Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №716/1196/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року місто Чернівці справа №716/1196/25

провадження №22-ц/822/125/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Факас А.В.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, головуючий в суді першої інстанції суддя Стрілець Я.С.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі по тексту - ТОВ «Таліон Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 28 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 314388066 у формі електронного документу, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти у розмірі 9 400,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських матеріалів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на його рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за Договором.

На виконання умов договору грошові кошти були перераховані товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору.

Відповідно до п. 5.3. договору позичальник несе відповідальність за правильність наданих кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок.

Кредитні кошти були перераховані у відповідності з умовами кредитного договору та правил, Закону України «Про платіжні послуги» та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої виключно від відповідача при заповненні ним заявки, проте в порушення умов договору та правил позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

29 жовтня 2024 року товариство відступило право вимоги за договором до позивача ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу №МВ-ТП/6.

Загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором заявлена до стягнення позивачем становить 23 406, 00 грн, з них: заборгованість по кредиту 9400,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 14006, 00 грн.

Просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Таліон Плюс» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі: 23 406, 00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2025 року позов – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 406 (двадцять три тисячі чотириста шість) гривень 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», ЄДРПОУ 39700642, сплачений судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чайка С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Посилався на те, що у клопотанні про витребування доказів позивач просив суд витребувати докази на підтвердження позовних вимог, проте не обґрунтував неможливість їх отримання та складності в їх отриманні, шо унеможливило подання їх у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, оскільки про обставини які вказує позивач було відомо під час подачі позову до суду.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК - докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

А отже, задовольняючи клопотання позивача про витребування доказів від 14 серпня 2025 року суд своєю ухвалою від 01 вересня 2025 року порушив норми процесуального права, та як наслідок безпідставно надав оцінку вказаним доказам, шо у підсумку призвело до неправильного вирішення справи, шо є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано лишень власний розрахунок заборгованості де зазначено, що 29 жовтня 2024 року було нараховано 9400,00 грн. тіла кредиту та загальна заборгованість у 28106,00 грн. на момент 24 січня 2025 року.

Жодних належних доказів перерахування відповідачу грошових коштів 29 жовтня 2024 року позивачем надано не було, що вказує на відсутність права вимоги по відношенню до відповідача.

У результаті витребування доказів за клопотанням, суду було надано “відповідь на запит по справі” у якій відсутня необхідна та витребувана судом інформація.

Зокрема доведення факту надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (аналогічні за змістам висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/1б-ц).

При цьому, АТ «А-Банк» не надано належних та допустимих доказів видачі ОСОБА_1 кредиту у заявленій сумі, а саме: не було надано, меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника первісним кредитором.

Зокрема виписки з рахунку первісного кредитора за дату виплат коштів, яку витребував своєю ухвалою суд, та яка б відповідала вимогам ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюються переказ і видача коштів з рахунків, за відсутністю таких доказів у позивача вищевикладене означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення будь-яких коштів.

Таким чином, надана АТ «А-Банк» “табличка з цифрами”, яка не містить назви вказаного документу та інших обов`язкових реквізитів зазначених вище, не є належним доказом та матеріалом первинної бухгалтерської документації, оскільки наявність або відсутність вказаної позивачем суми заборгованості має бути підтверджена виключно матеріалами первинної бухгалтерської документації.

Просив здійснити новий розподіл судових витрат по справі та стягнути з ТОВ «Таліон плюс» на користь відповідача судові витрати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказав, що текст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позов, відповідь якому було надано, та оцінку щодо аргументації якого суд першої інстанції навів у судовому рішенні.

Апелянт не спростував належними та допустимими доказами виконання з його боку зобов`язань по Договору та відсутність заборгованості, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, висловлені заперечення сторони відповідача мають мінливий, недобросовісний характер, оскільки відповідач перебуває у професійних відносинах з первісним кредитором з 2024 року, отримав та закрив низку кредитних договорів, що вказує на те, що апелянт відає та йому достеменно відомо умови Договору та наслідки взятих на себе зобов`язань.

Апелянт має зустрічний обов`язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень. Так, враховуючи умови надання кредитних коштів вважають, що саме відповідач, додержуючись принципу змагальності сторін, принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає - «хто стверджує, той і доводить», маючи доступ до свого карткового рахунку, зазначеного в договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від Первісного кредитора на виконання укладеного договору, має можливість представити суду по такому рахунку виписку. Між тим, правом надання таких доказів відповідач не скористався.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано заявку Товариству з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на отримання грошових коштів в кредит від 28 серпня 2024 року, в якій серед іншого зазначив суму кредиту в розмірі 9 400, 00 грн та номер картки НОМЕР_1 .

28 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - позичальник) за допомогою електронного цифрового підпису укладено договір кредитної лінії № 314388066.

Відповідно до п 2.1. договору кредитної лінії, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі Кредитного ліміту у розмірі 9 400 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Згідно умов п. 2.3, п.2.4, п.2.5 договору кредитної лінії, кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в сумі 9 400 грн 00 коп. 28.08.2024 (що є датою надання Кредиту), другий та решта траншів за Договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим договором, кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб Позичальника (не цільовий кредит), окрім участі в азартних іграх.

Відповідно до п.5.1 договору кредитної лінії кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки НОМЕР_1 , що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором.

Відповідно до п.7.1., п. 7.4.1., п. 7.4.2. договору кредитної лінії рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. Протягом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування чи Поновлення Дисконтного періоду, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору; після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно.

Пунктом 9.1.1.5 договору кредитної лінії сторони визначили, що в будь який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди Позичальника відступити права грошової вимоги за Договором будь якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти та банківські метали у кредит, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу.

Згідно п. 9.2.2.1. п.9.2.2.9 договору кредитної лінії позичальник зобов`язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок Кредитодавця, що вказаний в реквізитах Договору, у строки передбачені Договором, здійснити за вимогою Кредитодавця повернення споживчого кредиту в повному обсязі, сплатити на користь Кредитодавця інші платежі передбачені Договором строк оплати яких не настав та оплатити проценти за фактичні дні користування Кредитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати отримання Позичальником повідомлення про дострокове припинення/розірвання Договору.

На виконання умов ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» грошові кошти на суму 9 400,00 грн були перераховані ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору, що підтверджується довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про ініціювання проведення платежу та підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів.

29 жовтня 2024 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/6.

Відповідно до п.2.1. договору факторингу, в порядку та на умовах даного Договору, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п 4.1. договору факторингу, наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.

Відповідно до Реєстру прав вимоги від 10 грудня 2024 року до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 314388066 від 28 серпня 2024 року.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредитної лінії у нього утворилась заборгованість в сумі 23 406, 00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 9 400, 00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 14 006, 00 грн; що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновків, що позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорював укладання договору №314388066 від 28 серпня 2024 року і матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII)

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Належними сторонами в цивільному процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 28 серпня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №314388066 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти у сумі 9400 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

Згідно з пунктом 14.2 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідачем проставлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором EQXT.

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 28 серпня 2024 року о 12:09 годині подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику того ж дня, ідентифікатор відправлено о 12:09 годині на зазначену відповідачем адресу електронної пошти, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором EQXT) здійснено 28 серпня 2024 року о 12:09 годині, а перерахування грошових коштів позичальнику того ж дня об 12:09 годині (а.с.38).

Матеріали справи містять також заяву ОСОБА_1 на отримання грошових коштів в кредит від 28 серпня 2024 року, правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та алгоритм дій споживача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів.

Також до договору додано паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору №314388066 від 28 серпня 2024 року.

Таким чином, оскільки вказаний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовими ідентифікаторами EQXT, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідач, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення позову, посилається, зокрема, на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредитних коштів останньому.

Разом з тим, матеріалами справи такі доводи апеляційної скарги спростовуються, так як, кошти були перераховані відповідачу шляхом грошових переказів, здійснених ТОВ «Акцент банк», а саме на суму 9400,00 грн. 28 серпня 2024 року о 12:09 год., номер катки: 4323-34XX-XXXX-5671.

Згідно довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 26 червня 2025 року вбачається, що товариством було ініційовано платіжну операцію та здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_1 28 серпня 2024 року у розмірі 9400 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2 -XXXX-5671 (а.с.38).

Обставина зарахування кредитних коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 , а також про належність платіжної картки саме ОСОБА_1 , підтверджується листом АТ «Акцент-Банку» від 10 вересня 2025 року (а.с.118).

Зокрема, відповідно до інформації, наданої АТ «Акцент-Банк» в листі від 10 вересня 2025 року №20.1.0.0.0/7-20250905/0199, судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в Банку емітовано карту НОМЕР_1 (а.с.118-120).

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 9 400 грн.

За встановленої судом обставини перерахування на банківську картку відповідача коштів на суму 9 400 грн, та водночас заперечення факту надання йому кредитних коштів є суперечливими.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач маючи доступ до свого рахунку, а саме: карти 4323-34736487-5671, мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів у відповідну дату (проміжок часу).

Колегія суддів вважає, що у такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту переказу (надання) кредитних коштів відповідачу та відхиляє аргументи апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів.

Щодо підстав набуття позивачем права вимоги відповідно до умов договору факторингу, колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За обставин цієї справи встановлено, що згідно Договору факторингу №МВ-ТП/6 від 29 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу, згідно з яким останнє набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, укладеними з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». За умовами вказаного договору факторингу, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.3. Договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

За умовами пункту 4.1. Договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку.

У пункті 1.5. Договору факторингу зазначено, що Реєстр прав вимоги означає перелік права вимоги до боржників, що відступається за договором.

Відповідно до Реєстру прав вимоги від 10 грудня 2024 року до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 314388066 від 28 серпня 2024 року.

Колегія суддів враховує, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.

Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кредитним договором, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на невстановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що ТОВ «Таліон Плюс» доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів повернення відповідачем кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима у повному обсязі матеріали справи не містять.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 625, 1050 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредитної лінії у нього утворилась заборгованість в сумі 23 406, 00 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 9 400, 00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 14 006, 00 грн; що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Апеляційний суд зауважує, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, містить детальний розпис нарахованої заборгованості, яким підтверджується несплата відповідачем заборгованості по кредиту.

Стороною відповідача розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов`язань. Правильність розрахунків не є доводом апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права зокрема з приводу витребування доказів є неспроможними, оскільки позивачем клопотання про витребування доказів подано разом з позовною заявою (а.с.61 на звороті-62).

Відтак, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, і надавши їм належну оцінку й дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди відповідача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Будь-яких інших доводів, які б могли вплинути на суть ухваленого у справі судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Доводів щодо неспівмірності стягнутих з відповідача витрат на правову допомогу в суді першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: І.Н. Лисак

І.Б. Перепелюк