Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №756/539/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/3154/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Ткача М. М.

від 09 вересня 2025 року

у цивільній справі № 756/539/25 Оболонського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,

про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування якого вказував, що внаслідок неправомірного призову на військову службу його брата - солдата ОСОБА_2 , та подальшої злочинної бездіяльності командування військової частини, що призвела до доведення військовослужбовця до самогубства, йому було завдано непоправної втрати та глибоких душевних страждань. Просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить ухвалу суду в частині закриття провадження скасувати, справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду із забезпеченням можливості заміни неналежного відповідача на належного (відповідний обласний ТЦК та СП) та у іншому складі суду за недовірою судді Ткач М. М., адже вважає ухвалу суду незаконною та такою, що порушує його право на судовий захист.

Зазначає, що суддя помилково закрила провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, дійшовши хибного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апелянт стверджує, що спір підлягає судовому розгляду, а помилка у визначенні статусу відповідача мала б бути виправлена шляхом залучення належного відповідача (обласного ТЦК та СП) або заміни неналежного відповідача відповідно до статті 51 ЦПК України, а не шляхом закриття провадження. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, наголошуючи, що закриття можливе лише якщо спір не підлягає розгляду в судах взагалі. Також апелянт акцентує увагу на процесуальних порушеннях з боку суду, зокрема на неналежному повідомленні про час та місце розгляду справи, ненаправленні копій процесуальних документів та розгляді питання про закриття провадження без участі позивача, що позбавило його можливості висловити свою думку щодо заміни відповідача.

У відзиві представник відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Вказує, що відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ № 154, районні ТЦК та СП є відокремленими підрозділами відповідних обласних ТЦК та СП і не мають статусу юридичної особи. Відповідач наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не має цивільної процесуальної дієздатності, власних рахунків та балансу, а тому не може виступати стороною у справі. Зазначає, що закриття провадження судом першої інстанції є законним, оскільки позов пред`явлено до неналежного суб`єкта, який не може відповідати за зобов`язаннями, що унеможливлює виконання судового рішення.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача (апелянта) надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), керувався пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд виходив із того, що зазначений відповідач є відокремленим підрозділом, не має статусу юридичної особи та, відповідно, не наділений цивільною процесуальною дієздатністю, що, на думку суду, свідчить про те, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його передчасним та таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Так, відповідно до положень статті 95 ЦК України та пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних обласних центрів і не мають статусу юридичної особи.

Однак, сам по собі факт пред`явлення позову до відокремленого підрозділу (філії, представництва), який не є юридичною особою, не є підставою для закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Зазначена норма процесуального права застосовується у випадках, коли спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства через його предметну юрисдикцію (наприклад, спір підлягає розгляду в порядку іншого судочинства або не підлягає судовому розгляду взагалі), а не через дефекти суб`єктного складу сторін.

У цій справі спір стосується відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, що призвели до смерті військовослужбовця. Такий спір, безумовно, є приватноправовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При ухваленні рішення колегія суддів враховує судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, відступлення від якої судом першої інстанції призвело до постановлення помилкової ухвали.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) сформульовано правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи його закриття, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 51 ЦПК України. Велика Палата наголосила, що визначення відповідачів є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про прийнятність позову.

Висновок щодо спорів за участю відокремлених підрозділів міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2022 у справі № 585/4531/19, у якій Верховний Суд вказав, що звернення до суду з позовом до відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, не свідчить про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а вказує на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. У такому разі суд, керуючись статтею 51 ЦПК України, має вирішити питання про заміну неналежного відповідача належним.

Таким чином, встановивши, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є юридичною особою, суд першої інстанції мав кваліфікувати цю обставину як пред`явлення позову до неналежного відповідача, а не як підставу для закриття провадження.

Стаття 51 ЦПК України передбачає, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження замінити первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Суд першої інстанції, отримавши відомості про відсутність у відповідача статусу юридичної особи, зобов`язаний був поставити це питання на обговорення сторін, роз`яснити позивачу правові наслідки участі у справі неналежного відповідача та запропонувати позивачу скористатися правом на його заміну на належного відповідача - відповідну юридичну особу ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) або орган, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (Міністерство оборони України).

Натомість суд обмежився формальним підходом та закрив провадження, позбавивши позивача можливості виправити помилку у визначенні суб`єктного складу відповідачів. Посилання суду на те, що позивач просив розглядати справу за його відсутності, не звільняє суд від обов`язку дотримуватися принципів змагальності та диспозитивності, зокрема в частині забезпечення права позивача на подання клопотання про заміну відповідача після виявлення обставин, які унеможливлюють розгляд справи за первісним складом сторін.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі скаржник, окрім скасування оскаржуваної ухвали, просить направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду (через недовіру судді Ткач М. М.) та «із забезпеченням можливості заміни неналежного відповідача».

Колегія суддів зазначає, що дані вимоги не підлягають задоволенню на стадії апеляційного перегляду ухвали про закриття провадження з огляду на наступне.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Процесуальний закон не наділяє суд апеляційної інстанції повноваженнями при направленні справи для продовження розгляду вирішувати питання про відвід судді суду першої інстанції або визначати конкретний склад суду. Питання відводу (самовідводу) судді вирішується судом першої інстанції у порядку, визначеному статтями 36-40 ЦПК України, за вмотивованою заявою учасника справи. Оскільки апеляційний суд скасовує ухвалу про закриття провадження та направляє справу на стадію продовження розгляду (а не на новий розгляд), справа повертається до того ж складу суду. Якщо позивач має підстави вважати суддю упередженим, він має право реалізувати своє процесуальне право на заявлення відводу безпосередньо у суді першої інстанції після повернення матеріалів справи.

Вимога скаржника зобов`язати суд першої інстанції замінити неналежного відповідача виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 51 ЦПК України заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача здійснюється судом першої інстанції виключно за клопотанням позивача. Апеляційний суд у своїй постанові вказує на допущені порушення норм процесуального права (незастосування судом статті 51 ЦПК України), проте не може підміняти собою суд першої інстанції та наперед вирішувати процесуальні питання, які належать до дискреційних повноважень місцевого суду та залежать від волевиявлення позивача.

Отже апеляційна скарга задовольняється частково.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 січня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

В. В. Саліхов