Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №702/62/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/98/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №702/62/25 Категорія: 302000000 Нейло І. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 – адвоката Олійник Наталії Олександрівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Вікторія» про розірвання договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, обгрунтовуючи його тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1 га., кадастровий номер: 7123483000:02:001:0473, що розташована на території Копіюватської сільської ради Уманського р-ну Черкаської обл., яка перебуває у оренді Фермерського господарства «Вікторія». Відповідач порушує строки сплати орендної плати визначені умовами договору, в результаті чого за 2023 рік орендна плата була сплачена невчасно, а за 2024 рік відповідач орендну плату не сплатив, що на думку позивача є підставою для розірвання договору оренди.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі № 329 від 25.04.2015, припинити речове право оренди земельної ділянки та стягнути судові витрати.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Вікторія» про розірвання договору оренди землі відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що сторонами не надано належних доказів, що за спірним договором існує заборгованість з орендної плати, то слід дійти висновку, що орендна плата за 2023-2024 роки була перерахована позивачу загальною сумою 3950, 15 грн. на її банківський рахунок, що узгоджується з умовами укладеного договору, підтверджується копією платіжного застосунку та не було спростовано сторонами під час розгляду справи.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Олійник Н.О., вважаючи рішення суду ухваленим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за 2023 рік кошти сплачені із простроченням майже 5 місяців (04.04.2024), що підтверджується квитанцією з призначенням платежу – «за 2023 рік». За 2024 рік станом на граничну дату (15.11.2024) оплату не здійснено. Навпаки, відповідач лише 20.12.2024 року надіслав лист з проханням надати банківські реквізити, тобто після спливу строку, визначеного договором. Вказане свідчить про систематичність порушення прав позивача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Судова колегія, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Згідно з вимогами частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 1га, кадастровий номер 7123483000:02:001:0473, що розташована на території Уманського району Черкаської області призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

25.04.2025 між позивачем ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Вікторія» укладено договір оренди землі № 329, загальною площею 1 га, що розташована на території Копіюватської сільської ради Уманського р-ну Черкаської обл.,призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на строк 5 років (а.с.13-14),

30.12.2018 до вказаного договору були внесені зміни, згідно з якими строк дії договору оренди було продовжено до 30.12.2028, а також змінений порядок виплати орендної плати та визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю готівкою із каси орендаря в розмірі 1235, 37 грн. у рік.

Згідно з пунктом 4.3 Договору орендна плата вноситься щорічно до 15 листопада поточного року.

Відповідно до змісту укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки від 25.04.2015, з наступними змінами від 30.12.2018, сторони узгодили виплату орендної плати у грошовій формі, шляхом виплати орендної плати готівкою через касу орендаря з письмовим підтвердженням орендодавцем факту одержання готівки в день її одержання.

Отже за встановлених обставин позивач мала отримати орендну плату за 2023-2024 роки у касі ФГ «Вікторія», оскільки сторони визначили саме таке місце виконання цього зобов`язання.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог, посилалась на систематичне порушення відповідачем умов договору, а саме несвоєчасну виплату відповідачем орендної плати за 2023 рік та не виплату орендної плати за 2024 рік.

Заперечуючи проти позову, ФГ «Вікторія» вказувало на вчинення дій, необхідних для виконання зобов`язання з виплати орендної плати, а також, що несвоєчасне отримання орендної плати за 2023 рік виникло внаслідок ухилення позивача від її отримання оскільки позивач не зверталась до каси ФГ «Вікторія» та не надавала банківські реквізити.

На підтвердження отримання орендної плати, позивач надала копію платіжного застосунку, згідно з яким ОСОБА_1 отримала у квітні 2024 року, шляхом безготівкового розрахунку, 3950, 15 грн., що не заперечувалось представником відповідача (а.с.21).

ОСОБА_1 вважає отримані від ФГ «Вікторія» 3950, 15 грн. орендною платою тільки за 2023 рік., тоді як керівник відповідача у відзиві зауважив, що отримана позивачем сума є орендною платою як за 2023 так і за 2024 роки, оскільки ОСОБА_1 до каси фермерського господарства не зверталась.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у додатковій угоді до договору оренди землі від 30.12.2018 року передбачено отримання орендної плати через касу орендаря у розмірі 1235,37 грн. (п. 1.4).

Відповідно до пункту 4.3. договору оренди землі №329 від 25.04.2015 року, орендна плата вноситься не пізніше 15 листопада поточного року.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 вказувала на несвоєчасну сплату орендної плати за 2023 рік та її несплату за 2024 рік, що є систематичними порушеннями істотних умов договору.

В матеріалах справи міститься скріншот переказу орендної плати 04.04.2024 року у розмірі 3950,15 грн. з призначенням платежу «орендна плата за оренду земельних ділянок за 2023 рік»

Колегія суддів констатує той факт, що орендна плата за 2023 рік сплачена із порушенням строків визначених у договорі оренди землі №329 від 25.04.2015 року.

Однак, вважає, що таке порушення не носить ознак систематичності, оскільки перерахована сума, незважаючи на зазначення призначення платежу, перевищує орендну плату за рік на 2714,78 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи сторони позивача про те, що розмір орендної плати за 2023 рік у сумі 3950,15 грн. сплачений у відповідності до вимог ст. 288-5 ПК України.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня, так і верхня межа) регламентується п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності за приписами податкового законодавства України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, яке належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до ст. 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

За змістом 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, положення статті 288-5 ПК України регламентують граничні розміри орендної плати саме за користування земельними ділянками комунальної та державної власності, а не приватної.

Колегія суддів не вбачає істотних систематичних порушень прав позивача, а тому вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381 – 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Олійник Наталії Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 січня 2026 року.

Судді: