікації особи відповідача через BankID під час укладення кредитного договору фрагменту документа (додаток 4 до позову), апеляційний суд не може взяти до уваги як належний доказ, оскільки вказаний документ не містить жодного підпису уповноваженої особи, в тому числі електронного, не скріплений печаткою, не містить реквізитів про особу, яка його склала та дати його складання, а отже не є офіційним документом.

Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, позивачем не надано належного доказу, що заявлена сума кредитних коштів в розмірі 10 000,00 грн. була перерахована на картковий рахунок саме відповідачу у справі ОСОБА_1 . Інформаційна довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ УПР не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 та свідчить лише про проведення Банком платежу в системі на підставі договору з ТОВ «Споживчий Центр» на банківську картку невідомої особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що надати будь-який бухгалтерські документи по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі і документів про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог та заперечень в цивільному процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмету доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Посилання в апеляційній скарзі на п. 10 постанови Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 «Про затвердження положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», п. 64 Постанови Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», та доводи про те, що ТОВ «Споживчий центр» на підставі наведених вимог закону не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, апеляційним судом відхиляються як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивач ТОВ «Споживчий центр» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу та доказів зарахування коштів на цю картку, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» залишити без задоволення.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.