Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №359/2954/25 — Київський апеляційний суд

справа № 359/2954/25 головуючий у суді І інстанції Семенюта О.Ю.

провадження № 22-ц/824/3619/26 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Семенюти О.Ю. у м. Бориспіль Київської області, повний текст рішення суду складений 15 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 359/785/25, та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до дня досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 09 листопада 2012 року позивач перебував у шлюбі з відповідачем, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 30 жовтня 2024 року шлюб, укладений між сторонами було розірвано. Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 359/785/25 з позивача на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 21 січня 2025 року, та до дня досягнення дитиною повноліття. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 від фактичних шлюбних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_6 . Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду від 06 березня 2025 року у справі № 359/2132/25 з позивача на користь ОСОБА_4 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 24 лютого 2025 року, та до дня досягнення дитиною повноліття. Таким чином з ОСОБА_3 на користь двох дітей стягується 1/2 частина всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2025 року у справі № 359/785/25, та стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до дня досягнення дитиною повноліття.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , вказує, що ОСОБА_4 не пред`явила до примусового виконання судовий наказ Бориспільського міськрайонного суду від 06 березня 2025 року у справі № 359/2132/25, відтак ОСОБА_1 впевнена в тому, що позивач зловживає своїми процесуальними правами і використовує судовий наказ на користь ОСОБА_4 навмисно для зменшення розміру аліментів, що стягуються на користь відповідача. Крім того, сам лише факт стягнення з позивача аліментів на утримання двох дітей не свідчить про погіршення його матеріального стану. В матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достовірні докази того, що ОСОБА_3 не може здійснювати платежі в рахунок сплати аліментів у раніше встановленому розмірі. Позовна заява та додатки до неї не містять доказів зменшення чи відсутності доходів ОСОБА_3 , який офіційно отримує заробітну плату. Таким чином, позивачем не надано жодного належного доказу, який би підтверджував факт погіршення його майнового стану, через що він не здатен сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 09 листопада 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_5 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про народження.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 30 жовтня 2024 року шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_1 було розірвано.

Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 359/785/25 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 21 січня 2025 року, та до дня досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , його батьком є ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_4 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про народження.

Судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду від 6 березня 2025 року у справі №359/2132/25 з позивача на користь ОСОБА_4 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 24 лютого 2025 року, та до дня досягнення дитиною повноліття.

В червні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі вказаного судового наказу та стягнути з нього на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до дня досягнення дитиною повноліття (справа № 359/6774/25).

Згідно довідки Міністерства оборони України від 26 лютого 2025 року, вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що безумовно народження ще однієї дитини, батьком яких є позивач, є зміною сімейного стану в розумінні ч.1 ст.192 СК України і є підставою для перегляду розміру аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 359/785/25. На тепер з позивача на утримання двох дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стягуються аліменти в загальному розмірі 1/2 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно. Відтак суд вважав за можливе стягнути з позивача на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) платника аліментів. Такий розмір аліментів буде достатнім для належного забезпечення та гармонійного розвитку дитини і не становитиме надмірний фінансовий тягар для ОСОБА_3 .

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно з частиною третьою вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

У пункті 23 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодекс України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів.

Отже, зміна сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних підстав для цього.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 , як на підставу для зменшення розміру аліментів, посилався на зміну його сімейного стану , у зв`язку з народженням дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та погіршення його майнового стану з огляду перебування на його утриманні дитини від попереднього шлюбу.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить із наступного.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 у правовідносинах, які є подібними до цієї справи, дійшов висновку, що «…зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів».

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23 (провадження № 61-1193св24) зазначено, що: «звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки у другому шлюбі у нього народився син і на його утриманні перебувають малолітній син та дружина, яка перебуває у декретній відпустці, що зумовило збільшення витрат на утримання нової сім`ї. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та суперечитиме її інтересам».

У справі що переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_3 є діючим військовослужбовцем, згідно довідки Міністерства оборони України від 14 січня 2025 року, загальний дохід за 2024 рік позивача ОСОБА_3 , складав 862 139,16 грн.

Відповідно до довідки Міністерства оборони України від 06 травня 2025 року, вбачається що грошове забезпечення ОСОБА_3 за період з 01 січня 2025 року по 01 травня 2025 року складає 306 275,63 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Колегія суддів також бере до уваги, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі на недоведеність погіршення матеріального стану ОСОБА_3 , настільки, що не дозволяє йому сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Висновки суду першої інстанції про зміну сімейного та матеріального стану ОСОБА_3 мотивовано виключно народженням другої дитини.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази погіршення майнового стану ОСОБА_3 після видання судового наказу від 06 березня 2025 року про стягнення аліментів.

За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, четвертої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Суд першої інстанції, в порушення вищевказаних вимог закону, не звернув увагу, що зміна сімейного стану ОСОБА_3 , а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

В межах апеляційного провадження позивач ОСОБА_3 подав клопотання про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за зловживання процесуальними права.

Вирішуючи вказане клопотання апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Положеннями ст. 148 ЦПК України регламентовано підстави для застосування судом процесуального примусу у вигляді штрафу, а також його розміри, залежно від суті зловживання процесуальними правами учасником провадження, його тривалості та обставин конкретної справи.

Враховуючи вищевказані положення, застосування заходів процесуального примусу належить до виключної компетенції суду та можливе виключно за його ініціативи, а не за клопотанням учасника справи.

Застосування судом заходів процесуального примусу є правом суду, а не обов`язком. Згідно ч. 2 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст.12 ЦПК України).

Оцінивши процесуальну поведінку відповідача, апеляційний суд не вбачає у її діях зловживання процесуальними правами або невиконання процесуальних обов`язків, які б мали наслідком застосування заходів процесуального примусу.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та застосування до позивача заходу процесуального примусу у виді штрафу.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу понесені у суді першої та апеляційної інстанції в загальному розмірі 31 500,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем долучено: договір про надання правової допомоги № 1747 від 08 січня 2025 року, додаткову угоду від 23 квітня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 1747 від 08 січня 2025 року, акт про надану правову допомогу № 3 від 14 жовтня 2025 року, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 24 000,00 грн. квитанцію № 3178246 від 14 жовтня 2025 року та детальний опис робіт (наданих послуг) від 14 жовтня 2025 року з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 31 500,00 грн.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24.

Позивачем не вказувалось на невідповідність заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і, на необхідність зменшення їх розміру.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що представник відповідача серед іншого просив стягнути витрати на правову допомогу, за роботи, які по суті не є правовою допомогою.

Як вбачається з детального опису робіт від 14 жовтня 2025 року АО «Романа Сацика» надано ОСОБА_1 до відкриття провадження у справі наступні послуги: консультація клієнта 500,00 грн., вивчення матеріалів справи 2 000,00 грн. та підготовка відзиву на позовну заяву 5 000,00 грн.

Заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.

Заявлені витрати в частині консультації клієнта та вивчення матеріалів справи не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі консультації клієнта та вивчення матеріалів справи не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням відзиву на позовну заяву, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Крім того, з детального опису робіт вбачається, що адвокатом двічі включено послугу, як підготовка відзиву на позовну заяву (до відкриття провадження така послуга оцінена у 5 000,00 грн., а після відкриття провадження у справі 4 000,00 грн.), оскільки в матеріалах справи міститься відзив датований 28 квітня 2025 року тобто після відкриття провадження у справі, апеляційний суд враховує саме цей відзив.

Оскільки відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених на правову допомогу, а позивач не вказував на невідповідність заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 24 000,00 грн.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 816,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів на утримання дитини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 1 816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок та витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 24 000,00 (двадцять чотири тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.