Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №758/3928/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 758/3928/25 Головуючий у суді першої інстанції - Гребенюк В.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3704/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зменшення розміру аліментів,

встановив:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернуся до суду із позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 лютого 2006 року між сторонами було укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі №758/188/18 шлюб між сторонами розірвано.

Судовим наказом Подільського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року у справі № 758/9023/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки та сина, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів на обох дітей щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 06 жовтня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.

Позивач вказував, що з часу ухвалення вказаного судового рішення про стягнення аліментів у нього відбулась зміна майнового стану, оскільки він став боржником у виконавчому провадженні, його рахунки заблоковано, дохід від підприємницької діяльності відсутній, а можливості знайти нову роботу він не має.

Зазначав також, що проживає разом з новою дружиною, на їх утриманні перебувають її діти від попереднього шлюбу. Також, після смерті тестя, він несе додаткові витрати по утриманню тещі-пенсіонерки. Утримання квартири, оплата платежів, забезпечення продуктами харчування, одягом, оплата необхідного медичного огляду та інше, повністю знаходиться в зоні відповідальності позивача.

За таких обставин виникли підстави для зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на користь ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

Зменшити розмір аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідача на утримання дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 тисячі гривень, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і досягнення сином повноліття.

Звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами на користь відповідача на утримання дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подавдо суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не урахував усіх наданих позивачем доказів, зокрема, щодо перебування на його утриманні дітей нової дружини від попереднього шлюбу та непрацездатної тещі, а також щодо відсутності у позивача доходів від здійснення підприємницької діяльності.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до суду не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом є зменшення розміру аліментів до 3000 грн та звільнення від сплати боргу за аліментами.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Встановлено, що 17 лютого 2006 року між сторонами було укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі №758/188/18 шлюб між сторонами розірвано.

Судовим наказом Подільського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року у справі № 758/9023/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки та сина, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів на обох дітей щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 06 жовтня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.

13 серпня 2024 року Державним виконавцем відкрито ВП НОМЕР_2 щодо виконання Судового наказу виданого Подільським районним судом міста Києва по справі №758/9023/22.

Крім цього, 19 вересня 2023 року державним виконавцем відкрито ВП№НОМЕР_3 щодо виконання Судового наказу виданого Господарським судом міста Києва по справі №910/8002/23 від 25 липня 2023рокупро стягнення боргу у сумі 225 326,56 грн та судового збору у розмірі 268,40 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Нова Пошта».

Відповідно до Листа ВДВС від 24 січня 2025року,постановою від 19вересня 2023 року накладено арешт на рахунки позивача у межах виконавчого провадження №НОМЕР_3.

Також встановлено, що 28 лютого 2020 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

З огляду на зміст статей 181, 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів (див. постанову Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 364/1139/19 провадження № 61-11271св20)).

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки він став боржником у виконавчому провадженні, його рахунки заблоковано, дохід від підприємницької діяльності відсутній, а можливості знайти нову роботу він не має.

Крім цього, проживає разом з новою дружиною, на їх утриманні перебувають її діти від попереднього шлюбу. Також, після смерті тестя, він несе додаткові витрати по утриманню тещі-пенсіонерки.

Разом з цим, належних та достатніх доказів зміни свого майнового стану після ухвалення судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дітей позивач суду не надав.

Сама по собі наявність боргу у перед третіми особами не звільняє позивача від обов`язку утримувати дітей. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач на разі не отримує жодних доходів, у нього відсутнє майно та він позбавлений можливості працювати.

Колегія суддів також зауважує, що шлюб з новою дружиною ОСОБА_7 було укладено 28 лютого 2020 року, тобто, до видачі судового наказу про стягнення аліментів на користь відповідачки. Отже, сімейний стан позивача з часу ухвалення судового рішення не змінився. У матеріалах справи також відсутні докази, що діти та мати дружини позивача, перебувають на утриманні ОСОБА_1 та що сама ОСОБА_7 потребує такого утримання.

За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що зменшення розміру аліментів без доведення погіршення майнового становища та за відсутності доказів зміни сімейного стану (після ухвалення рішення про стягнення аліментів), не буде спрямовано на належне забезпечення дітей від шлюбу з ОСОБА_3 та суперечитиме їх інтересам.

Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Однак, жодного доказу на підтвердження існування таких обставин позивач суду не надав. Ба більше, у матеріалах справи відсутні також докази існування цієї заборгованості та її розміру, що унеможливлює задоволення судом позовної вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами.

Доводи апеляційної скарги позивача в цілому повторюють доводи його позовної заяви, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома